Однак на пряме запитання «Дня» головний санітарний лікар відповіла, що обидва відкритих джерела, особливо Дніпро, «потерпають від інтенсивного антропогенного забруднення, а якість води постійно погіршується». Тому нинішнього року «зразкове» водопостачання міста довелося перемикати на Деснянський водопровід, а на очисних спорудах водопровідних станцій (на кошти Київської міськадміністрації) запроваджувати нові технології.
Як зазначив на останньому засіданні Ради з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води начальник Управління проблем Дніпра і водних екосистем Олександр Мазуркевич, надмірне забруднення призвело до порушення природних процесів самоочищення, на станціях водопідготовки все складніше отримати якісну «живу» воду, а очисні споруди не справляються з великою кількістю забруднюючих речовин. «В умовах радіаційного навантаження — це серйозно загрожує здоров'ю нації, а досвід стихійного лиха в Закарпатті та підтоплення в південній частині басейну Дніпра підтверджують ризик техногенних, екологічних катастроф», — сумно констатував він.
«Основні споруди з підготовки питної дніпровської води було побудовано тридцять років тому, — розповів «Дню» міністр Мінекобезпеки України Василь Шевчук. — Тоді якість річкової води була першого класу. Нині — другого і третього, а, приміром, у Дніпропетровському та Дніпродзержинському районах — четвертого, тобто вода брудна».
Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, прийнята два роки тому, але й досі фінансується недостатньо.
За словами В.Шевчука, є чимало цікавих, привабливих і економічно вигідних пілотних проектів, особливо в рамках українсько-канадської програми, пов'язаних з очищенням води, ліквідацією сміттєзвалищ, фільтрат із яких отруює Дніпро, з модернізацією водоочисних споруд і промислових підприємств. Вони переконують захищати довкілля від своєї ж господарської діяльності — справа не лише корисна, а й вигідна: екологічний захід вартістю 100 тисяч гривень дає 500 — 600 тис. економічного ефекту протягом року.
На жаль, реальної природоохоронної діяльності надто мало. Отже, права громадян на екобезпеку в країні, якість життя якої визначається не лише якістю води, а й якістю влади, поки що досить ефемерні.
ДО РЕЧІ
Дніпро тримає на своїх могутніх плечах дві третини виробничого потенціалу економіки України. Його басейнові «володіння» займають 80% території України, Дніпро забезпечує водою 32 млн. осіб, 50 великих міст, найпотужніші зрошувальні системи, атомні станції. Він «заробляє» на себе з відрахувань «на екологію» щороку 400 — 500 млн. грн., яких цілком вистачило б на відновлення його екобалансу. Однак ці надходження, як і всі кошти за використання природних ресурсів та забруднення довкілля всупереч Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», перерозподіляються на інші потреби. Так, у держбюджет надходить щороку приблизно півтора мільярда гривень, а повертається на відтворення природних багатств лише 80 мільйонів або 5,6%.
