Його не раз порівнювали із Тарасом Шевченком: народився у бідній родині, був кріпаком, потрапив у поле зору панів, які вирішили допомогти хлопчині розвивати художній хист і навіть оплатили його навчання в Європі. Та на відміну від Шевченка історія Івана Соколенка, який жив і працював під псевдонімом Ян Засідатель, не така відома, як то кажуть, від слова — зовсім. Навіть на Вінниччині не всі знають про існування цього майстра психологічного портрету, який залишив після себе кілька сотень високохудожніх робіт. Серед них копія портрета Станіслава Яшовського, володаря багатьох маєтків на Поділлі, князя Романа Сангушка, меценатки Каміли Русановської та членів родини Ґрохольських, які відіграли неабияку роль у становленні художника Яна Засідателя... На його посмертній виставці, яка проходила в Одесі, було представлено щонайменше 200 портретів. Де вони зараз — невідомо. У фондах Вінницького обласного художнього музею залишилося тільки дванадцять робіт, 10 з них — у постійній експозиції.
ІЗ «ХОЛОПА» — У МАЙСТРИ
Іван Соколенко народився 13 листопада 1833 року в селі Крикливець (нині це Крижопільська громада, що на Вінниччині). Його батько — Петро Соколенко мав шестеро дітей (чотири сини і дві доньки). Усі були «хрещеною власністю», тобто кріпаками, пана Бжозовського. Коли Іван став «холопом», він почав прислужувати панській доньці — Ксавері Бжозовській. Згодом вона вийшла заміж за Генріха Ґрохольського, і Соколенко переїхав разом із нею до двору Ґрохольських. У маєтку Бжозовського, так само, як і в маєтку Ґрохольського, була багата колекція творів живопису, адже всім за взірець правив «Малий королівський двір» Потоцького в Тульчині.
Мистецьке оточення не раз змушувало хлопця копіювати роботи. Його талант та тягу до малярства помітив пан Бжозовський і направив юнака «для услуг одному живописцу в городе Одессе», «где в свободное время показал такие успехи, что превзошел своего учителя». Найімовірніше, як припускає завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва Вінницького обласного художнього музею Сергій БАРТКО, цим живописцем був Хайнацький. Він порадив хлопцеві продовжити навчання. Тоді пан написав листа кам’янець-подільському губернатору з проханням видати паспорт селянину Яну Засідателю для поїздки на три роки в Італію, щоб удосконалити живопис. Оскільки це був 1856 рік, тобто ще до скасування кріпацтва, губернатор відмовив у поїздці Яну Засідателю.
«Та повчитися у європейських майстрів художнику таки випала нагода і не один раз, — відзначає Сергій Бартко. — Є дані про те, що Ян Засідатель на кошти Ґрохольських та ще й разом із сином Генріха Ґрохольського Тадеушом, який мав неабиякі здібності до малювання, навчалися живопису в Кракові, а потім у Римі. Власне, про це свідчить робота «Собор Святого Петра в Римі», діаметром 33 см, написана олією на полотні, яка зберігається у нашому музеї. Крім того, відомий цікавий факт «співпраці» на ґрунті творчості між Тадеушом Ґрохольським та Яном Засідателем. До прикладу, у Вінницькому обласному художньому музеї є портрет магната Романа Сангушка роботи Яна Засідателя, а в Келецькому народовому музеї зберігається ще один портрет Романа Сангушка роботи Тадеуша Ґрохольського».
КРІПАК І ПАН ДОРІВНЮЄ ДРУЗІ
Попри те, що Іван Петрович був православним, крізь усе своє життя він проніс щирі й дружні стосунки з католиками. Він не лише відчував вдячність до польського панства, яке дало йому фактично дорогу в мистецьке життя, а й сформував з ними досить дружні і рівні стосунки. Особливо тісні зв’язки у нього склалися із графом Тадеушем Ґрохольським, які тривали усе життя — від молодості до останніх днів життя.
У своїх спогадах Марія Собанська (у дівоцтві Ґрохольська) згадує про те, що Ян Засідатель був частим гостем у П’ятничанах, родовому маєтку Ґрохольських (нині це один із мікрорайонів Вінниці). «Це був селянин, русин, що козачком служив у Соколівці в брата моєї бабусі, Ксавери, Зенона Бжозовського. Він усюди по стінам малював різні картинки, що звернуло увагу його пана, який спостеріг у тих малюнках великий талант, зацікавився хлопцем і наказав його навчати. Згодом мій дядько Тадеуш забрав його з собою до Парижа й до Італії, де юнак вивчився, і разом з дядьком повернувся вже не до Соколівки, а до Вінниці».
Сам Тадеуш Ґрохольський був молодший від Яна Засідателя на шість років. Він народився у 1839 році у П’ятничанах. Закінчив школу юнкерів у Петербурзі і став поручиком кінної гвардії. Звільнився зі служби у 21 рік та виїхав до Парижа, де навчався образотворчому мистецтву у відомого портретиста Леона Бонна. Багато подорожував разом з сестрою Марією по Іспанії, Італії, Німеччині, Польщі, де багато малював.
«Очевидно, що разом із ним був і Ян Засідатель, який саме у Європі проходив процес свого становлення як художник. Цілком можливо, що саме тоді він взяв собі за псевдонім ім’я Ян Засідатель: Ян, напевно, через те, що це було найпоширеніше польське ім’я, як наше українське — Іван. А Засідатель, виходячи з обов’язків його батька, який працював засідателем канцелярії суду», — припускає мистецтвознавець Сергій Бартко.
ЄВРОПЕЙСЬКА ШКОЛА — У ВІННИЦЬКІЙ МАЙСТЕРНІ
Після відміни кріпацтва художник отримав дозвіл на проживання в найбільш престижній, так званій першій частині міста. Тепер це між вулицею Соборною та річкою Південний Буг у Вінниці. Там розташовувався невеликий цегляний будиночок Яна Засідателя, де він жив із дружиною Констанцією (уроджена Федькович) та сином Вітольдом.
У папці зі справами «Винницького уезного предводителя дворянства» в загальному списку осіб «имеющих право быть присяжными засидателями винницкого уезду подольской губернии на 1893 г.» значилось ім’я Засідателя Івана Петровича, «художника 54-х лет от роду, православного веросповедания, с давнего времени живущего в Виннице в первой части, занимающегося живописью, не имеющего земли и жалования, а с недвежимого имущества имеющего дом, стоимостью 700 руб. и грамотного».
«Художника у місті шанували. При П’ятничанському палаці він мав власну майстерню, куди часто навідувалося панство, адже його роботи вирізнялися ґрунтовною академічною підготовкою. Сам Ян Засідателя був прекрасним майстром психологічного портрету, — розповідає музейник. — У своїй творчості він — гідний продовжувач традицій невідомих українських малярів XVIII ст. — початку XIX ст., а потім і Тропініна, який створював поетичний народний образ. У його портретах втілювались народні уявлення про людську красу. Емоційний лад його творів, колорит і засоби характеристики персонажів також глибоко народні. Але якщо тропінінські портрети ідеалізовані, то в Яна Засідателя вони ближчі до життя, більш реалістичні, а спільне в них із тропінінськими портретами — лише типізація та узагальненість образів».
Свого часу мистецтвознавець Валентина Рубан зробила припущення, що Ян Засідатель міг бачити роботи Тропініна. Адже село Кукавка Могилів-Подільського району (де двадцять років жив Тропінін) не так уже й далеко від Вінниці чи від села Крикливець, звідки родом Ян Засідатель. Серед українських майстрів другої половини XIX ст. Ян Засідатель займає одне з чільних місць. Як свідчить польський мистецтвознавець Свіземський, у 1878—1880 роках у Кракові була влаштована навіть персональна виставка творів Яна Засідателя. Тоді особливу увагу відвідувачів привернули твори про Україну та Поділля.
«Ми небагато знаємо про Яна Засідателя, а ще менше — про людей, зображених на його картинах. Час, що віддалив нас від тієї пори, приховав обставини їхнього життя. Про них ми здогадуємося з характеристики художника та небагатих архівних даних, — резюмує завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва Вінницького обласного художнього музею. — Серед творів музейної збірки вирізняється «Портрет невідомої жінки». Те, що портрет не має підпису на звороті, дає підстави вважати її людиною, яка належала до близького оточення митця. Ліричне трактування образу наближає його до портретів українок, де майстер, не стриманий рамками замовного портрета, давав волю своєму особистому почуттю і світобаченню. З часом манера художника дещо зміниться, пом’якшиться колорит, вільнішою стане композиція... Взагалі творчість, як і життя Яна Засідателя потребують детального вивчення, бо таких портретистів, як він, було не багато».
ВІЧНИЙ СПОКІЙ І НЕ ВИСЛОВЛЕНА ШАНА
У розквіті творчих сил, на 60-му році життя, Ян Засідатель помер від холери (2 серпня 1893 року). Його тіло його було поховане на парафіяльному кладовищі, на так званій Калічі, місці, відведеному для холерних померлих. Нині це територія Центрального парку культури та відпочинку, який почали закладати у 30-х роках ХХ століття. За неофіційними даними могила художника була розташована над нинішнім озером. Ще до Другої Світової війни там була надгробна плита, фотографія якої зберігається в художньому музеї. Однак зараз ні місця, ні могили, ні хреста, ні пам’ятника не встановлено...
Після смерті художника та його дружини їхнім малолітнім сином опікувалася сім’я Станіслава Ґрохольського. Марія Собанська у своїх мемуарах розповідає: «Батьки хлопця померли від холери, а сироту взяв під опіку мій батько: провів через гімназію та університет. Він (Вітольд, або, як його ще називали, Толя) зберіг велику вдячність до мого батька і до моєї мами, бо й вона опікувалася Толею...». Вітольд отримав медичну освіту, був лікарем, але його подальша доля музейникам також невідома.
Уперше ім’я Засідателя, як видатного художника, прозвучало у довоєнних записках автора путівника Федора Ернста. Він перераховував твори з колекції музею і зазначив, що Ян Засідатель, «...місцевий художник з Вінниччини, кріпак, помер у 1893 р.» Дослідник також вказував, що перший портрет з тодішнього музейного зібрання датувався 1872 роком, а останній — 1886. Окрім цього, у своїх записках Ернст замалював монограму художника. Більше — жодних відомостей.
Історію і світлу пам’ять про Яна Засідателя зберігають його численні портрети. Цікавий факт: після смерті митця в Одесі була організована його персональна виставка, за результатами якої у світ вийшов каталог. Невідомо, хто його видав, але, напевно, то було зроблено для розпродажу творів майстра. За різними даними у виданні було від 200 до 400 робіт. Роботи розлетілися по всьому світі. Вони також зберігаються в родині Ґрохольських у Кракові, Парижі, деякі його полотна знаходяться в Національному музеї у Варшаві, бо у 1918—1919 роках Здіслав Ґрохольський зміг вивести частину родинної колекції творів мистецтва з України до Польщі. Окремі роботи Яна Засідателя, можливо, знаходяться в приватних колекціях. Та доля більшості його полотен наразі невідома. Вінницький обласний художній музей зберігає у своїй колекції 12 творів Яна Засідателя, десять з яких розміщені у постійній експозиції картинної галереї. Побачити роботи майстра психологічного портрету можна за символічних 20 грн — ціна вхідного квитка.
