У бесіді взяла участь дружина посла — доктор Дебора Тейлор, яка є, до речі, за фахом релігієзнавцем. Розмова йшла не про стратегічно-політичні міжнародні справи, пов’язані з Україною (це не дуже святкові проблеми), а торкалася таких актуальних для всіх питань, як відзначення Нового року та великих християнських свят. Хоча без політики, звичайно, не обійшлося.
Редакція газети «День» подарувала подружжю Тейлорів книжки, видані в останні роки редакцією газети «День». Особливо зацікавила їх книга «День і вічність Джеймса Мейса» — американського громадянина, який багато зробив для України. Вільям Тейлор принагідно повідомив, що Посольство США буде звертатися до уряду України з проханням перейменувати одну із вулиць столиці на «Вулицю Джеймса Мейса».
— Як пан посол оцінює перспективи України на 2007 рік? Чи не вважаєте Ви, що рік 2006 продемонстрував тотальну поразку «помаранчевих» сил? І що тим «зеленим світлом», яке відкрив нам Захід, ми так і не скористалися? Чимало реалістів в Україні вважають, що у відкриті нам двері просто нікому було увійти.
— На мою думку, в Україні існують всі можливості, існує великий потенціал для того, аби в 2007 му році розширитидосягнення двох останніх років. Про це свідчать, насамперед, дві дуже важливі події, а саме — останні українські вибори (останній тур президентських 2004 року та парламентські в березні 2006 року), які були визнані світовою спільнотою вільними і чесними. Саме це стало головною причиною того, що Захід запалив це «зелене світло» для України. Безумовно, перед Україною стоять дуже складні й важливі виклики, насамперед — політичні. Міжнародна спільнота, Сполучені Штати, однак, впевнені, що Президент і прем’єр- міністр України таки знайдуть спосіб працювати і вирішувати складні проблеми разом — на благо українського народу. Від чого Україна стане тільки сильнішою. Сподіваємося, що 2007 рік може і повинен стати для вашої країни гарним, успішним роком.
— На думку відомого західного філософа Бертрана Рассела, древні греки, які були дуже обдарованим народом і прославилися своїми мистецтвами й філософією, «не мали здібностей до політичної консолідації». І через те так і не утворили єдиної могутньої держави — на зразок давнього імперського Риму, хоча й були вправними вояками і стратегами. Як на вашу думку, пане Тейлор, може, й українці мають подібний історичний недолік?
— Дозвольте почати з того, що, на мою думку, Київ — таке саме красиве місто, як і міста грецькі. Впевнений і в тому, що українці мають здібності до політичної консолідації демократичного суспільства — не менші, ніж це притаманне іншим стародавнім або сучасним народам. Згадаємо ще, що у Cтародавній Греції демократія була досить хаотичною; в Україні вона сьогодні так само хаотична, а в зовсім недалекому минулому вона була такою і в Сполучених Штатах. Тому я маю тверду впевненість, що в українського народу все вийде, — так само, як я вірю в американський народ.
— Відомо, що пані Дебора Тейлор за фахом та науковими заняттями — релігієзнавець. Чи цікавитеся ви історією українського православ’я? Прошу розказати нашим читачам і про інституції дослідження і моніторингу релігій у США, а головне — про ті суспільні проблеми, які виникають там на релігійному ґрунті. Чи можливі якісь порівняння з релігійною ситуацією в Україні? А може, справа тільки в історичних традиціях візантійських церков? Інша тема: добре відомо, що Вселенський патріарх Варфоломій I підтримується американським Сенатом. Чи не повинен він більш енергійно сприяти визнанню незалежної УПЦ?
— Впевнена, що все це є темою для майбутньої розмови — я приїхала до України тільки у вересні 2006 року і була вельми зайнята облаштуванням та контактами з американською громадою в Україні. Я звичайно знаю про розкол Православної церкви в Україні, але досі не мала достатньо часу, щоб глибоко вивчити існуючі тут проблеми. До того ж мої власні наукові заняття і дослідження торкаються епохи раннього християнства. І за межами II і III століть я маю тільки загальні знання. Мої наукові інтереси торкаються, головним чином, іудейського коріння раннього християнства.
— У зв’язку з цим дозвольте запитати ось що. Історикам Церкви добре відомий величезний вплив юдейського Старого Завіту (особливо Тори та Пророків) на християнство. Але чи існували хоча б незначні впливи християнства на іудаїзм?
— Я не зустрічала серйозних свідчень такого впливу. Звичайно, немає нічого дивного, що є люди, які вважають інакше. Проте після зруйнування (римськими військами під керуванням майбутнього імператора Веспасіана) Єрусалимського храму в 70 році нашої ери можна вести мову радше про колосальні проблеми, з якими зіткнувся єврейський народ щодо продовження своєї традиції, ніж про впливи християнства.
Я, звичайно, буду вивчати релігійні проблеми України, особливо що стосується Православ’я та тих поділів, які існують між окремими православними церквами і між православними та греко-католиками. Спираючись на свій досвід християнки Сполучених Штатів, і як науковець мушу сказати, що поділи християнства не є чимось аж таким незвичайним. Як свідчить історія, християни, власне, ніколи не були абсолютно консолідованими, не були однією неподільною громадою. Тому впевнена, що коли буду вивчати релігійні проблеми України, то не зустріну чогось особливого.
Моє власне уявлення християнської церкви як такої, асоціюються із тим, що я побачила в Храмі Гроба Господнього в Єрусалимі. Це сталося, коли ми з чоловіком перебували в Єрусалимі. Я чула про цей храм від багатьох американців, на думку яких він надзвичайно відрізняється від усіх тих церков, до яких вони звикли вдома. Тут треба брати до уваги, що більшість церковних приміщень в США мало відрізняється від простої кімнати. Це, швидше, приміщення для громадських зібрань, що особливо торкається протестантських церков; а меншою мірою — і католиків».
Тож коли я потрапила до Храму Гробу Господнього у Єрусалимі, це був для мене дійсний шок. Починаючи із зовсім іншої організації внутрішнього простору. Головне, однак, те, що той храм заповнений і переповнений дуже різними людьми — по-різному вдягнених, різних християнських традицій, національностей і мов. Мені здалося, що я потрапила у товариство святих, бо так, на мою думку, мало виглядати небо, рай, куди потрапила після смерті зовсім різні люди. Це стало для мене образом дійсного християнського світу.
Коли людина потрапляє в той Храм, вона, вочевидь, мусить корегувати своє власне обмеження однією єдиною конфесією віри. Храм Гробу Господнього став для мене символом різноманітності християнства. Різноманітності, яка на цій грішній землі породжує, на жаль, віросповідні проблеми.
— Чи збирається подружжя Тейлорів послухати в українських храмах або на вулицях древні українські колядки та щедрівки на Різдво та Богоявлення? Дехто вважає, що вони є одним із важливих вкладів українців у світову культуру. Ще запитання: чи побували ви під час Різдвяних канікул в київських театрах, у філармонії?
— Я дуже рада, що ви запитали про українські колядки. Від свого вчителя української мови я нещодавно отримала книжку колядок — вірші, ноти і компакт-диск. Оволодіння, хоча б частково, цим багатством входить до моїх планів. Але нашу програму на православне Різдво ми поки не визначили. Річ у тому, що мій чоловік має їхати у службових справах до Штатів, але на Різдво має обов’язково повернутися. Я сподіваюся, що у цьому році зможу відвідати багато українських храмів і побувати на багатьох богослужіннях.
А щодо культурних заходів, то ми вже кілька разів побували, наприклад, у Національному оперному театрі України, а сьогодні знову збираємося в оперу — на новорічний Штраус-концерт. Ще слухали опери «Тарас Бульба» та «Наталка Полтавка». Для мене це було просто свято — я дуже люблю народні мотиви, а народні українські пісні мене вражають тим, що їх може співати кожен, навіть іноземець.
Слухали також «Севільського цирульника» Россіні, який виконувався українською мовою. Це було чудово. Хоча я завжди трохи побоююся, коли автентичне лібрето опери перекладається на якісь інші мови. І особливо, коли йдеться про переклад з італійської. Слухаючи такий текст в англійському, наприклад, перекладі, мимоволі відчуваєш значну естетичну втрату. Однак виявилося, що українська мова аж ніяк не знижує краси італійського оперного співу — в «Севільському цирульнику» все спрацювало дуже добре. Вочевидь через те, що українська сама по собі дуже мелодійна мова і цілком передає всі тонкощі артикуляції та мелодії.
Зараз я вивчаю українську і мене часто просять порівняти її, українську, з іншими мовами, зокрема з російською. Я завжди відповідаю одне й те саме: «Українська мова — то італійська серед слов’янських мов!».
— Як відзначили ви Різдво в Києві — далеко від рідного дому?
— У Києві ми намагалися святкувати Різдво саме так, як це робили вдома — прикрасити ялинку, запросити друзів. А історія цих ялинкових іграшок, які перед вами, сягає моїх перших шкільних років. Мама завжди хотіла виховати мене самостійною людиною і це торкнулося навіть Різдва — якось вона подарувала мені маленьку ялинку, яку я повинна була прикрасити сама, на свій смак. Кожного року докуповувалися нові прикраси і в результаті накопичилося чимало цікавого. А із того часу, як ми одружилися, завжди вбираємо ялинку разом. І продовжуємо зберігати різдвяні прикраси — вони нагадують нам про минулі радісні події, про людей, які були присутні у нас на святах.
— Як вам живеться у цьому особняку на Подолі, в затінку гори Святого апостола Андрія Первозванного? Чи маєте ви змогу познайомитися з Подолом, з його історичними місцями?
— Приїхати сюди — це для нас великий привілей, а перебування у цьому домі має чимало привабливих сторін. Так наприклад, на верхньому поверсі будинку є кімнатка, яку я зробила своїм робочим кабінетом. Це мансарда, в даху якої є віконце, через яке видно Андріївську церкву! Це неповторний вид, і я проводжу там чимало часу. Окрім усього, дуже цікаво спостерігати, як змінюється вид церкви в залежності від пори дня і пори року. Тут дуже гарно працювати; маю надію, що у такому місці і з таким видом із вікна можна буде досягти непоганих наукових результатів. Якщо не тут, то тоді де?
(На прохання журналістів подружжя Тейлорів люб’язно показало нам ту мансарду, з вікна якої завжди видно церкву Растреллі і яка чомусь асоціюється з Парижем).
— Впевнена, що коли в даху вашого київського дому пробити вікна в інші сторони світу, то і там можна буде побачити непогані міські пейзажі. Скажімо, Покровську церкву архітектора Григоровича- Барського або Дніпро з Трухановим островом майже прямо під вікнами.
— Із Покровською церквою ми вже добре обізнані — слухаємо там по суботах хор. Дуже гарний хор.
— Ми впевнені, що читачі газети «День» будуть раді трохи ближче познайомитися із Послом США в Україні та його дружиною. Дуже дякую.
P.S. Вільям Білл Тейлор- молодший — випускник американської військової академії Вест-Пойнт; служив у В’єтнамі та в інших гарячих регіонах. У 1977 році одержав магістерський диплом Гарвардського університету за фахом «Суспільна політика». Працював у Міністерстві енергетики США, служив у Брюсселі заступником радника з оборони американського представництва в НАТО, був координатором держдепартаменту США з питань нових незалежних держав і неодноразово відвідував Україну. Добре знайомий з її політичним істеблішментом. Багато українських і американських експертів сходяться в тім, що будь-який напрямок діяльності Вільяма Тейлора буде відповідати принципу, який сформулював він сам ще 2000 року: «Для регіону, та й для усього світу дуже важливо, щоб Україна була стабільної і незалежною. Ми будемо підтримувати її незалежність і суверенітет».
