Зараз куди не подивишся, — всюди мафія лютує. Ось нещодавно в жінки однієї чоловіка викрали. Прямо в день видачі зарплати. Тільки під ранок зумів додому втекти. Грошей ні копійки, піджак порваний, сам ледве на ногах тримається. Розказував, що мафія йому всю ніч силомiць горілку в рот заливала. А так він уже років iз двадцять спиртного не п’є. Тільки якщо похмелитися треба. І ще, видно, його катували, тому що труси на ньому виявилися не свої, а жіночі.
Все тепер в руках у мафії, все! Пральні, гадаєте, чому скрізь позачиняли? Мафія в них гроші відмиває. Точно — мені сусід розказував, він у хімчистці барабанщиком працює.
А в будинках чому влітку гарячу воду відключають? Тому що її мафія за валюту по трубах до районів Крайньої Півночі продає.
Вона ж, мафія, все місто даниною обклала. Всі їм платять. У будь-якій ятці: тисячу «снікерсів» продав — п’ятсот віддай мафії. Як у неї від такої кількості «снікерсів» ще не злиплося все!
А на вокзалі: сто квитків продадуть — п’ятдесят віддають мафії. Причому тільки на південь, на північ у нас ще жодному мафіозі квитка не виписали.
Я вже тепер з дому намагаюся не виходити — здоров’я в мене не те, щоб із мафією зв’язуватися... Мене стукни пару разів у голову сокирою — і все: синець забезпечений.
Але вони мене й удома дістали. Вранці дружина до крамниці вийшла — хліба до сніданку купити — телефон дзвонить:
— Квартира така-то? — запитують.
— Так, — відповідаю, — така-то.
— Якщо до завтра капусту не занесеш — замочимо. Зрозуміло?
Я, як стояв, так і сів на підвіконня. Тільки кактус в горщику затріщав. «Капустою» — мовою мафії гроші називають. А «замочать» — значить, уб’ють.
Сиджу на кактусі, сорочка до спини прилипла, серце кожну хвилину на півгодини зупиняється.
Звідки ж вони, цікаво, пронюхали, що в мене гроші є? Жодна ж душа не знає, що я позавчора в циган на вокзалі цілу пачку доларів купив. За вигідним курсом — лише за п’ять з половиною наших. За пачку. Більше в мене грошей з собою не було.
Все, як годиться — долари зеленого кольору, і президент на них якийсь американський намальований. По-моєму, його портрет при радянській владі в нас на майдані висів.
Ось на цю капусту мафія, видно, і зазіхає. Робити нічого — телефоную в міліцію:
— Так, мовляв, і так, — пояснюю, — «замочити» обіцяють!
Черговий говорить:
— Мало хто що обіцяє, ось коли «замочать» — тоді й телефонуйте.
Я говорю:
— Так коли «замочать», як же я до вас додзвонюся?
А він говорить:
— А з цього питання звертайся на телефонну станцію.
Що робити? В кого захисту шукати? Жодної думки в голові немає! Взагалі міркую я швидко, щоправда, думаю повільно.
Кажуть, у таких випадках найкраще до самої ж мафії по допомогу звертатися. Вони справедливі. У мого сусіда раніше поштову скриньку хулігани весь час ламали. Він через знайомих знайшов якогось мафіозі й допомогти попрохав. Той відразу погодився. За умови, що йому сусід за це свою квартиру заповість. І з цього дня скриньку більше ніхто й пальцем не торкнув. Сусід, щоправда, через тиждень чогось та помер.
А в мене і знайомих у мафії нікого немає. Дядько лишень, який у селі живе, сидів, кличка ще в нього якась мафіозна. Короїд — не Короїд... Посадили його за те, що машину колгоспного гною дачникам продав. Пригадав кличку — Жук-навозник.
Але навряд він на серйозну мафію вихід має. Не золото ж украв, не діаманти...
Дружок один, зі школи ще, злодієм став. Спочатку просто хуліганом був — на уроках вухами ворушив. Причому не своїми. Вчительки. А потім, як красти почав, — так досі зупинитися не може. Але до нього тепер не доберешся — він в уряді засідає.
А інші в мене друзі всі пристойні! Один дисертацію захистив. Тема якась складна: «Вплив музики композитора Птичкіна на продуктивність праці птахівниць- надомниць».
Зараз він в університеті працює. У значенні: на станції метро «Університет». Цю ж музику в підземному переході на губній гармошці грає.
Ще один товариш був — спочатку закінчив Вищу партійну школу, а тепер у І зраїлі равином).4 s влаштувався. Свого часу на телебаченні редактором був — із передач крамолу всяку вирізав. Тепер також щось там обрізає, тільки вже не на телебаченні, а в синагозі.
У цих двох я на всі сто відсотків упевнений. Упевнений, що продадуть при першій же можливості.
Значить, лише на себе розраховувати можна. А що я можу один проти мафії? Хотів у дитинстві до секції боксу записатися — батьки віддали в шахову. І що — прийдуть завтра, щоб мене «замочити», а я їм пояснюватиму, де шах, а де мат?
Можна подумати, вони без мене не знають.
Треба було карате займатися, а ще краще — бігом. Вони б слова «капуста» не встигли вимовити — як я вже на іншому кінці міста.
Все, із завтрашнього дня починаю вранцi робити зарядку.
Ой, а я ж до завтра й не дотягну, якщо «капусту» не занесу. Дай-но, думаю, наостанок на свої долари подивлюся. Вдивився — Господи! Як же я відразу не роздивився! Зелені-то вони, зелені, але ж написано на них: «Три рубля». Ну все! Запропонуй я їм цю «капусту» — вони мене за кожен такий «долар» тричі «замочать»!
Ну все! Останній день залишився. Кажуть, людина перед смертю все своє життя згадує. Мені, спробувати, чи що? Так, народився. Як сьогодні з’ясувалося, абсолютно даремно. Що то фармацевтична промисловість була слабко розвинена! Якби батьки тоді оберігалися як слід, я б сьогодні ніяких проблем не мав.
Ну що ще... До школи ходив. Хотів однокласниці освідчитися, записку їй на уроці послав, а вона подумала, що я їй підказую. Її вчителька питає: «Що сказав Пастер, коли вперше побачив під мікроскопом бацилу холери? « А вона мою записку прочитала й відповіла: «Я тебе кохаю!»
Що ще в житті було... В інституті п’ять років учився. Єдиний спогад, як на картоплю їздили. Ми там в один кухоль самогонки наливали, а в другий — воду, щоб запивати. Я кухлі переплутав і воду самогонкою запив. Однокурсники так реготали, що один замість плавленого сирка шматком мила закусив.
Потім — робота. Що при радянській владі в нашій конторі робили — досі зрозуміти не можу. А останні років зо п’ять займаємося виключно тим, що чекаємо, коли нам зарплатню видадуть.
А ось одружувався я з кохання — це мені на тому світі зарахується. А як же мені було не одружуватися з кохання, якщо ніякого розрахунку не було. Вона сказала: «або йдемо в ЗАГС, або я говорю своєму татові, генералові КДБ, що я від тебе вагітна»!
Зате з гарною одружився. З красивою, розумною, хазяйновитою! Це вперше, вдруге — зі своєю нинішньою дружиною.
Ні, вона, щоправда, також турботлива. Ввечері з роботи прийдеш — вона від «Санта-Барбари» відірветься, подивиться так ласкаво, скаже: «Ти, напевно, так втомився бідненький, зголоднів. Сходи до крамниці — купи собі що-небудь».
А охайна ж яка! Встав я собі серед ночі водички попити, з кухні повернувся — мою постіль вже прибрано і тахту застелено.
Цікаво, коли мене «замочать» вона засмутиться чи, навпаки, зрадіє, що тепер ні прати, ні куховарити не треба? Та ні, засмутиться — вона мене хотіла примусити килими в суботу вибивати, а завтра лише четвер.
Тільки подумав про це, а дружина з крамниці й повертається. Прямо з порога запитує:
— Ти капусту думаєш занести, чи як?
Ну я від здивування знову на підвіконня пришпандьорився. Кактус піді мною вже розжарений весь. Я її запитую:
— Чи ти над моєю могилкою плакатимеш?
Вона відповідає:
— Ще дев’ятої ранку немає, а він вже нажлуктатися встиг! Я зараз у дворі двірничку зустріла. Це ж тобі з ЖЕКу телефонували. Вони ремонт на даху починають. І якщо капусту з балкона в квартиру не занесеш — вони її водою замочать.
А що я вам казав: скрізь мафія лютує. Якби не вона, зроду б наш ЖЕК дах ремонтувати не став.
