Сьогодні, мабуть, більшість громадян світу насамперед цікавляться коронавірусною статистикою, — практика, яка поєднує всіх. За пів року ми звикли до слова «пандемія», до обмежень, які стали новими обставинами нашої реальності. Тож як говорити про психічне здоров’я, обходячи такий важливий «фон»? Про карантин, пандемію, наші ресурси, адаптацію і надію — розмова з докторкою психологічних наук, національною представницею EDU EADP, професоркою кафедри психології і соціології Національного університету державної фіскальної служби України Людмилою РОМАНЮК.
— Пані Людмило, на вашу думку, за пів року карантину чи знизився в людей градус переживань, пов’язаний з ізоляцією, дистанціюванням, самообмеженням — страх, депресія, невпевненість у майбутньому, агресія?
— Градус переживань, я сказала б, навіть підвищився, але люди призвичаїлися до нових правил життя. Не можна стверджувати, що ця адаптація до новітніх умов життя є безболісною, але людина має природну здатність звикати. В психології здоров’я одним із базових понять є поняття звички. В одному з кроскультурних дослідницьких проєктів, що реалізовувався в межах моєї докторської дисертації в період Євромайдану, з’ясувалося, що так звані здорові цінності — доброзичливості, самостійності, активності — активізуючись у турбулентному соціумі, дають людині більше відчуття суб’єктивного благополуччя, ніж так звані нездорові цінності влади, першості, перемоги за будь-яку ціну... Нині нові умови реальності дають нам можливість проаналізувати внутрішні запити.
— Ми зіткнулися з небувалим самообмеженням. Фахівці Інституту психології імені Григорія Костюка прийшли до висновку, що «формування позитивних практик самообмеження (під час карантину. — Авт.) можливе завдяки спрямованості особистості на реалізацію актуальних завдань; за відсутності мети самоактуалізації особистість не здатна перейти до позитивного самообмеження». Самоактуалізація і мета в житті — наскільки вони корелюються з психічним здоров’ям, впливають на нього?
— Самоактуалізація і мета в житті мають пряму кореляцію з показниками психічного здоров’я та суб’єктивного благополуччя людини. Мета самоактуалізації особистості передбачає, мовою психологів-гуманістів, життя на рівні вищих потреб. Коли ми говоримо про вищі потреби, то маємо на увазі самоактуалізацію. Це потреби, які виходять за межі задоволення потреб виживання. Відомо ще від класиків гуманістичної психології, що життя на рівні вищих потреб пов’язане з більшою біологічною злагодженістю, довголіттям, зниженням захворюваності, покращенням сну і апетиту. Заспокоєння вищих потреб викликає глибше відчуття щастя, душевного умиротворення та збагачення внутрішнього життя. Саме запрошення до такого переходу в життя на рівні вищих потреб спостерігаємо нині. Ми маємо запит на мотивацію для самоусвідомлення та на розробку особистісної, успішної стратегії в новій реальності.
— Сьогодні більшість українців заощаджують, не впевнені в майбутньому. Не до вищих потреб — потрібно виживати...
— Звісно, але навіть у таких умовах можна казати про подолання, певною мірою, власного егоїзму. Тому що задоволення потреб тіла — голоду, потреби в матеріальних речах, не перекреслює, а може, навпаки, активізувати в нинішній кризі любов і турботу про людей, тварин, розвиток людей і громад. Можна турбуватися про людей похилого віку, знедолених, змінювати практики поводження з природними ресурсами (зокрема, переорієнтовуватися на сортування сміття), піклування про благоустрій і красу довкола нас. Це не потребує великих фінансових вкладень, натомість активність дає людині відчуття задоволеності.
— Немає мети в житті — під час карантину буде депресія. Нам прогнозують, що пандемія триватиме мінімум рік. Що тоді буде з нашим психічним здоров’ям? Як ви оцінюєте перспективи?
— Так, прогнози термінів карантину й самоізоляції та обмежень лякають і, м’яко кажучи, не обнадійливі. Впоратися з так званими негативними емоційними реакціями можна і потрібно. Колеги-практичні психологи пропонують низку таких копінг-стратегій.
Один із новітніх ресурсних підходів до подолання кризових станів запропоновано нашою дослідницькою групою на чолі з Dr.Domicele Jonauskaite з інституту психології в університеті Лозанни (Швейцарія). Три роки тому я мала честь бути запрошеною prof.Christiane Mohr до групи дослідження асоціативних зв’язків між емоціями й кольорами, результати якого нещодавно опубліковані в Psychological Sciences. На основі проаналізованих даних 4598 дорослих із 30 різних країн на шести континентах зроблено висновок про «міжмодальну асоціацію кольору та емоції, що є універсальним явищем». Ба більше, між асоціаціями колір-емоція нами була виявлена чітка загальна схожість. Респонденти, як правило, пов’язували чорний із сумом, страхом та/або ненавистю; червоний — з любов’ю та/або гнівом; рожевий — з любов’ю, радістю та/або задоволенням; сірий — із смутком та/або розчаруванням; жовтий — із радістю; помаранчевий — з розвагою; а білий — із полегшенням. У всіх країнах чорний та червоний кольори, найімовірніше, були пов’язані з будь-якими емоціями, тоді як коричневий був найменш асоційованім із емоціями. Коли колір добирався до певної емоції, оцінки емоційної напруженості різних національностей були подібними.
То що ж пояснює спільність відповідей, а також відмінності? Деякі, мабуть, універсальні зв’язки кольору й емоцій можуть походити з загальних фізіологічних реакцій. Наприклад, загроза, якій ми твердо вирішили протистояти, пов’язана як із приливом крові до обличчя, так і з почуттям гніву. Тоді це могло б пояснити загальну тенденцію поєднання червоного та гніву.
Наша команда також виявила, що ближче одна нація була до іншої, або географічно, або з точки зору мовної схожості, то більш схожими були їхні поєднання кольорів та емоцій...
Опублікована в Journal of Environmental Psychology ще одна праця нашої команди, де проаналізовано відповіді респондентів із 55 країн показала, що рівень сонячного світла також впливає на ступінь відповідності жовтого кольору емоції радості, зокрема, жовтий сприймався як більш радісний у холодних і дощових країнах.
Так от, до чого ця «кольорова інформація»? Доведено, що відповідний колір здійснює вплив на емоційний фон, дає людині ресурс позитивного (або негативного психічного стану). Використання кольорової терапії заряджає оптимізмом, гарним настроєм, що варто враховувати в умовах карантинної самоізоляції. Ресурсним є той колір, що подобається саме вам.
— У чому людство може виграти? Як бути кожній людині, зокрема в непростих умовах?
— У межах ресурсного підходу я відкрила значущість для психічного здоров’я конструкта самоефективності, що був розроблений канадцем українського походження Альбертом Бандурою. Він запропонував термін «самоефективність» — це те, наскільки сама людина оцінює свої можливості подолати труднощі. Альберт Бандура каже, що є чотири джерела самоефективності: досвід власних успіхів, спостереження за чужими досягненнями, вербальні переконання та емоційний стан. Найбільшим впливом на самоефективності має власний досвід успіхів і невдач у спробі досягти бажаних результатів. Самоефективність росте також, коли люди спостерігають, як інші успішно справляються з розв’язанням різних завдань. Наприклад, дослідження показало, що в студентів зростала віра в свої сили, коли вони були свідками, як їхні товариші розв’язували завдання чи складали іспит. Третій спосіб, за допомогою якого може бути досягнуто відчуття ефективності, переконати людину, що вона зможе і впорається. Цей вплив має бути в межах розуміння реальних здібностей і можливостей людини. Ми повинні підтримувати одне одного, розуміти, що ми потрібні людям, ми — не одні.
Четверта складова самоефективності — це наші емоції. Так, доведено, що люди з більшою ймовірністю домагаються успіху, якщо вони не напружені і спокійні. Оскільки люди судять про свою ефективність також за рівнем емоційної напруги, то будь-який спосіб, що знижує цю напругу, підвищить прогноз ефективності.
Отже, надія є. Людство може відкрити для себе багато ресурсів під час карантину. Головне — бути активним, це працюватиме на збереження психічного і фізичного здоров’я. Сьогодні відбувається переформатування стилю життя, і ми самі маємо стати учасниками цих змін.
