— На виставці дуже багато плакатів, що анонсують джазові
й блюзові концерти, культові фільми й театральні вистави. Чи відбивають
вони ваші особисті культурні смаки, чи це лише робота на замовлення?
— Важко розділити. Я з покоління 60-х, яке входило у життя
разом із блюзом, і мої плакати, як мені здається, теж виконано в джазово-
блюзовому саунді. Звичайно, ці роботи зроблено на замовлення, але я справді
люблю джаз, колись сам грав на гітарі та бас-гітарі.
— Чи є для вас різниця, як для митця, робити плакат
на тему, яка близька вам, чи працювати із темою далекою від ваших особистих
смаків?
— Ви знаєте, коли я був студентом і не мав замовлень, то
я робив тільки джазові плакати — для концертів своїх друзів-музикантів.
Спочатку мене це надзвичайно захоплювало, але потім я відчув, що починаю
сам себе повторювати. І я радів кожній нагоді зробити плакат на іншу тему,
бо у ній я знаходив для себе щось несподіване, відкривав нові виразні засоби
і можливості. Але будь- яке замовлення — це винищення себе, вичерпування
своєї вітальної енергії. Я мрію про ті часи, коли в мене буде багато грошей
(а таких часів може й не буде, а може, й будуть), я замкнуся в своїй майстерні
(щоправда, спочатку треба цю майстерню купити) і буду малювати зовсім інше
— моделей, красивих жінок. Я прагну зобразити зв’язок чоловіка і жінки,
моє власне сприйняття людини і її цінності в цьому світі. Бо саме еротичні
стосунки, почуттєвий світ є для мене найпотужнішим творчим імпульсом. Можливо,
тому мене так захоплювала гра на басу в джаз-бандi, бо я завжди прагнув
зіграти пульсацію сповненого пристрастю серця.
— Наскільки тісно, на ваш погляд, пов’язано плакат із
його прагматичною ціллю — рекламою?
— Плакат — це дуже тонке артистичне мистецтво, від людини
до людини, а реклами я не зношу через її брутальну нав’язливість. У своєму
житті я зробив пару рекламних плакатів, але, щоб повсякчас займатися рекламою,
треба мати специфічну психіку, через те що рекламу цікавить не людина,
а маси.
— Ваші плакати шокують надзвичайною насиченістю кольорів,
вражаючим поєднанням соковитого фіолетового, жовтогарячого, червоного,
зеленого смарагду, кобальту. Зараз ви розписуєте костел. Скажіть, чи палітра
ваших кольорів так само кричуща, чи все-таки пастельніша, цнотливіша?
— Зазвичай художники в Польщі сприймають замовлення розписати
костел, як легку й вигідну халтуру. Коли ж мені подзвонили й попросили
зробити розпис, то я поставився до цього, як до цікавої пропозиції спробувати
щось нове, але мені цікаво виконати цю роботу в моїй стилістиці. Я не розумію,
чому в костелі потрібно вдаватися обов’язково до аморфно-невиразних кольорів.
Так, мої кольори нецнотливі, але я люблю такі. А любов — це від Бога.
