Сьогодні в Закарпатській області прийняли програму, згідно з якою планують будівництво 330 міні-гідроелектростанцій. У Львівській області таку програму, власне, готують, а от на Івано-Франківщині програму не розробляли, а взялися відразу за втілення ідеї в життя. Збудувавши сотні ГЕС у гірських районах, кажуть, можна зменшити енергозалежність держави. Але якщо ці плани таки виконають, туристичному потенціалу, рідкісним річковим видам та карпатським річкам — кінець, переконані екологи та науковці.
Більшість із запланованих для будівництва ГЕС належать до так званих «дериваційних». Принцип їх роботи такий: воду з гірської річки скидають у трубу, через яку вона тече від кількох сотень метрів до кількох кілометрів, потім потрапляє на агрегат, розташований нижче за течією, крутить турбіну, і потім її скидають назад у русло ріки. При проектуванні цих гідроспоруд не надто зважають на рекреаційну привабливість і навіть на заповідний статус території. Адже на думку тих, хто сьогодні педалює будівництво таких ГЕС, жодного негативного впливу ці споруди ні на довкілля, ні на рекреаційний потенціал не матимуть. «Дериваційні (їх іще називають «прируслові») міні-ГЕС фактично не впливають на довкілля й не втручаються в природні процеси: використання води немає (її відбір і випуск ідентичні), не впливатимуть ці споруди й на зариблення річок», — каже начальник Львівського обласного управління водних ресурсів Андрій ЗАВЕРБНИЙ. За його словами, трохи гірше з так званими гребельними ГЕС, адже для їх роботи необхідно затоплювати територію. Не матимуть впливу ГЕС і на туристичний потенціал, переконаний Андрій Завербний. «Я так думаю, що навіть будуть туристи, які захочуть подивитися на роботу міні-ГЕС. Я вважаю, що це може бути об’єктом туристичного огляду», — каже він.
Із цим не погоджуються екологи. «Загалом ідея гідроенергетики в світі є не новою і досить випробуваною. Але, скажімо, якщо взяти за приклад Австрію — там робота над розробкою та будівництвом ГЕС триває 6—10 років, будівництву передують роки розрахунків та досліджень, щоб максимально вписатися в природні умови, зменшити вплив на довкілля, врахувати всі можливості. В нас же робота над погодженням будівництва триває місяці, щонайбільше — півроку, — каже представник ГО «Екопоступ», аспірант кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав ІЛЬЧИШИН. — У наших реаліях добирають не ті місця, де будуть мінімальні ризики та не буде впливу на довкілля. Добираються місця, які будуть найбільш продуктивними для роботи турбін із максимально великим перепадом висот. Не враховуються критерії природо-територіальних умов, геологічної будови. Будівництво дамб та загат, відбір значної кількості води в дериваційних ГЕС та те, що потім цю воду скидають під тиском в іншому місці, — все це може призвести до порушення рівноваги й до того, що русло ріки зміниться та почнуться зсувні й ерозійні процеси, які вже сьогодні є однією з найбільших проблем Карпат».
Будівництво міні-ГЕС, безсумнівно, матиме вплив і на біорізноманіття. Постраждає й червонокнижна веснянка, й лосось дунайський, який знаходиться в Червоній книзі, і струмкова форель — кандидат до переліку зникаючих видів, і харіус європейський, вид, що вписаний не лише в Червону книгу України, але й визначений як уразливий у всій Європі.
«На річці Пробійна Верховинського району, де вже побудована дериваційна ГЕС, заходи рибоохорони — це ґрати такої величини, що від потрапляння в трубу зможуть убезпечити хіба що людину. Натомість риба, мальок та інші живі організми, що потрапляють туди, будуть буквально перемелені турбінами, — каже Анатолій ПАВЕЛКО з ГО «Бюро екологічних розслідувань». — Зокрема, турбіни знищать види, які очищують воду. Так не має бути. Адже в ЗУ «Про Червону книгу України» написано, що червонокнижним видам повинна створюватись можливість розмножуватися в природних умовах, вони повинні відтворюватися та жити у природному середовищі, тому що це передбачає сталий розвиток. Пригадаймо, як це було в радянські часи — тоді зариблення проводилося. А коли почався занепад у 1990-х роках, про запуск у водойми малька просто забули. Так може статися й тепер: зупиниться робота ГЕС, розпочнуться фінансові труднощі тощо — і про розведення риби ніхто навіть не згадає.
Ще більші ризики — при будівництві каскаду греблевих ГЕС: якщо під час чергового паводку в гірському регіоні верхня дамба не втримає, решта падатимуть, як складене в ряд доміно. Масштаби такої катастрофи, руйнування та людські жертви, до яких це призведе, годі й уявити».
Місцеві мешканці в обіцянки на кшталт «збудують у вас ГЕС, і всім буде добре» не вірять. Так само як і не вірять, що ГЕС забиратиме не більше 20% річкового стоку, як обіцяють інвестори. «На Білому Черемоші вже поставили міні-ГЕС, яка в трубу забрала повністю всю воду, натомість у руслі її вже немає. Залишилися самі камені. Пересох і водоспад Гук, який був на ріці в цій ділянці. Він просто зник», — каже депутат Верховинської районної ради, що на Івано-Франківщині, Іван МАКІВНИЧУК. Інвесторам люди не вірять — адже, кажуть, бізнесмени в нас хазяйновиті, й душа в них болітиме, якщо труба стоятиме напівпорожньою, а повз неї тектимуть руслом невпіймані кіловати. Разом із тим, контролюючі органи мають можливість проводити перевірку лише раз на рік, лише в робочий час, та й то попередивши про свій візит за два тижні... То хто тоді берегтиме ріку решту часу?
Ставлення забудовників до гірських водойм видно і з якості труб, що лежать готові до встановлення, каже депутат Верховинської районної ради: «Труби, заляпані мазутом. Коли ГЕС запрацює — весь цей мазут потрапить у річкову воду». Не вірять і в те, що ГЕС захищатимуть від паводків. «На річці Пробійна Верховинського району, де, будуючи ГЕС, обіцяли, що прокладені вздовж русла ріки труби виконуватимуть протипаводкові та берегоукріплюючі функції, береги вже підмиті, а труби почали руйнуватися», — каже Анатолій ПАВЕЛКО. В інших же селах, де будівництво вже розпочали, місцеві мешканці розповідають, що за берегоукріплення навіть і не бралися. «В сусідньому селі людям обіцяли, що трубу прокладатимуть вздовж дороги понад руслом, щоби вона захищала дорогу від води. Та коли дійшло до справи, жодного берегоукріплення навіть не намагалися зробити — труби прокладали, де їм легше, де коротше, а не понад дорогою», — каже пані Уляна з ініціативної групи мешканців села Красник, які виступають проти будівництва ГЕС у їх селі.
Загалом у Верховинському районі планують збудувати 34 гідроелектростанції. Зокрема, на річках Чорний і Білий Черемош, красу яких оспівував Володимир Івасюк. На цих територіях нині активно розвивається туризм — і водний (Чорний Черемош серед любителів сплавів уважається найкращою та водночас найскладнішою рікою), і піший (через села, в яких тепер планують будівництво, проходять піші маршрути на Чорногірський хребет із його горами Смотрич, Піп Іван та Говерла). За словами депутата Верховинської районної ради Івана Маківничука, в районі нині 300 зелених садиб, готових приймати туристів. «Якщо річки забудують численними кілометрами труб, ГЕС, опорами, район утратить свою рекреаційну привабливість», — констатує Іван МАКІВНИЧУК.
Натомість доволі привабливою є перспектива для підприємців-власників міні-ГЕС: якщо порахувати витрати на виробництво одного кіловата й не враховувати перелічених вище наслідків для природи й регіону, то гідроенергетика й справді є одним із найдешевших способів виробництва енергії. А продаватимуть цю енергію в мережу не просто за ринкову ціну, а (вдумайтеся!) за ЗЕЛЕНИМ ТАРИФОМ, який у кілька разів перевищує вартість одного кіловата для споживача. Тож зрозуміло, чому десятки інвесторів кинулися отримувати дозволи, завозити труби й замірювати землю під майбутні електростанції в Карпатах, створюючи чергову зону екологічної біди.
