У газеті «День» вже неодноразово писали про те, що започаткована головним редактором Літня школа журналістики стає свого роду майстернею, з якої наше видання раз по раз отримує «підсилення» — адже чимало випускників Літньої школи різних років працюють нині редакторами та кореспондентами «Дня». Подібний випадок і у Катерини Яковленко, нещодавньої випускниці Донецького національного університету і учасниці школи журналістики «Дня» 2010 року. Нині, попрацювавши три роки позаштатним кореспондентом, Катерина отримує відповідальну місію — акумулювати здорові сили Донбасу, оперативно та якісно інформувати читачів «Дня» про події та знайомити з персоналіями регіону, робити «День» ближчим до дедалі більшої аудиторії Донецького регіону. Посада власкора «Дня» зобов’язує «тримати планку». Тож редакція бажає Катерині послідовно підтримувати «високу температуру духу», без якої ефективна робота у «Дні» неможлива.
Редактор відділу кореспондентської мережі Ольга РЕШЕТИЛОВА, яка, власне, і відібрала свого часу Катерину для участі в Літній школі, з цієї нагоди відзначила: «Робота власкора найцікавіша і водночас найскладніша. Ти маєш можливість постійно перебувати «в полі», в епіцентрі подій, уникаючи внутрішньоредакційної рутини. На перший погляд, дуже романтично, але... Хороший власкор — це, найперше, найвищий ступінь самоорганізації, самодисципліни, аналізу й самоаналізу. Твій погляд із місця, твоя точка зору великою мірою формують позицію редакції, а відтак, і враження тисяч читачів. Ти наділений можливістю створювати імідж регіону: це край катастроф і, скажімо, бездарних політиків чи перспектив та прекрасних людей? І якщо журналіст у редакції щоранку має шанс отримати прочуханку, то для власкорів сила цих редакторських штурханів значно менша — треба штурхатися самому і штурхати всіх навколо в часто сонних українських регіонах. Думаю, Катерині Яковленко це під силу. Вона з тих випускників Літньої школи журналістики газети «День», які найкраще зуміли на практиці застосувати отримані знання. Читачі «Дня» систематично зустрічали її матеріали на шпальтах газети, а системність у наш час — гарна риса. Катя прекрасно знає і Донецьк, і Луганськ. Проте найголовніше — вона представник нового покоління донеччан. Це абсолютно адекватне українське і європейське середовище активних і цікавих молодих людей. Їм є що сказати Україні і світові. Тож я можу привітати наш «День» не просто з новим власкором, а з новим типом власкора: з особливим темпераментом, внутрішнім стрижнем і неординарним мисленням. Каті бажаю стрімкого і безперервного розвитку, а донецьким читачам раджу не пропускати жодного номера «Дня»: думаю, вони зможуть по-новому побачити свій регіон».
Уже незабаром читачі «Дня» матимуть змогу оцінити організаційні й модераторські зусилля Катерини, адже нині вона за дорученням головного редактора Лариси Івшиної збирає «здорові клітини» Донбасу для якісної дискусії (див. стор. 2). Наразі пропонуємо представлення Катерини Яковленко читачам «Дня».
Катерина ЯКОВЛЕНКО, власний кореспондент «Дня» в Донецьку та Донецькій області:
— Донецьк завжди вважали «окремим». Регіоном із певними особливостями та цінностями, суперечливим та водночас передбачуваним. Зараз до нього загострилась увага — це ще і регіон правлячої політичної еліти. Але ніхто про нього так не розповість, як самі мешканці Донбасу. «День» «дає голос» тим, хто тут живе. А записувати цей голос, документувати його особливості з радістю і з особливим до цього ставленням буду я — учасниця Літньої школи журналістики «Дня» 2010 року, випускниця Донецького національного університету за спеціальністю «Журналістика», людина, яка народилась і виросла на Донбасі.
Зауважу, що Літня школа журналістики «Дня» стала для мене початком переосмислення деяких речей. Вони пов’язані з тим, як сьогодні наше суспільство і наша держава будує свою історію, як ставляться до визначних подій і що вважають визначним, як ставляться до свого минулого. «День» — це по-справжньому інтелектуальна платформа для тих, хто замислюється над суспільно важливими, етнонаціональними, економічними, культурними, освітніми питаннями. Як на мене, наявність цієї платформи, де кожен може висловити конструктивну думку, вести дискусії і пропонувати шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми, є важливою не тільки для української журналістики, а для всього українського суспільства. Пригадую, під час насиченого літа 2010 року я познайомилася з журналістами, які працюють у редакції, з видатними українцями, і можу сказати, що разом це велика команда людей, що вболівають за свою країну. Крім того, зустрічі, дискусії, які були в Літній школі, поєднали молодих людей із різних куточків України. І нас досі об’єднують згадки про Літню школу, її інтенсивні інтелектуальні тижні. Тоді «День» навчив ніколи не стояти на місці і постійно розвиватися.
За три роки моєї позаштатної роботи в «Дні» колектив газети випустив тисячі нових номерів, кілька томів цікавих і важливих книжок («Екстракт +150», «Екстракт +200», «Сила м’якого знака»), провів три Літні школи, численні фотоконкурси, ще — об’їздив усю Україну, а також представив новий веб-проект — сайт «Україна Incognita», відсвяткував своє 15-річчя і 10-річчя проекту «Україна Incognita» в друці. Всі ці зміни і перемоги — безперечно заслуга головного редактора Лариси Івшиної. Адже вона надихає на інтелектуальний розвиток колектив редакції, а відтак, і все суспільство...
Саме тоді у Донецьку встигли побудувати окружну дорогу, провести Євро, відстояти україномовні школи, обрати нового губернатора, відкрити аеропорт, новий залізничний вокзал, а також перинатальний центр... За ці три роки я встигла отримати диплом магістра журналістики із відзнакою, закінчити курси з нових медіа, побувати у різних невеличких містах України, взяти участь у кількох конкурсах короткометражного відео, стати учасником літературно-мистецького проекту, попрацювати волонтером у різних проектах, провести кілька конференцій, прочитати багато книжок. І я досі вважаю, що жива людина є невичерпною.
Як бачите, життя всіх цих трьох складових не стоїть на місці. Так сталось, що одного дня усі вони об’єднались в один пункт — своєрідний корпункт «Дня» в Донецьку. Тож від сьогодні я намагатимусь документувати (по можливості всі) важливі події, що відбуваються тут, у східному регіоні, аби потім написати історію з усіма коментарями, враховуючи всі позиції, аналізуючи всі події. Все майже так, як писав російський журналіст Філіп Дзядко в редакційній колонці журналу «Большой город» в кінці нульових: «У світі, де реальність і нереальність неможливо відрізнити навіть у межах однієї газетної сторінки, наш номер — не вісник майбутнього, а скорботний термометр сьогодення». Так, метеорологи вимірюють температуру повітря, лікарі — температуру тіла, журналісти — температуру суспільства, і мені доведеться міряти температуру донецької громади, відповідати на питання: для чого існує ця новина, до чого вона призведе, чому вона має хвилювати як донеччан, так і українців з інших регіонів, чи є в неї контекст та підтекст... І я не зможу цього зробити без допомоги самого суспільства.
Тому буду дуже рада і вдячна за ваші звернення, новини та повідомлення за тел. +38 095 86 56 496 або за електронною адресою [email protected]. Мене також можна знайти в соціальних мережах: @kasia_ia у Twitter та Kateryna Iakovlenko у Facebook.
Із початком нас!
