Труднощі у написанні рецензії до «Казки про калинову сопілку» виникли у мене на найпершому етапі. Дівчина сумлінна, перед тим, як сісти до писання, я зібралася перечитати і вибрати місця для цитування. Відкрила книгу, втупила очі й не змогла відірвати їх, доки повіки не почали склеюватися. Так повторювалося ще двічі чи тричі. Тому зараз, відклавши книгу подалі від комп’ютера, намагаюсь не дивитися у той бік. Даруйте, панове, цитат не буде.
Далебі, це все одно було б складним питанням — одного речення пані Оксани цілком вистачило б на пристойну статтю. Довжина речень у творах О. Забужко завжди була дискусійною темою. Серед аргументів «проти» мені найбільше сподобався такий: «Доки дійдеш кінця — забуваєш, про що, власне, йдеться». No comments. Коли в голові не вміщується більше однієї думки за раз — навіщо взагалі книжки читати? Краще зупинитися на рекламі.
У «Казці...» довгі речення-замовляння складають органічну мову, більше подібну до прадавньої ворожби, аніж до динамічної мови роману. Хоча жодного разу встановлений ритм не порушується, він цілком узгоджений iз подіями, що можна, при бажанні, розглядати як детективні. Старша сестра вбиває молодшу, і треба розібратись у чисто жіночих психологічних мотивах, коли тут залучено ще й боротьбу вищих сил за душу дівчини. Але... Є одна невеличка завада. Аби сприймати «Казку про калинову сопілку» у популярному жанрі психологічного трилера, треба зовсім не знати українського епосу. «Казка про вбиту сестру і калинову сопілку», що постала сюжетною основою для «Казки...» О. Забужко, є добре відомою. Як і належить казці, вона цілком схематична. І таке глибоке прочитання, яке дає пані Оксана стародавній історії, навдивовижу не виглядає чимось чужерідним або штучним.
На різних етапах зростання дівчині, що від народження визнана вибраною, постає питання — «...по Божій дорозі йти, чи по диявольській...». А на що втрапить дівчина, змалечку обдарована (чи приречена) красою, ще й знанням своєї інакшості, окремішності від решти? Хто зна... Оксана Забужко розповідає один із варіантів розв’язання одвічного завдання.
Є така притча. Коли в батька багатодітного сімейства, що ледь зводило кінці з кінцями, запитали: «Навіщо тобі стільки? Ти так любиш дітей?», той відповів: «Не так результат, як самий процес!». Коли добігаєш кінця «Казки...», як вперше, так і вп’яте, певне, так само й удесяте, щоразу дивуєшся, що дорога до пекла може бути такою подібною до шляху до Раю. Найнесподіваніші ефекти, асоціації, що їх може викликати ця книга, але сам процес читання...
Наприклад, якщо розглядати власне еротичний мотив цієї відверто недитячої казочки, то чесніше казати все ж таки про чуттєвий аспект, якесь шалене пристрасне напруження. Книга, м’яко кажучи, не переобтяжена відвертими сценами, але всі чуття- почуття-відчуття знаходяться на межі пристойності, і з подивом усвідомлюєш, що межа та — не є щось розлоге, на кшталт кордону абощо. Пристрасті піднято на той рівень, де водоподіл проходить між кришталево-чистим та сороміцьким, жахним до первісного темного шалу, без півтонів, без бруду; коли від святого до диявольського — не крок, ні! — нахил голови, відруховий жест плечем.
Соціальна вага твору, на мій погляд, не є справою автора. «Каждый пишет, как он дышит ... не стараясь угодить». Я тисячу разів розумію, що Оксані Забужко було важливо розкрити... Ні, не так. Мені не залежить на тому, що саме «хотіла цим сказати» авторка. Просто я певна, що доведення пекучої актуальності на сьогодні вічних проблем боротьби високого з ницим за живу душу людини — це вже мета досить велична для прибирання чи-то біблійного, чи-то автентичного сюжету в найбарвистіші шати. Враховуючи рівень загальної культури, який один мій знайомий влучно назвав «незалежністю від культури», вдале втілення такої мети і можна вважати виконанням соціального замовлення. А ворожити, що мала на думці пані Оксана, я не буду.
Тим більше, що «Казку про калинову сопілку» презентовано як частину великого «роману в новелах», до якого, окрім розглядуваної тут повісті-інтермедії, входить, iз надрукованого, ще невеличка повість «Дівчатка», і який ще не закінчено.
