Пам’ятається, в давні-давні часи старому столярові Джузеппе трапилося під руку звичайне поліно, яке абсолютно несподівано з ним заговорило. І він так злякався, що скоренько подарував його своєму другові Карло. Добре ще, відставний шарманщик тато Карло був дивакуватим мрійником і навіть не підозрював, що дереву розмовляти не належить, — узяв та й вирізав забавного хлопчика Буратіно. А то горіти б казці в якомусь бідняцькому вогнищі...
Сашка Коняєва в школі інакше, як «Татом Карло», не називали. За кишені, повні дерев’янок. За руки в порізах від інструментів, непристосованих для різьблення по дереву. За те, що міг відмовитися поганяти м’яча у дворі, якщо накочувало натхнення. Перм, звідки Коняєв родом, пишається своїми каменерізами, звідти пішло знамените у всьому світі кунгурське різьблення. Коняєв був якимсь неправильним перм’яком — тягнувся до дерева. З каменем треба суперничати — з деревом можна розмовляти.
Коняєв не борець. Йому нецікаво — лобом у стінку, напролом. Йому цікаво просиджувати добу в майстерні, що пропахла деревною стружкою. Цікаво мати справу з дітворою, яка, як мухи на мед, злітається в заставлену та обвішану казковими виробами світлу кімнату. Іноді він усе ж виходить «у світ», тому що треба мати нові корисні знайомства. А потім докоряє собі, бо втрачено ще один день.
Колись маленький Сашко відкрив для себе один із залів Пермської художньої галереї, де було зібрано дерев’яну скульптуру XVI-XVII ст. Як зачарований, простоював він годинами серед почорнілих від часу величезних фігур із цвяхами в руках. Було дуже цікаво і дуже страшно чекати, а раптом вони оживуть?
Яких тільки замовлень не випадало виконувати Коняєву: різьблені іконостаси і Голгофу для церков, дубові хрести для надгробків. Однак незмінно він повертається до вічної, як світ, казки, де розмовляють звірі і птахи, де нестрашні відьми і чорти, де добро завжди перемагає зло. У його роботах немає ані надлому, ані надриву, як не повинно бути гнилизни в дереві, з якого вони створені.
На перший погляд у житті Коняєва все вирішував випадок. Випадково його роботи на міській виставці відмітила директор Кунгурського каменерізного училища і запросила Сашка до себе. В училищі він працював по каменю, а поза класом — по дереву. Завзятість студента підкорила педагогів, і вони зателефонували колегам із Москви, з Богородської художньої школи, порекомендували здібного учня. Після закінченні школи він мав намір вступати в знамениту ленінградську «Мухінку», але тут наспів армійський призов. Коняєв потрапив на флот і «випадково» затримався надовго.
Перший флотський начальник Коняєва належно оцінив нестатутні здібності моряка і дозволив різати дерево у вільний від вахти час. Коли строкова служба підходила до кінця, слава про нього вже розійшлася чи не по всіх родах військ. Вийшли статті, де Коняєва називали «казкарем Північного флоту», його роботи перемагали на виставках та оглядах, традиційних у той час для всіх: від колгоспу — до штрафбату. Перед звільненням відбулася розмова: залишишся іще на п’ять років — одержиш квартиру. І Коняєв залишився — на двадцять років.
Два десятки років служби — це Севастополь, Сєверодвінськ, Сєвероморськ, Камчатка, селище Рибачий, Київ. Коняєв «дослужився» до... мічмана. Ходив у дозори і наряди, завідував кабінетом військово-морської підготовки — вчив молодих вести боротьбу за живучість корабля. До кінця служби Олександр став особистим художником головкома. Працював на Горшкова, на Чернавіна. Отримував замовлення від Радміну. Найбільш пам’ятне замовлення — подарунок Брежнєву. Залишився ескіз: земна куля заввишки 1,3 метра і на неї, по спіралі, що начебто йде в космос, — життєвий шлях Леоніда Ілліча. Тут тобі і «Мала земля», і «Відродження», і «Цілина» — 650 фігурок. Якби не смерть адресата, довелося б грандіозний задум утілювати в життя із благословення найвищих худрад.
Про худради взагалі Коняєв може розповісти багато забавного. Зробив він якось на початку сімдесятих величезну дерев’яну маску — комічно- страхітлива пика, що пожирає маленьку голу фігурку. Коли підходиш ближче, пика оживає, люто обертає очима і гарчить. Вирішено було відправити роботу на високу виставку під егідою ЦК, вигадано було відповідну часові назву: «Обличчя Америки». Мовляв, така ось вона, порочна країна, де секс, наркотики та інші мерзенності, а пожирає Америка вільнолюбні країни — Чилі, Гренаду і Сальвадор. На останньому перегляді рух роботи застопорився, так що довелося «консиліум» скликати. Предметом сумнівів стала оголена натура: чи припустимо на виставці такого рівня показувати голий зад. Зрештою, виставлятися було дозволено, але з докладним супровідним підписом, який роз’яснює, що саме автор хотів сказати. До речі, ця маска викликає найбільше захоплення саме в американців. А коли Коняєв пояснює їм: це, взагалі-то, ви, хлопці, — ті веселяться, як діти.
Після звільнення з армії майстер поставив собі запитання, як прогодувати сім’ю. На дерев’яній скульптурі багато не заробиш. Особливо якщо не штампуєш на верстаті безликі вироби, а ріжеш роботу вручну. Штучна робота трудомістка, виконується довше і, відповідно, ціна її дорожча. Раніше майстрів такого класу, як Коняєв, виручали державні замовлення — від організацій, підприємств, творчих спілок. Коли система впала, треба було переходити, як жартує Коняєв, «на нові економічні рейки». Звичайно, можна було піти «під господаря», однак роки служби розвинули в ньому стійку алергічну реакцію до наказів, на кшталт «зробити 20 стільців» і «30 табуреток». От і вирішив Коняєв освоїти нову спеціалізацію — домашній інтер’єр: від меблів — до дверей, панелей і сходів.
Уявіть собі крісло, в яке опускаєшся з певною осторогою. Дерево з готовністю приймає тебе у свої обійми, і ти ще якийсь час із недовір’ям прислухаєшся до власних відчуттів, адже не можуть, не повинні дерев’яні меблі бути зручнішими за звичний м’який куточок! А тим часом рука знаходить підлокітник, і дерево відгукується теплом. І ти розумієш, що можеш просидіти так вічність і мріяти про щось високе, тому що в такому кріслі і за таким столом немає місця дрібним і марнотним думкам, банальним побутовим розмовам. Із такими меблями асоціюються слова «рід», «дім», «сімейна реліквія».
Усілякі гарнітури, шафи, столи, ліжка Коняєв вигадує сам: від кута нахилу спинки і глибини крісла — до прикрас. Якщо мається на увазі поворотний механізм, то конструює його самостійно, якщо має бути підсвічування, марудиться із проводкою та лампочками. Джерело натхнення — історичні фільми, репродукції картин, художні альбоми. Плюс власна фантазія. На підлокітники крісла підіймаються моторні звірятка, в різьбленому барі на всю стіну бенкетує веселий ведмідь, який прогнав від багаття мисливців. Казкові птахи ширяють над стелею. Звичайно, ця казка — не для всіх. Царському кріслу навряд чи знайдеться місце в «гостинці», величезний дубовий стіл — не для наших «малометражок».
Коли дивишся на ці меблі, приходять сумні думки про мрію, яка навряд чи здійсниться. Але чи кожний із нас, наприклад, може дозволити собі повісити на стіну оригінал Дега? Проте якби не було взагалі у світі його примарних акварелей, то чи не збідніли б ми всі — незалежно від рівня можливостей?
Меблеві шедеври від Коняєва, над якими він працює багато місяців, виїжджають у заміські будинки. А Коняєв мріє, щоб його «меблі не для всіх» бачили всі, а не тільки «вузьке коло». От і спадають думки про музей, про «Дерев’яну кімнату».
Це у нього новий задум такий — за асоціацією зі знаменитою «Янтарною кімнатою». Адже з дерева можна створити все, що завгодно, — такий ажур, що ніяким мереживницям не снився. І будуть у тій кімнаті всі відтінки дерева: від золотисто- медового — до коричневого. Від стелі до підлоги все — з дерева: від меблів і посуду — до картин. Дерев’яні картини — це його останнє захоплення. Неймовірно складна техніка, аналогів якої поки що немає у світі. Коняєв захопився цією ідеєю, коли побачив твори колеги-різьбяра з Вінницької області. Проте глибина його картин — до п’яти сантиметрів. У Коняєва — до п’ятнадцяти.
Виходить об’ємне багатопланове дерев’яне «полотно». Він уже зробив пробний цикл із чотирьох картин, тепер «замахнувся» на масштабне зображення — величиною чотири на два метри. Таке і в «Дерев’яну кімнату» не соромно повісити...
