На перший погляд, Кіплінгу тут, на Майдані, робити нічого. Апологет британського імперіалізму, поборник колонізаторства, неодноразово звинувачуваний у расизмі — оце так гримуча суміш! Однак, варто просто прийти на Майдан і прислухатися — чи не зазвучать довкола рядки його творів?
Багато вже написано про самоорганізацію Майдану, про жорстку дисципліну, яка дивним чином узгоджується із всеохопним духом свободи, який тут панує, про самозречення людей, які стоять на площі. Ця спільнота, унікальна у своїй єдності, своїй різноманітності та відкритості, понад усе нагадує модель суспільства, про яке мріяв Кіплінг і про яку писав у своїх книжках.
Хто з нас не читав славетної «Книги Джунглів»? Здається, кожен дивувався і захоплювався безсмертною формулою «Ми з тобою однієї крові». І ось нарешті — на Майдані вона почала діяти. Заповітні слова, якими ви, потрапивши сюди, вітаєте одне одного, стають вашою перепусткою у спільноту, гарантією, що вас захистять при потребі, що ви отримаєте підтримку і відчуєте дружнє плече. Власне, слова магічної формули не мають великого значення, можна говорити «Слава Україні», а можна просто вітатися, однак люди відчувають, що ви — однієї з ними крові, бо в основі впізнавання своїх лежить щось більше, ніж просто слова чи просто ідеологія. Щось таке, про що добре знав Кіплінг, який неодноразово перебував у зонах військових конфліктів, працюючи кореспондентом газети.
Та ж «Книга Джунглів» пропонує і ще одну формулу і алгоритм дій — «Мир води». Коли у джунглі приходила посуха, всі ставали рівними перед лицем нової спільної загрози. Усі чвари, хижацькі інстинкти відходили у непам’ять, навіть голод відступав перед спрагою.
Замовкли струмки,
пересохла земля —
Віднині ми друзі — і ти, і я;
Запалені очі, сухі язики
В усіх, що зібрались на берег ріки.
Нема тут ловців,
позабуті двобої —
Всі жертвами стали
посухи страшної.
Здається, що це правило працює на Майдані, біля бочок із вогнем одночасно гріються представники різних політичних сил та їхні побратими без політичної приналежності. І доки закони «Миру води» дотримано, доти можна не боятися розколу. Що ж стається з тими, хто вчиняє найбільший у час посухи злочин — переступає через заборону і полює біля водопою? За Кіплінгом такі істоти приречені на довічне вигнання, і хто звинуватить творця «Книги Джунглів» у надмірній жорстокості?
Про війну, митарства і втрати Кіплінг знав не з книжок, переживаючи тривалі стояння табором чи багатоденні переходи разом із військовими частинами. Коли втома і відчай, вдавана безцільність, відсутність негайного результату чи бодай якогось поступу доводили вояків до нестями, він теж був там, і відчував це на собі.
Вдень — ще — не — так — бо —
тоді ми вкупі всі —
Та — ніч — і — ми —
знову бачимо все те ж —
Рух — рух — рух — рух — рух
чобіт угору — вниз.
Не звільнить ніхто на війні!
Водночас і у прозі, й у віршах Кіплінга яскраво простежується лінія патріотизму та жертовності. Мало хто знає, але у тій-таки «Книзі Джунглів», окрім оповідок про Мауглі, є ще й оповідання про табірних тварин — слонів, волів, що тягнуть гармати, коней... Усі вони знають свою роботу і виконують її непомильно для спільної справи, готові стикатися з небезпекою та коритися наказу. Недаремно Перша світова війна стала для Кіплінга знаковою. Так само знаковою стала його творчість для англійців на тогочасних фронтах. На Майдані блок-пости на барикадах зустрінуть вас рішучими обличчями втомлених людей, які багато днів поспіль несуть вахту. Можливо, саме хтось із них однієї ночі протистояв загонам у чорній уніформі, які мали наказ зачистити Майдан.
Будь твердо певен, що цей рубіж
Ні йоти землі не здасть.
Крізь лютий вітер і скрип зубів
Поки не спаде вода,
Крізь силу стихії і грім війни
Міцно держим стерно.
І — будь що буде,
лиш твердо будь,
Бо третього не дано.
Власне велика частина творчості Кіплінга присвячена саме військовій тематиці, у його доробку ціла низка фронтових репортажів та замальовок. Але найбільший рахунок, який виставила йому війна, — це його син. Молодий Джон Кіплінг мав слабкий зір і був звільнений від служби у війську, але і сам юнак не міг лишатися осторонь жахливих подій, і його батько доклав усіх зусиль, щоб Джон Кіплінг, якого вдома називали Джеком, вирушив боронити свою Вітчизну. Тоді єдиного сина Кіплінга бачили востаннє. І сьогодні, коли донині ще не всі діти, які перебували на Майдані 30 листопада, знайшлися, холодком підбираються до серця слова поета і батька.
Щось про Джека нове відомо?
Під іншим вітром...
Чи вертається він додому?
Іншим морем, під іншим вітром.
Може, люди про нього чули?
Під іншим вітром...
Не спливе те, що потонуло,
В жоднім морі,
під жодним вітром.
Рух опору охопив зовсім різних людей. Багато тут студентів, багато молоді, але одразу вирізняються люди, які вже мають сім’ї. Он схвильований чоловік телефонує додому і з уривків ефіру намагається виловити слова дружини. Як там дитина, чи все гаразд? Стривожено вслухається у трубку, затикаючи інше вухо вказівним пальцем, а тоді хитає головою — ні, він ще не може повернутися, він тут ще потрібен. І я не знаю. Хто зумів би витримати бодай один погляд таких очей.
Іде до бою одинак —
За себе б’ється він.
Та жонатий вояк,
той воює не так —
За трьох стоїть один.
Є він, вона, а в них — воно
(Де два, там буде три!)
Домів вернути мусить знов
Обідньої пори.
Жива і динамічна спільнота Майдану проростає далеко за його межі, люди приходять і йдуть, допомагають на кухні, коли мають вільну годину, і приносять їжу та теплі речі. Таких — сотні, іноді тисячі. Але є й інші — ті, хто проходить стороною, вважаючи, що це їх не стосується. Дехто занадто мудрий, аби коритися загальному пориву, дехто — занадто непевний власних сил, чи просто вагається, чи приставати до руху, чи вдягати на одяг жовто-синю стрічку. Може, без нього все обійдеться? А Ред’ярд Кіплінг колись давно у розпал Першої світової, від дня початку якої, до слова, цього року минає сто років, написав:
Навіки гріхи їхні змила рать,
Я ж маю єдиний гріх:
Коли запитали, чи я їм брат,
Сказав, що не знаю їх...
Мовте, братове, спасіть од біди,
Як прийде спокійний час,
А раптом насправді я той один,
Хто тричі зрікався вас?
Отож, вже вкотре перетрушуючи шафи у пошуках светрів, знімаючи з картки заощаджені кошти, минаючи ввечері вхід до метро, яким їхав би просто додому, — ввійди до Майдану. Це місце, де честь та гідність важать більше за комфорт, де над усім панує закон, де самопожертва і людяність йдуть пліч-о-пліч. Бо тут втілився світ, вигаданий Кіплінгом, і створений тими, кому доручено все, і ти, пройшовши крізь нього, ніколи не будеш колишнім.
Йтимеш ти шляхом новим,
Вже не вовчим, а людським,
Хай з тобою скрізь і всюди
Ласка Джунглів наших буде!
(У матеріалі використано вірші Р. Кіплінга в перекладах Леоніда Солонька, Максима Стріхи, Марини Левіної, що вміщено до книжки Р. Кіплінг «Межичасся»: поезії. — Навчальна книга — Богдан. За згодою видавництва).
«Раб, який царює»
Володимир ЧЕРНИШЕНКО
Усе в цьому світі не нове і так чи інакше колись траплялося. До болю схожі події та особистості зринають раз по раз. Хоча... Так би хотілося б дізнаватися багато про що лише з книжок...
Сьогодні, коли події на вулицях жахають, коли людей калічать, викрадають і залякують, багато хто дедалі частіше озирається на можновладців — чому вони не реагують? Чому немає поступок, переговорів, чому зупинення кровопролиття й відвернення найгіршого — громадянської війни — не стає пріоритетом для політиків усіх рівнів та кольорів? І чому мовчить головний політик країни — її президент?
Логіку його слів та вчинків багато хто намагається відшукати, але ніхто не знаходить. При цьому все-таки у свідомості жевріє надія чи щось уже менше за надію, що будуть поступки і пом’якшення позиції... Але цього немає, і я, здається, нещодавно прочитав, чому саме.
Книжка англійця Ред’ярда Кіплінга, що вийшла у світ 1919 р., отримала назву Inclusive Edition, бо включила у себе величезний обсяг віршів, які творилися з початку століття до 1918 р. Частина з них належала до збірок того часу, частина — ні. Кіплінг у ті роки переживав чи не найбільші потрясіння — і особисті, і світоглядні. Загибель сина, Перша світова війна, втрата впливу Британської імперії... І ще, хоч як це дивно, падіння Російської імперії та прихід до влади комуністів. Остання тема викликала у поета промовисту реакцію, про яку я ще колись розповім, але один із них умістив геніальну цілісну формулу, яка пояснювала дії влади нового типу: «раб, який царює»...
Горе тим, над ким царюватиме раб! — застерігає Кіплінг. Але навіть не він винахідник цього поняття. Про «раба на царстві» він сам прочитав у «Приповістях Соломонових», а тоді описав, додавши до біблійного сюжету враження про те, що бачив сам. І про те, що бачимо ми, як виявилося, аж сто років по тому...
«Здригається земля під трьома й під чотирма, яких знести не може вона: під рабом, коли він зацарює, і під нерозумним, як хліба наїсться, під розпусницею, коли взята за жінку, і невільницею, коли вижене пані свою!» (Книга Притч Соломонових 30:21-23, переклад І. Огієнка):
Три речі ангел Божий
Записує у звіт,
Четверту з них не може
Стерпіти білий світ.
Три кари ангел знає,
Що людство їх знесе,
Та раб, який царює,
Страшніший за усе.
Служницю господиня
Премудрості навчить.
Натопче пузо дурень —
Ляга і мирно спить.
Розпусна віддівує,
Та й шиє пелюшки.
Лиш раб, який царює,
Рабом є навіки.
Рука його лінива,
Хода його тремка,
Ротяка галаслива,
Але кишка тонка.
Він вірить, його влада —
Щоб бити і лякать,
Йому не треба правди,
Суди при нім мовчать.
Усе життя колишнє
Він панові служив,
Тримався його рішень,
За спиною тремтів.
Тож нині, як зачує,
Що смаленим несе,
То раб, який царює,
На інших скине все.
Брехливі клятви в нього,
Довіра — нетривка,
Боїться він усього,
Від правди утіка.
Та ж шобла ним керує,
Яку собі завів...
Бо раб, який царює,
Найбільший із рабів.
