Десятого січня виповнилось 70 років із дня заснування Кіровоградської області — степової перлини, що в самому серці України. Як повідомили в Управлінні преси й інформації облдержадміністрації, з цієї нагоди Президент України Віктор Ющенко має намір відвідати обласний онкологічний диспансер, зустрітися з прийомною родиною та взяти участь в урочистостях з нагоди ювілею області.
Це вже третій візит до Кіровограда глави держави за час перебування його на посаді. Востаннє він приїздив (точніше, прилітав) на Кіровоградщину в червні минулого року, коли обласний центр став місцем проведення третього засідання Координаційної ради з питань підготовки до відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні 1932—1933 років). Тоді Президент відвідав село Високі Байраки, де взяв участь у відкритті пам’ятного знака «Землякам, які загинули від Голодомору». Цю подію голова обласної держадміністрації Василь Моцний назвав «знаковою для області», хоча, судячи з реакції деяких ЗМІ, область чекала від цього візиту дещо більшого.
Зокрема, особливі сподівання покладали на приїзд першої особи держави в обласному онкодиспансері, куди через напружений графік Віктор Андрійович так і не доїхав. Щоправда, згодом там побувала секретар РНБО Раїса Богатирьова, і прибула вона з конче необхідним для діагностики обладнанням вартістю майже 100 тис. грн. Під час спілкування з персоналом лікувального закладу Раїса Василівна запевнила, що обіцяний приїзд Президента обов’язково відбудеться, бо поговорити є про що: і про те, що основна більшість державних програм виконується лише на 30%, і про брак фінансування, і про проблеми з кадровим забезпеченням медичної галузі тощо. Тож зустрічі чекають усі: й керівництво області, й медичний персонал закладу, куди потрапляють на лікування пацієнти з найбільш поширеним на Кіровоградщині діагнозом, а особливо — люди, хворі на рак.
Найближчим часом має відбутися введення в дію нового корпусу онкодиспансеру, оскільки наявних площ і можливостей все ж не вистачає для повноцінного лікувального процесу. Голова облдержадміністрації, розуміючи всю серйозність проблеми, поставив це питання під свій особистий контроль, спрямувавши всі наявні ресурси на завершення будівництва. Завдяки активності губернатора довгобуд таки стане діючим корпусом, однак є й інші, не менш важливі речі.
Передусім — про причини, через які Кіровоградська область займає перше місце серед регіонів з найвищим рівнем захворюваності й смертності, а особливо — дитячої смертності. Однією з таких причин фахівці називають той факт, що Кіровоград — чи не єдине місто у світі, розташоване на урані. І ця стратегічно важлива речовина лежить практично під носом у кіровоградців, оскільки видобуток урану здійснюється на шахті «Інгульській», буквально в межах міста. Керівництво шахти неодноразово заявляло, що шкідливий вплив урану відчувають тільки шахтарі, а громадяни — ні. Нещодавно обласна рада дала дозвіл на виділення гірничого відводу ДП «Схід ГЗК» для розробки східної ділянки Центрального родовища уранових руд під Кіровоградом. Звичайно, багатьом громадянам такі перспективи не додають оптимізму. Частина депутатів голосувала проти такого рішення, однак перемогла більшість.
Протягом тривалого часу заходить розмова про надання Кіровограду (який заради об’єктивності радше було б наректи Уранградом) статусу екологічно неблагополучної зони. Адже, якщо співставити сумнозвісну онкостатистику, стає очевидним зв’язок між підвищеною радіацією та захворюваннями на рак. Соціальні ж виплати отримає лише окрема категорія населення — «чорнобильці» та їхні родини, а решта громадян щодня прокидається й лягає спати, вдихаючи «гримучу суміш» із смогу з домішками радіації. Чиновники з відповідних міністерств цього взаємозв’язку чомусь не визнають. На жаль, жодному губернаторові ще не вдалося добитися прийняття відповідного рішення на найвищому рівні — кажуть, це буде дуже великим тягарем для державного бюджету. Але іще більшим тягарем можуть бути втрати сотень і тисяч молодих працездатних людей, які через зловісний діагноз рано йдуть із життя або вимагають дорого вартісного й тривалого лікування. Відчайдушні оптимісти все ж таки вважають, що найбільшим подарунком для жителів області в рік її 70-річного ювілею було б надання особливого статусу урановому місту.
Втім, є чимало населених пунктів області, де б зустрітися з Президентом бажали і керівники, і «маленькі» українці. Одне з них — районний центр і місто залізничників Знам’янка. Але голову держави туди не повезуть: дуже вже погані там дороги. В цьому переконалась і Раїса Богатирьова, коли відвідувала минулої осені вихованців спеціалізованої школи-інтернату для дітей з розумовими та фізичними вадами. Парадоксально, але в бюджеті міста, котре перераховує десятки мільйонів до державної казни від діяльності залізниці, немає жодної копійки на власні потреби — все «забирає» Київ. Тобто виходить, як у відомій приказці: «Чоботар — і без чобіт». А дорога, що проходить центром міста, дійсно нагадує місячну поверхню з численними кратерами! До речі, про згаданий вище заклад для дітей: протягом всього існування незалежної Української держави туди не надійшло жодного (!) підручника чи навчального посібника, адаптованого для такої специфічної аудиторії. Викладачі змушені навчати знедолених дітей за старими, виданими ще за царя Панька, книжками. З віршами про комуністичну партію та картою неіснуючої вже країни.
Ще приїзду Президента зраділи б в Олександрії — місті, яке колись було центром видобутку бурого вугілля в регіоні. Сьогодні від державної холдингової компанії «Олександріявугілля» залишилась тільки назва — безжально розчленована інвесторами, вугільно-переробна промисловість почила у Бозі. Шахтарі (понад десять тисяч) перебувають у стані хронічного безробіття й безпробудного п’янства. Все майно, включаючи залізницю, інвестори розібрали й вивезли в невідомому напрямку, а будівлю колишньої ХДК продали приватній особі, навіть півсторічні ялинки біля неї повирубували.
А тим часом поклади бурового вугілля могли б стати для області (та й для країни) тією рятівною соломинкою, яка б допомогла вийти з енергетичної кризи. Адже є досвід видобутку з вугілля бензину не лише в Німеччині, а й у самій Олександрії, де колись існувала філія Дніпропетровського гірничого інституту. Так само, як і досвід газифікації вугілля та інших високоефективних технологій на основі використання буровугільної сировини. Та місцевій адміністрації не розв’язати всіх проблем, пов’язаних із занепадом колись заможного й розвинутого міста.
А ще зрадів би зустрічі з Віктором Ющенком колишній в’язень Освенціма й Дахау, дев’яносторічний патріарх краєзнавства з Нової Праги Федір Миколайович Плотнір — один із найстарших членів політичної партії «Наша Україна». У 2004-му, нехтуючи заборонами й небезпеками, він відважно їздив до обласного центру на мітинги в підтримку тоді ще опального кандидата у президенти Віктора Ющенка. І вкладав у кожну книгу, видану за скромні «остарбайтерські» кошти, портрет Віктора Андрійовича з листівкою. До речі, партійний квиток цій унікальній і дуже скромній людині — живій легенді — видали аж через рік (а то й більше) після вступу до лав «НУ». Причина прозаїчна: не було бланків.
А ще немає у Новій Празі газу. Так само, як і в селищі Побузькому, де розташований відомий феронікелевий комбінат. Там у кожній квартирі в багатоповерхових будинках є своя «буржуйка», яку топлять дровами й вугіллям. А надворі ХХІ сторіччя...
Таких населених пунктів — великих і малих, — де неодмінно захотіли б поспілкуватися з Президентом, в області є чимало. Хоча, важко сказати, чи спілкування з Віктором Андрійовичем вирішить проблеми цих людей, які, попри всі труднощі, люблять свою Батьківщину й пишаються нею.
