Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

КІШКА І ЛЮДИ

12 квітня, 2002 - 00:00

— Ні. Не відчувається. Йде теплий дух, і все.

Скарбник, жаба, говорить:

— Цілком чудова атмосфера. І нюхати її можна. Голова через це не болить. У мене, — говорить, — у квартирі атмосфера гірше смердить, і я, — говорить, — не нию даремно. А тут абсолютно повітря хороше.

Я говорю:

— Та де там — хороше. Он, як газ струмує.

Голова говорить:

— Покличте кішку. Якщо кішка буде сумирно сидітиме, значить, нічого немає. Тварина завше в цьому безкорислива. Це не людина. На неї можна покластися.

Приходить кішка. Сідає на ліжко. Сидить тихо. І, ясна річ, тихо — вона дещо звикла.

— Ні, — говорить голова, — вибачаємося.

Раптом скарбник похитнувся на ліжку й говорить:

— Мені треба, знаєте, спішно йти у справі.

І сам підходить до вікна й у щілинку дихає.

І сам стоїть зелений і прямо на ногах хитається.

Голова говорить:

— Зараз всі підемо.

Я відтяг його від вікна.

— Так, — говорю, — не можна експертизу будувати.

Він говорить:

— Будь ласка. Можу відійти. Мені ваше повітря цілком корисне. Натуральне повітря, придатне для здоров’я. Ремонту я вам не можу зробити. Піч нормальна.

А за півгодинки, коли цього самого голову клали на носилки і потім засували носилки в каретку «швидкої допомоги», я знову з ним розговорився.

Я кажу:

— Ну, як?

— Та ні, — говорить, — не буде ремонту. Жити можна.

Так і не полагодили.

Ну що ж робити? Людина не блоха — до всього може звикнути.

Михайло ЗОЩЕНКО
Газета: 
Рубрика: