— Ні. Не відчувається. Йде теплий дух, і все.
Скарбник, жаба, говорить:
— Цілком чудова атмосфера. І нюхати її можна. Голова через це не болить. У мене, — говорить, — у квартирі атмосфера гірше смердить, і я, — говорить, — не нию даремно. А тут абсолютно повітря хороше.
Я говорю:
— Та де там — хороше. Он, як газ струмує.
Голова говорить:
— Покличте кішку. Якщо кішка буде сумирно сидітиме, значить, нічого немає. Тварина завше в цьому безкорислива. Це не людина. На неї можна покластися.
Приходить кішка. Сідає на ліжко. Сидить тихо. І, ясна річ, тихо — вона дещо звикла.
— Ні, — говорить голова, — вибачаємося.
Раптом скарбник похитнувся на ліжку й говорить:
— Мені треба, знаєте, спішно йти у справі.
І сам підходить до вікна й у щілинку дихає.
І сам стоїть зелений і прямо на ногах хитається.
Голова говорить:
— Зараз всі підемо.
Я відтяг його від вікна.
— Так, — говорю, — не можна експертизу будувати.
Він говорить:
— Будь ласка. Можу відійти. Мені ваше повітря цілком корисне. Натуральне повітря, придатне для здоров’я. Ремонту я вам не можу зробити. Піч нормальна.
А за півгодинки, коли цього самого голову клали на носилки і потім засували носилки в каретку «швидкої допомоги», я знову з ним розговорився.
Я кажу:
— Ну, як?
— Та ні, — говорить, — не буде ремонту. Жити можна.
Так і не полагодили.
Ну що ж робити? Людина не блоха — до всього може звикнути.
