Архітектурний портрет сучасного Києва — постійний головний біль і архітекторів, і пересічних киян, і гостей столиці. Уявлення про архітектуру на «верхніх поверхах» влади ще у 2003 році призвели до утворення нової культурної номінації — «Найпотворніший проект року» для сучасних столичних будівель. Номінантів обирають за опитуваннями киян, а переможця визначає Товариство охорони пам’яток історії та культури разом із Клубом естетичної непокори та Форумом порятунку Києва. Цього року непочесну перемогу здобула новобудова на вул. Грушевського 9а. Нагадаємо, що скандали й суперечки навколо будинку тривають від самого початку будівництва — адже новітня «н»-подібна потвора не тільки розташована в історичному центрі, а й порушує усі можливі уявлення про естетичний вигляд і панораму столиці. Говорячи про безпосереднє сусідство будинку із Аскольдовою могилою, журі «конкурсу» нагадує: протягом останніх років кількість історичних пам’яток у Києві зменшилася із 150 до 105. Справді, час не тільки хапатися за голову, а й шукати дієві та законні способи протидії архітекторам від влади.
ВИГРАШ — ІНВЕСТОРАМ, ПРОГРАШ — СУСПІЛЬСТВУ
Кількість будмайданчиків, на яких «виростають» сучасні висотні будинки, у Києві сягає кількох десятків. Як показало опитування, мешканцям столиці найбільше допекли новобудови саме в центрі міста: «скляний» будинок навпроти Софійської площі, на Михайлівському провулку, вулиці Січневого повстання, в урочищі Гончарі-Кожум’яки, котрі випадають із вишуканої та невисокої столичної забудови. Крім уже зведеного, кияни переймаються і невідворотною забудовою дніпровських схилів і набережної: куди подінеться традиційна, невідновна краса міста, якщо над водою височитиме 30—40 метрів бетону? Містобудівельники вже давно хваляться, що мають інвесторів на таку забудову схилів, порівняно з якою навіть Родіна-мать виглядатиме втіленням грації та вишуканості. Сумніватися в рішеннях міської держадміністрації майже не доводиться: адже схили не є історичною пам’яткою, а їхній продаж принесе в бюджет чимало коштів.
Нові будівлі дедалі частіше зводяться на місці саме історичних пам’яток. Виводити національну цінність з під охорони можна виключно за рішенням уряду. Інший, звичний уже в Києві спосіб: спочатку довести будівлю до руїни, а потім продати як таку, що вже не є цінною — так сталося із пам’ятками архітектури на вул. Михайлівській, де обгороджені й чекають знесення два будинки. Довести пам’ятку до такого стану не так уже й складно, зважаючи на кошти, які бюджет виділяє на ремонт та реставрацію. «Усього в Україні приблизно десять тисяч проблемних пам’яток культури чи архітектури. А коштів на відновлення цього року виділено лише близько п’ятдесяти мільйонів гривень, — говорить заступник голови Товариства охорони пам’яток історії і культури Микола Пархоменко. — Порахуйте самі, яка це сума, коли тільки Будинок із химерами обійшовся у сто мільйонів».
П’ЯТЬ ТИСЯЧ БЮСТІВ?
На початку червня відбулася сесія Спілки архітекторів України з приводу ще одного питання: Президент Віктор Ющенко підписав указ про увічнення в бронзі Героїв України та взагалі видатних діячів мистецтва, науки, політики й військової справи. Архітектори цілком серйозно обговорили, кому ставити пам’ятник на повний зріст, кому — погруддя, от тільки ще не відомо, кому саме ці пам’ятники будуть встановлені. Відповідні запити подали до Національної академії мистецтв, Національної академії наук та інших установ, де працювали чи працюють видатні українські науковці. Уже майже остаточно вирішено, що пам’ятники громадським і політичним діячам встановлять десь поблизу Верховної Ради, визначним полководцям — біля Богунівського училища — всього близько 280 монументів.
Складніше із акторами, художниками, музикантами та науковцями: тут і людей, і місце вибрати важче. «Запит про нагороджуваних ми подали й до Академії наук, — говорить президент Клубу естетичної непокори Лариса Скорик. — Там відповіли, що нададуть мінімум 260 діячів, а якщо по-хорошому, то й усі п’ять тисяч». Майже остаточне рішення архітекторів із цього приводу — розмістити пам’ятники вздовж бульвару Шевченка, від Бесарабки до цирку. Найцікавіше — і з будинком на вул. Грушевського, і з пам’ятниками — те, що ніхто не знає авторів проекту. Указ підписав Президент, а хто народив ідею — невідомо. Автором проекту-переможця й поготів значиться вся Архітектурна спілка — а притягнути до відповідальності фактично нема кого.
Утім обговорення ще триває. А киянам саме час більш активно зацікавитися долею столиці — чи не перетвориться Київ із зеленого міста, міста квітів, на суцільний бронзовий музей?
