Наприкінці минулого тижня в Одесі відбувся книжковий ярмарок «Зелена хвиля». Окрім іншого, тут презентувався новий московський глянсовий літжурнал «Ностальгия». В одному з номерів Богдан Ступка згадує воєнне дитинство, головним екзистенційним відчуттям якого був «страх перед бессилием жизни» . Головне враження від самого ярмарку — страх українських видавців перед нібито безсиллям українського книжкового життя.
Ще торік Одеса запровадила нову ярмаркову концепцію: зібрати на одному майданчику видавців гуманітарної літератури з України та Росії для вільної конкуренції креативу. Тоді росіяни відреагували блискавично: приїхали лідери серйозної книги — «Новое литературное обозрение», «Аграф», «Алетейя», «РОССПЭН», «Университетская книга», «Захаров». Українці заклик проіґнорували.
Для професійного ж ока було очевидно: експозиції наших «Основ», «Літопису», «Темпори», «Акти», «Юніверсу», «Духа і Літери», «КМ Академії», «Ґенези», «Либеді» поруч стендів видавців-сусідів мали б шокуючий резонанс: міф про «недосяжну вищість» російської гуманітарної літератури здимів би умить. Але і цього року українські видавничі бренди виблискували відсутністю.
Старші люди пригадають, як колись канадські хокеїсти-профі довго не погоджувалися на серію зустрічей зі збірною СРСР — то був невроз непевностi: у разі гучного програшу міф про непереможну хокейну Канаду здатен був поховати під своїми уламками солідний бізнес. Той самий страх діаґностувала в українських видавців нинішня Одеса. Набагато комфортніше гнівно картати рідну державу за колаборантську книжкову політику (справедливо, між іншим, картати), аніж вийти сам на сам з титулованим конкурентом — нехай і не в рамках відкритої першостi, а лише в окремо взятому показовому спаринґу.
«Невроз заменяет в наше время монастырь, в который обычно удалялись все те, которые разочаровывались в жизни или которые чувствовали себя слишком слабыми для жизни», — писав Фройд про тих, хто поводився так само, як українські видавці стосовно ярмаркової Одеси. Клаустроманія українського культурного ґетто виглядала минулого тижня як клаустрофобія на конкурентний ринґ. А нашу ж перемогу віщувала не лише фахова інтуїція, але й заочно засвідчили результати виставкового конкурсу (розглядалися упереміш російські та українські зразки): переможцями оголошено трикнижкову серію «Популярна енциклопедія моди» (К.: Факт) та «Стару Одесу» А.Дерибаса (К.: Мистецтво).
Богдан Ступка у вищезазначеній публікації далі пише: «Страх — великое дело. Он пробуждает фантазию». Фантазія в українських видавців не прокинулася. А саме фантазії вимагає жанр будь-якого книжкового ярмарку, бо це — передовсім карнавал. Ось київський «Факт» влаштував презентацію нового випуску «Популярної енциклопедії моди», присвяченого зачіскам, спільно з модною одеською перукарнею — і це стало найяскравішим видовищем усього ярмарку. Та ще й кілька пачок альбому «полетіло» — либонь, на одному цьому «відбили» витрати на відрядження. А київська ж «Критика», асортимент якої найбільше вразив московських колег, навіть стенду не мала — так, столик на задвірках.
Одеський ринок вельми привабливий для українського видавця. По-перше, навіть за офіційної статистики купівельна спроможність тут помітно вища, ніж у Тернополі, Черкасах чи Луганську. По-друге, відвертої фобії до української книжки — як, скажімо, у Криму чи в Донецьку — немає. Але якщо цю книжку позбавити карнавальної презентації, ставлення до неї лишиться на нинішньому рівні: як до сувеніру з резервації. І одеський читач i далі дрейфуватиме в бік російської літератури.
Тому проблема активної присутностi української книжки в Одесі — проблема політична. Наші видавці, ясна річ, не зізнаються у своїх страхах-неврозах — нарікатимуть на неадекватність затрат на участь гіпотетичним дивідендам. То, може, облдержадміністрація (засновник «Зеленої хвилі», між іншим) передбачить стендові преференції для продуцентів високочолих видань? А для видавців прози/поезії — ґрантові відрядження для авторів? На пару років — поки наші полохливі книгарі на власному досвіді не переконаються у правоті британського книжкового аналітика Ґ.Ґрема: «Каковы бы ни были коммерческие результаты, нельзя забывать о расширении культурного кругозора посетителей, что и является конечным результатом всякого книжного бизнеса».
Чи, може, одеського губернатора пана Цушка, як члена соцпартії, задовольняє російськоцентричне статус-кво читаючої Одеси? Бо ж соціалісти, напевне, і досі не згодні з «буржуазним філософом» Вітґенштайном, котрий стверджував, що «межі моєї мови означають межі мого світу». А що одеський мер пан Гурвіц з «Нашої України»? «Книжные ярмарки становятся зеркалом национальных культур», — стверджує Ґ.Ґрем. Чи ж видно у дзеркалі «Зеленої хвилі» нашу Україну? До речі, про політтехнології. Одеський осередок партії «Союз» ініціював конкурс на кращого бібліотекаря реґіону — закупив для переможців десяток тижневих путівок у Карпати. Та й до грамот виставкового конкурсу долучив від себе конверти з гривнями. Можна не бути симпатиком «Союзу», але зняти перед ними капелюха за цей вчинок варто. Бодай тому, що президентська «Наша Україна» поки що не задемонструвала знання слова «книга» ніде і ніяк.
«Зелену хвилю» влаштовує виставкова кампанія. Її завдання — забезпечити учасникiв сервісом (хоч щоб ви там виставляли — книжки, вино чи взуття). Для створення книжкового свята їхнього професіоналізму замало. Тут би — плече Української асоціації видавців, Спілки письменників та Спілки журналістів. Невже і вони — в полоні страху? І весь їхній арсенал впливу на масову свідомість — лише гучні заяви в центральних медіа?
Мудрий Жванецький у тому самому журналі, що й Ступка, висловлює переконання в іншому: «И мирная жизнь может закончиться победой».
Співавтори:
Богдан СТУПКА // Ностальгия, 2005, №4-5.
Зигмунд ФРЕЙД. О психоанализе. Пять лекций / Хрестоматия по истории психологии. — Москва: МГУ, 1980.
Гордон ГРЭМ. Книжный бизнес. — Москва: РосКонсульт, 1999.
Людвіґ ВІТҐЕНШТАЙН. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження. — К.: Основи, 1995.
Михаил ЖВАНЕЦКИЙ // Ностальгия, 2005, №4—5.
