5 липня 1996 року — день народження найвідомішої вівці на ім’я Доллі. Її поява на світ символізувала видатний прорив у сфері біотехнології: вівця була зачата не внаслідок злиття яйцеклітини та сперматозоїда, а шляхом введення ядра з клітини молочної залози дорослої вівці в незапліднену яйцеклітину без ядра. Таким чином Доллі мала гени, ідентичні генам донора ядра, тобто була клоном. Народження Доллі також стало початком для всіляких наукових, етичних і релігійних дискусій щодо можливостей подальшого клонування людини й допустимості введення клонування в практику.
У природі клони (генетично ідентичні організми) зустрічаються повсюдно. Вони виникають під час вегетативного розмноження рослин, під час ділення багатьох одноклітинних, під час брунькування дріжджів або багатоклітинного організму — гідри. Відростання нових голів у міфічної гідри (з якою бився Геркулес) також можна розглядати як клонування. Деякі види тлі здатні в певних умовах відкладати яйця, генетично ідентичні своєму родителю, які не вимагають запліднення. Однояйцеві близнюки також є клонами один одного: вони виникли внаслідок розділення заплідненої яйцеклітини на два незалежних зародки.
Під час штучного клонування використовуються ядра з клітин дорослого організму. На сьогодні вдалося успішно клонувати карпа, пацюка, мишу, вівцю, бика, мула, коня, собаку. Клонування мула цікаве тим, що цей гібрид осла й коня самостійно розмножуватися не здатний і клонування — єдиний спосіб зберегти успішний організм. 2004 року було проведене перше комерційне клонування — створення копії померлої у віці 17 років кішки Ніки обійшлося господині з Техаса в $50 000. Найпершій же клонованій кішці вже понад шість років, вона абсолютно здорова й має трьох кошенят. Робилися й перші спроби клонувати людину, в ході яких вдавалося отримати життєздатні ембріони.
У клонування людини з практичного погляду є два призначення. Перше — репродуктивне клонування для отримання потомства. Особливо гостро питання репродуктивного клонування зачіпають безплідних людей, а також людей нестандартної статевої орієнтації, які не можуть або не бажають заводити дітей статевим шляхом. Друге призначення — терапевтичне клонування, отримання ембріональних стовбурових клітин для лікування хвороб.
Репродуктивне клонування критикується як католицькою, так і православною церквою. «Як людині житиметься, знаючи, що вона всього лише чиясь копія?», — запитує протоієрей Всеволод Чаплін. Відповідь на останнє питання можна отримати, запитавши будь-якого однояйцевого близнюка. Жодних проблем у людей, які мають ідентичні зовнішність, вік і навіть умови виховання, не виникає. Народження двійнят чи навіть трійнят ніхто аморальним або протиприродним не назве. В клону дорослої людини ситуація навіть краща — клон буде дитиною, яка росте в абсолютно інший час, в абсолютно інших умовах, що відіб’ється на його індивідуальності: вона, безсумнівно, відрізнятиметься від індивідуальності генетичного родителя. Деякі дослідження на близнюках демонструють, що риси характеру приблизно однаковою мірою залежать від генетичних чинників і виховання.
Уявлення людей про клонування дуже сильно спотворені під дією кінематографа. Деякі люди серйозно вважають, що клонування — це коли в якусь «чарівну» скриньку заходить одна людина, а виходить двоє однакових, до того ж в однакових костюмах. Сюжети голлівудських фільмів, на зразок картини «Шостий день», мають дуже мало спільного з реальністю. Клон повинна виношувати матір протягом дев’яти місяців. Народиться клон аж ніяк не дорослим йому належить рости, як і будь-якій дитині. Клон не володітиме пам’яттю або навичками свого генетичного батька — ця інформація передається через нашу культуру, а не через гени.
Інша проблема клонування пов’язана з потенційними ризиками для здоров’я майбутнього клону, зокрема, можливість його передчасного старіння. Відомий учений Олексій Оловніков ще 1971 року звернув увагу на проблему вкорочення хромосом у клітинах у результаті ділення. Вчений припустив, що укорочення хромосом не може відбуватися вічно — в якийсь момент клітина постаріє і втратить здатність ділитися. Але чому наші хромосоми не коротші, ніж хромосоми наших предків? Виявилося, що на кінцях хромосом є спеціальні ділянки — теломери. При подвоєнні хромосом ці ділянки дійсно скорочуються, однак спеціальний фермент — теломераза, активний у деяких клітинах (наприклад, у стовбурових), може добудовувати теломери до початкового розміру. Виходить, що за наявності ферменту теломерази клітини здатні ділитися без особливих обмежень, не «старіти». Відсутність теломерази у більшості клітин є одним із захисних механізмів від неконтрольованого ділення, тобто раку.
Проте ядра клітин, узяті з дорослого організму, можуть містити хромосоми з укороченими теломерами, і це могло б відбитися на розвитку клона. Однак деякі досліди демонструють, що середовище всередині яйцеклітини може включити теломеразу, що призведе до добудування теломерів на хромосомах привнесеного ядра. У випадках, коли цього не відбувається автоматично, теломеразу можна включити штучно. У будь-якому випадку, проблема укорочення хромосом під час клонування, як виявилося, носить лише технічний характер. Є ще одна проблема. Річ у тім, що всі клітини організму, за єдиним винятком (лімфоцити), мають однакові послідовності ДНК, незважаючи на те, що самі клітини можуть бути різними. Наприклад, нервова клітина абсолютно не схожа на клітину шкіри. Це пов’язано з тим, що в різних клітинах вмикаються або вимикаються різні гени. Тому було абсолютно неочевидно, що внаслідок пересадження ядра клітини шкіри в яйцеклітину вийде саме яйцеклітина, а не клітина шкіри. Але виявилося, що після пересадження ядра яйцеклітина все-таки може зберегти свої властивості й дати повноцінний зародок, інакше клонування таким методом було б неможливим.
Вівця Доллі прожила шість років, удвічі менше, ніж у середньому живуть віці її породи, однак померла вона не від старості, а від раку легень, викликаних ретровірусом легеневої аденокарциноми, — дуже поширеного для овець захворювання. Ніяких фізіологічних ознак старіння у Доллі виявлено не було. Вона залишила потомство з шести здорових ягнят. Нині немає підстав вважати, що клони швидше старіють або хворіють частіше. Можливо, ми дізнаємося про проблеми в майбутньому, коли клонованих тварин стане більше. Але навіть якби якісь проблеми існували, це не було б підставою забороняти репродуктивне клонування. У нашому суспільстві повно людей із генетичними захворюваннями, які з дуже високою часткою ймовірності передадуться їхнім нащадкам, і таким людям ніхто не забороняє мати дітей. Щонайбільше, їм пропонують штучне запліднення й діагностику запліднених яйцеклітин, щоб вибрати найздоровіший ембріон. Якщо людям, чиї діти явно будуть хворими, дозволено заводити потомство, незрозуміло, які існують етичні підстави заборонити створення клону, який, швидше за все, буде здоровий. Адже, принаймні, відсутність генетичних захворювань у донора ядра перевірена часом!
Деякі критики клонування лякають жахами на зразок тих, що показані у фільмі Майкла Бея «Острів», де клонів вирощують, щоб потім брати з них органи. Якщо в якому-небудь суспільстві людей можна буде утилізувати на органи без їхньої згоди, то, безсумнівно, у такого суспільства дуже серйозні проблеми й технологія клонування тут абсолютно ні до чого. Народившись, клон має всі права людини, в тому числі право на життя. Ніхто не може просто взяти й забрати орган у людини.
Ще один аргумент проти клонування можна сформулювати так: люди клонуватимуть себе з корисливою метою. Однак у цьому значенні клонування анітрохи не гірше звичайного розмноження. Багато людей заводять дітей, щоб залишити спадкоємця, помічника, годувальника, і в цьому немає нічого аморального. У випадку клонування є навіть значна перевага: створення клону вимагає добре обдуманого рішення дорослої людини, а значить, клон буде бажаною дитиною. А ось при статевому розмноженні вагітність нерідко буває небажаною. Таким чином, клонування — хороша альтернатива, але в жодному випадку не заміна статевого розмноження: клонування — дорогий і складний процес. Статеве розмноження, навпаки, природний (приємний) процес, що не вимагає особливих витрат, і клонування не складе йому конкуренції. А ось болісна частина розмноження — пологи, поки що неминуча в обох випадках.
Ще одна проблема полягає в тому, що для клонування потрібні сурогатні матері й донори яйцеклітин. Тут виникає безліч юридичних проблем: хто матиме право вважатися батьками, чи можна платити за яйцеклітину, скільки яйцеклітин можна взяти в одного донора? Все це важливі питання, але їх можна вирішити. Жінкам у цьому значенні набагато легше — вони можуть самі дати і яйцеклітину, і ядро, і виносити плід. Проблему нестачі донорських яйцеклітин, можливо, вдасться вирішити, використовуючи тваринні яйцеклітини, наприклад, яйцеклітини шимпанзе. Використання тваринних яйцеклітин для терапевтичного клонування (до якого ми зараз плавно перейдемо) вже вводиться в практику.
Терапевтичне клонування пов’язане з отриманням стовбурових клітин з ідеальною генетичною сумісністю для трансплантації хворому. Як і при репродуктивному клонуванні, береться ядро з клітини дорослої людини, пересаджується в яйцеклітину без ядра. Отримана гібридна клітина ділиться протягом деякого періоду часу, а отримані в результаті клітини можуть бути використані для лікування таких захворювань, як хвороба Паркінсона, м’язова дистрофія, діабет. Цікава можливість у зв’язку з використанням таких (та інших стовбурових) клітин полягає в тому, що клітини, які вбудовуються, можна модифікувати генетично, щоб лікувати генетичні захворювання. Наприклад, хворі гемофілією страждають через те, що в них не працюють два гени, які відповідають за вироблення IX і XIII чинників згортання крові. Якщо здорові копії генів вбудувати в хромосоми трансплантованого ядра, можна отримати культуру клітин, що виробляють ці чинники, які теоретично можна використати для лікування гемофілії. На практиці подібні технології лише почали розвиватися.
Нарівні з клонуванням останнім часом розвиваються й інші методи отримання ембріональних стовбурових клітин. До них відносяться розробки, пов’язані з «репрограмуванням» клітин. Деякі вчені вважають, що можна перетворити звичайну клітину шкіри в ембріональну клітину за допомогою генної інженерії. Інший варіант — брати в ембріона, який розвивається, ембріональну клітину «про запас». Коли така людина народиться, в неї буде культура власних ембріональних клітин, які можна буде за необхідності використати в терапевтичних цілях у будь-якому віці. На жаль, останній метод стосується лише тих людей, які ще не народилися. З розвитком подібних альтернативних методів, можливо, відпаде необхідність клонувати ембріони, отримані з яйцеклітин, як джерела стовбурових клітин.
Найфантастичніший випадок терапевтичного клонування — вирощування тіла, залишеного без центральної нервової системи, для подальшої пересадження в нього мозку старіючої людини. Нині це виключно фантазія: сучасна медицина не в змозі відновити навіть перебитий спинний мозок, як продемонстрував трагічний досвід Крістофера Ріва. Актор, який грав супермена, вклав безліч грошей у розвиток стовбурових клітин і медицини, але так і не дочекався ліків від паралічу, який розвинувся в результаті травми хребта. Однак у далекому майбутньому й така фантастика може стати буденною реальністю.
Цікаво, що іслам негативно ставиться до репродуктивного клонування, але не бачить особливої шкоди в клонуванні терапевтичному. Так, наприклад, у Малайзії Національна рада з фетвів постановила, що терапевтичне клонування людських ембріонів етично допустиме, якщо ембріону не дадуть досягнути віку 120 днів. А ось християни опиняються в ніяковому становищі: з одного боку, вони проти абортів, оскільки вважають, що душа в людини з’являється в момент зачаття. З іншого боку, клонування зачаття не передбачає, значить, за такою логікою, у клона й зовсім немає душі. Сподіватимемося, що у зв’язку з цим не повернеться епоха інквізиції і церква визнає клонів рівними іншим людям. Взагалі неприйняття християнством клонування дивне, адже це той дуже рідкісний випадок, коли наукове відкриття добре вписується у Священне Писання, хоч щоб казали атеїсти-скептики: «І створив Господь Бог із ребра, взятого в людини, дружину, і привів її до людини». Що ж це, як не клонування з використанням ядра остеобласта — клітини кісткової тканини? Цікаво, що теоретично можливе створення жінки — клону чоловіка: у чоловіка є одна X-хромосома, яку достатньо подвоїти в ході нерівномірного ділення клітки, а Y-хромосому прибрати, щоб отримати жіночий генотип. Тому не виключено, що в майбутньому чоловіки, які цікавляться питанням: «А яким би я був, якби народився дівчинкою?», зможуть отримати вичерпну відповідь. А ось чоловіка з ребра жінки створити не вийде — буде потрібна Y-хромосома.
У майбутньому генна терапія виявиться особливо актуальною, бо розвиток медицини не найсприятливішим чином відбився на кількості генетичних захворювань людей: хвороби, раніше не сумісні з життям, тепер не заважають залишати потомство. Позбавити наступні покоління від хвороб предків зможуть лише найсучасніші технології.
