1. Рік, що минає, став переломним для всього світу. Події 11 вересня істотно змінили пріоритети у політиці, економіці, релігії, у стосунках між людьми. Яке, на вашу думку, місце України у світі, що змінюється? Наскільки конкурентоспроможна наша держава, її громадяни, її творча, наукова і політична еліти?
2. Минуле десятиріччя для багатьох стало «роками розчарування». Натхнення перших років перебудови зникло у той момент, коли виявилося, що ми — влада, суспільство загалом і кожен iз нас зокрема — багато до чого не готові у цьому «новому» житті. Що у ньому викликає у вас оптимізм, і від чого нам потрібно, на ваш погляд, рішуче відмовитися?
3. Які події 2001 року ви вважаєте найбільш значущими для майбутнього розвитку нашої країни? Які з них вплинули на вашу особисту долю і яким чином?
4. Як змінилася (і чи змінилася) країна та ми за цей рік?
5. Які, на ваш погляд, головні політичні підсумки року?
6. Чим вас радує «День», і які з тем, що підіймаються на його сторінках, ви найчастіше обговорюєте з рідними і друзями? Чого вам бракує у газеті?
7. Чи бували у вас цікаві випадки, пов’язані з «Днем», які запам’яталися надовго?
8. Свої варіанти новорічних тостів наші журналісти запропонували в останньому випуску «Дня» 2001 року. А який би запропонували ви?
Владислав ТАБЕЛЄВ, Київ
1.Дійсно, події 11 вересня істотно змінили пріоритети у різних сферах життя. Така вже жорстока реальність, що на фоні кривавих зіткнень і тисяч жертв виникли великі перспективи в економічному підйомі одних країн (Узбекистан, Туркменистан) і можливість розв’язання наболілих соціально-політичних проблем (Росія, Ізраїль, Англія) з великим нахилом у бік силових методів.
Це, на мій погляд, не результат закономірного і передбачуваного розвитку людського суспільства, а великий випадок, що розділив світ на дві області протистояння.
Для того, щоб більш успішно вирішувати свої внутрішні економічні проблеми, Україні потрібно чітко визначитися — з ким вона. Існуюче подвійне становище зрештою може образити і Росію. Треба зрозуміти: зараз не ми їй потрібні, а вона нам. Сьогодні старі підходи до вирішення проблеми протистояння вже не працюють. Потрібні нові, можливо, цілком оригінальні пропозиції, народжені колективним розумом.
2. Екстремальні умови життя, у яких знаходиться більшість наших громадян, є свого роду природним добором. Зіткнувшись з труднощами, слабкі духом животіють, зв’язавши свою долю з алкоголем або наркотиками. Якщо у держави не вистачає коштів на організацію нормальної системи охорони здоров’я, «лікує» природа. Результати лікування відчутні. За смертністю населення Україна у числі «передових» серед європейських держав.
Інші, більш організовані та вольові люди, викликають оптимізм. У них проходить розгубленість від свободи перших років незалежності. Вони, особливо молодь, думають вже по-іншому, не як ми — старше покоління. Метод проб і помилок у системі державної освіти вже не може згубно впливати на їхнє становлення, оскільки спрацьовує їхня самостійність і винахідливість.
Ми повинні якнайшвидше і назавжди відмовитися від соціалістичного способу мислення! Ця згубна система поглядів породжувала безліч нероб, яким за партійними ознаками було дане право вести маси до «сяючих вершин» комунізму.
3. До найбільш значущих подiй минулого року відношу відвідування України Папою Римським, прийняття Земельного кодексу, загибель російського літака Ту-154 і теракти у США 11 вересня.
Я пенсіонер і якогось впливу цих подій на особисту долю, слава Богу, не відчув. Як інтелігентна людина, щиро переживаю все пов’язане із загибеллю невинних людей.
4. Коли треба відповісти на запитання, чи на краще змінилося наше життя, завжди згадую враження від чергової поїздки до центру Києва. Чудово! Чисто і красиво, гідно західного способу життя. Ось тільки б прибрати жебраків з підземних переходів і не бачити тремтячих від холоду безпритульних хлопчаків. Але якщо філософський закон про співвідношення форми і змісту не фікція і ми ще живі — означає надія є!
Ми з честю пройшли через страшні роки війни, будівництво «розвиненого соціалізму» і продовжуємо жити в екстремальних умовах. Нічого, почекаємо!
5. Наше життя з кінця 2000 року проходило під знаком «касетного» скандалу. Ця подія значно ускладнила становище України у світовій спільноті. До існуючої економічної кризи додалася політична криза влади. Замість удосконалення парламентської системи і зміни Конституції, що передбачалося проведеним референдумом, влада покірно виправдовувалася і навіть пішла на кадрові поступки опозиції.
Те, що трапилося, зайвий раз показало, що нам необхідна нормальна, цивілізована опозиція, а «зброї пролетаріату» потрібно назавжди позбутися. Конструктивні методи роботи могли б привести до більшого успіху в консолідації опозиції і зростанні її чисельності. У цьому я бачу основний висновок з усіх політичних колізій року.
6. «День» — оптимальна за обсягом газета. «Дзеркало тижня», яку отримую по суботах, у кращому випадку «проробляю» до середи. За цей час опублікований матеріал багато в чому застаріває.
Цілком достатня інформація надходить з розділу «День України». Мені подобаються бесіди за круглим столом, особливо з гостями iз далекого зарубіжжя.
Отримую велике задоволення від статей К. Гудзик і В. Шкоди, подобаються публікації В. Войтенка, С. Махуна та І. Сюндюкова.
З нетерпінням вже декілька років чекаю реанімації шахових задач. За площею в газеті вони займають зовсім мало місця, зате задоволення приносять багато.
7. Звичайно, після спільного обговорення цікавої події або її аналізу, опублікованого в «Дні», з’являються ображені й незадоволені. Це впливає на соціальний клімат сім’ї. Остання тривала і глибока «криза сімейного масштабу» вирішилася позитивно 27 листопада цього року після публікацій у «Дні» № 217 бесіди за круглим столом з Євгеном Кириловичем Марчуком.
8. Бажаю, щоб у країнах близького і далекого зарубіжжя авторитет «Дня» зростав так само, як і в Україні.
Тетяна МОСКАЛЮК, м. Біла Церква
1. Дуже хотілося б написати, що Україна у новому, зміненому світі займе достойне місце уже в найближчому майбутньому. Але, на мою думку, такого чекати не варто. На якийсь період історії ми ще залишатимемося на «задвірках великої імперії». І як довго триватиме цей період, залежить від того, як швидко ми змінимося і витравимо в собі раба. Поважати можна лише той народ чи країну, які поважають себе самі. З приводу того, наскільки ми конкурентоспроможнi — запитання цікаве. Як держава — ні. Ми тільки намагаємося стати такою державою. Іноді такі спроби вдалі, іноді смішні. Але в історичному масштабі наша держава ще зовсім молода і у неї ще все попереду. У країні є багато яскравих особистостей, які займуть своє достойне місце у новітній історії, але багато й таких, які самі собі здаються особистостями планетарного масштабу, хоч насправді їм до цього дуже далеко.
2. У нашому «новому» житті найбільше ціную появу і розвиток приватної власності і підприємництва. Це перший крок до відродження вільної людини, звідси починається витравлювання із себе раба. Цей процес іде надзвичайно важко, люди, які почали власну справу, — це золотий фонд нашої держави. Я не маю на увазі тих, хто створив свій первинний капітал на комсомольських чи партійних коштах. Я маю на увазі «маленького українця», який стає «середнім класом».
А найбільше ненавиджу те жалюгідне становище, в якому знаходяться наші батьки. Кожному з них залишилося жити не так вже й багато, а старість їхня — це наш найбільший гріх.
3. Найяскравішою подією 2001 року для мене став приїзд в Україну Папи Римського. На мене, людину далеку від релігії, надзвичайне враження справила зустріч Папи з молоддю у Львові. Мені здається, що випромінене ним бажання творити добро допоможе молодим розбудовувати нашу державу. Для селян важливою подією року стало прийняття Земельного кодексу. Це дасть можливість селянину відчути себе власником землі, відчути себе людиною.
4. Звичайно, змінилися і країна, і ми. Усі стали на рік старшими. Є певні зрушення на краще в економіці країни. Це було видно влітку, коли люди відпочивали. А також з відродження будівельного «буму» — хто будує палац, хто підфарбував паркан. У громадському житті зміни не такі помітні. У нашій країні взагалі цікава ситуація — влада живе своїм життя і за своїми законами, народ — за своїми, і їхні інтереси не перетинаються.
5 На мою думку, головний політичний підсумок року, що закінчився, — це відсутність у країні єдиної консолідуючої ідеї. Ми знову йдемо до виборів, як у 1998 році — кожен за своїм. Кандидати в депутати — вирішувати свої проблеми чи проблеми тих, хто їх «вносить» у парламент, а електорат — з надіями, яким не судилося справдитись.
6. Дуже люблю історичну сторінку «Дня», із задоволенням читаю новини культурного життя. Цікаві щоденники. Аналітичні статті іноді тяжкуваті. А взагалі починаю читати газету з першої сторінки.
Хочу побажати всім у Новому році традиційного — здоров’я та щастя кожній людині і кожній родині. А ще — щоб мої діти хотіли жити і народжувати своїх дітей в Україні.
Із великим задоволенням стану членом «Клубу читачів «Дня»
Валентин БОНДАРЕНКО, Київ
1. На мою думку, світ ще не до кінця зрозумів, які події 2001 року стали переломними. Як правило, навивають 11 вересня, маючи на увазі дії терористів. Але у XX столітті були війни й революції, катастрофи й епідемії, голодомори і нові хвороби, геноциди й етноциди, що забирали набагато більше життів і матеріальних цінностей. Моментом перелому стала реакція на ці події США, що вирішили провчити оголошених винуватців, а разом і всіх, хто не згодний із думкою «маяка капіталізму». Вихід США із договору ПРО ставить світ на межу нових катастроф, бо чим технологічнішим стає оточення, тим більша ймовірність «збою». Ми ще не до кінця це усвідомили.
Українська еліта знаходиться на роздоріжжі. Одна частина повністю погоджується з курсом США заради кредитів, а інша ставиться до цієї країни з відкритою ворожістю. Необхідна ж чітка виваженість, зрівноваженість і послідовність у відстоюванні своїх власних інтересів. Для цього треба вирішити внутрішні проблеми, а це вже важка робота, до якої еліта не дуже пристосована. А тому виникає запитання — за якими параметрами ми визначаємо причетність до еліти? Чи не настав час «гамбурзького рахунку»?
2. Десять років незалежності показали, що нове життя не «яблуко на тарілочці», його треба побудувати за іншими принципами, змінюючи себе, власну психологію, уподобання, критерії, ставлення до оточуючих, у тому числі й до владних структур. На цьому шляху багато помилок, прорахунків, розчарувань, а то і просто поразок. Але наше суспільство поступово стає більш відкритим, замовчати якесь питання стає все складніше, правда доходить до людей. Як написав американський поет Уоллес Стівенс: «Безлад правди поступово приведе до загального ладу».
3. Рік, що минув, відзначений багатьма подіями в країні, і обрати найважливішу дуже важко. Тому хотів би зупинитись на обговоренні Доктрини освіти і Всеукраїнському з’їзді вчителів. На мою думку, найголовнішим є те, що суспільство починає усвідомлювати пріоритетність і важливість освіти у сучасному світі. З’їзд поставив більше запитань, аніж відповів на них. Обговорення триває, і «День» у цьому є флагманом як загальнополітичне і культурологічне видання.
4-5. 2001 рік суттєво не змінив ані нас, ані країну. І це добре, бо революційні миттєві перетворення до добра не доводять. Найголовнішим є те, що відбуваються поступові зміни, народ відчуває свою силу, і влада з цим починає рахуватися. До справжнього впливу народу ще далеко, але цей рік дав впевненість, що таке можливе у нашій країні.
6. «День» є чи не єдиною газетою, що на своїх сторінках серйозно обговорює практично всі проблеми суспільства. Це є позитивним чинником, але створює певні труднощі, вимагаючи від авторів вміння ясно і стисло викладати думки, що буває не завжди. І хоча формат газети вже усталений і заповнений, вношу пропозицію щодо «Сторінки школяра», де у стислій популярній формі давати інформацію щодо цікавинок шкільних наук. Це розширить аудиторію.
7. Одного ранку у звичний час підхожу до кіоску, даю гроші, а газети немає. Це був шок і переживання. Що сталось? Через декілька годин зателефонував до магазину з пресою і з’ясував, що була затримка, газета є. Від серця відлягло.
8. Цілий рік з «Днем»!
Євген РОЇК, Київ
1. Хотілось би, щоб цей рік дійсно став переломним для всього світу. Справді, 11 вересня нарешті поставило перед нашою цивілізацією болючу проблему взаємовідносин бідних і багатих країн та пробудження національної самосвідомості на новому, більш важливому, рівні. Росія і Афганістан, Росія і Чечня, Ольстер і Велика Британія, Югославія, Палестина й Ізраїль та іншi, з одного боку, а з другого — формування Європейського Союзу вже кілька десятиріч породжують перед світом дуже складні проблеми, а Великий Теракт тільки примусив усвідомити це. Світ здригнувся й почав серйозно ставитись до всього цього, осмислювати всі ці негаразди. Вірю, що світ нарешті знайде цивілізовані методи їх вирішення.
Місце України в цьому процесі, спроможність нашої еліти, яка все ще не позбулася звичок, набутих за радянських часів, дуже незначне.
2. Для мене входження в останнє десятиріччя було, з одного боку, важким: операція в січні 1992 року, інвалідність та вихід на пенсію, а з другого — легким: мені дуже імпонували нові можливості. Саме останнє, мабуть, допомогло мені подолати реабілітаційні труднощі. Мене захопила проблема побудови нової України, і я, суто технічний працівник, почав писати у різні газети, аналізуючи та пропонуючи ті чи інші заходи. Спочатку мої матеріали друкували, але згодом ми з власниками газет розійшлися в поглядах і оцінках того, що відбувається. Дуже сподіваюся, що наш народ таки пройметься новими перспективами і зможе побудувати дійсно демократичну державу.
3. Найбільш значущою подією для майбутнього розвитку нашої держави цього року є відміна Конституційним Судом інституту прописки. Це найважливіший крок на дуже важкому шляху до побудови дійсно демократичного суспільства в Україні.
4. Країна і народ змінюються, і ці зміни на краще. Цей рік багато чому навчив наших людей. Народ накопичує політичну, економічну та соціальну свідомість, хоча й не так стрімко, як хотілось би. Останнім прикладом слугують «Сумні думки про...» Сергія Чорнобая («День», № 235 за 2001р.). Пройшло більше десяти років, як перестали нав’язувати комуністичні штампи, а для нього й зараз «...багатство — це привласнена чужа праця», і далі... «невелика кількість багатих країн... процвітають за рахунок усього іншого світу (!)». Невже й досі не зрозуміло, що дуже важливо робити не те, що ти вмієш, а те, що іншим людям потрібно.
5. Головним політичним підсумком року вважаю остаточне самовизначення української так званої еліти. Ця група людей відчула свою силу і вседозволеність (така собі каста недоторканих) у своїй діяльності (нехтування рішенням референдуму, безліч політичних чвар, безсоромний поділ майбутніх мандатів та державних посад тощо). Вони настільки відірвалися від нагальних проблем пересічного українського громадянина, що їх зовсім не стурбувала людська оцінка їхньої творчості, яку виявило інтерактивне опитування після прийняття закону про статус народного депутата: 87% із більш як семи тисяч опитаних визнали їхню діяльність як дуже погану.
6.«День» читаю давно. Приваблює тим, що газета є, перш за все, порядною. Вибір тем виважений, а стиль написання спокійний, дуже мало епатажу. Заочно дискутую з такими авторами, як А. Ціпко, В. Шкода, К. Ґудзик, З. Вітошинська, М. Несенюк та іншi. Цікаві дискусії в редакції.
Чого бракує? По-перше, мало приділяється уваги можливостям використання досвіду західноєвропейських країн у справах державотворення. Мабуть, є сенс знайти спосіб підключити наших фахівців до розпочатої в Євросоюзі розробки спільної Конституції. По-друге, слід більше приділяти уваги проблемам взаємовідносин суспільство — людина.
7. У кінці 2000-го року мій знайомий подзвонив мені і привітав із тим, що я потрапив у компанію декількох дуже поважних людей вищого світу (Єлизавета — королева Великої Британії, В. Путін — президент Росії, Сільвіо Берлусконі — італійський медіа-магнат та ще кілька інших) в рубриці «Аукціон подій п. Хвостіва».
8. Любові, здоров’я та здорового глузду.
Ілля НІМАК, Київ
1. Цього року світ змінився. Мегатеракт 11 вересня зробив можливими багато, здавалося б, неможливих речей. Наприклад, розсилання листів із сибіркою ще три місяці тому вважалося б лише темою чергового фільму-катастрофи, а нині це вже реальність, яка нікого не дивує. Вересневі події розвіяли міф про невразливість Америки, і, як наслідок, прості американці стали рiшучiшими, уважнiшими одне до одного і, як не дивно, більш людяними.
Змінилися й великі політики. Їхні висловлювання зробилися відвертішими, а наміри — прозорішими. Складається враження, що деякі з них зрозуміли дріб’язковість принципу «ти — мені, я — тобі». Прикладом є пан Буш-молодший з його ініціативою одностороннього роззброєння.
У той же час Україна продовжує впевнено займати місце країни-невдахи. Хто б іще розсмішив світ, як не українські війська ППО, які збивають усе, що рухається (проте не до сміху родичам загиблих у російському літаку); як не українська громада, яка дозволяє безкарно дурити себе вже не перший рік. Хоча громади як такої в Україні поки не існує, а є окремі громадяни, більшість з яких не усвідомлює своїх громадянських прав та обов’язків і існує за принципами: «кожен сам за себе» і «моя хата скраю». Із тих же, хто найуспішніше втілив у життя обидва принципи, і складається «еліта», котра не так давно встановила сама собі пам’ятник на головному Майдані держави. Пам’ятник цей на диво точно й чесно віддзеркалює основні риси нашої «еліти»: пихатість, зверхність, провінційність.
2. Хоч би як не запевняли нас українські хазяї життя, що економіка піднімається, а люди стають заможнішими, оптимізму це не додає, бо знаємо тих, хто багатіє, — бачимо їх щодня по ТБ. Але є й реальне досягнення у творців новітньої історії України, — це десять років миру на нашій землі. Маю надію, що в майбутньому нас обмине горе війни. Але, крім цього, кожній людині потрібні ще й такі найнеобхідніші речі, як їжа, одяг, житло. І поки цього не матиме кожний член суспільства, ніхто не має права говорити про покращання життя в Україні. Для того, щоб виживання перетворилося на повноцінне життя, кожний із нас повинен відчути себе рідним сином своєї Батьківщини, відповідальним за її долю. А можновладцям побажав би відмовитися від гучних слів і взятися до діла.
3. Беззаперечно, найгучнішою подією 2001 року є безпрецедентні за розмахом і нахабством теракти в Америці, які, можливо, якоюсь мірою вплинуть і на подальшу долю України. Після 11 вересня помітно потеплішали стосунки між нашими стратегічними партнерами — США і Росією, вектори політики яких щодо України досі були протилежними, а тому Україна мала всі шанси бути розірваною цими векторами. Але тепер, коли «рак» і «щука» починають домовлятися, а «лебедина пісня» комуністів (які були третім вектором) добігає кінця, можемо сподіватися, що український «віз» таки зрушить із місця.
Вищезгадана подія вплинула й на мою долю, оскільки саме після 11 вересня ціни на нерухомість у Києві значно зросли, і я не зміг придбати давно омріяну квартиру готельного типу в рідному місті. Тепер мені доведеться й надалі животіти поряд із любою тещею та іншими родичами.
4. Так, країна за цей рік змінилась, але майже непомітно; жити стало краще, але майже невідчутно; ми самі теж змінились, ми стали більш терплячими, ми запаслись терпінням ще на один рік. Але якщо зміни йтимуть такими темпами, то заможного життя не дочекаються й наші онуки.
5. Цього року нам довели, що:
— якщо гинуть журналісти та шахтарі — значить, самі винні, що вибрали таку небезпечну професію;
— якщо люди ставлять намети на Майдані і чогось вимагають — значить, вони або порушники громадського спокою, або члени «бомжатсько-циганського табору»;
— якщо жінку кілька місяців протримали у в’язниці і не вибачилися — значить, вона просто добре сховала кінці у воду;
— якщо вбили відомого журналіста (бізнесмена, чиновника) — значить, його вбили наркомани випадково або помилково замість іншого журналіста (бізнесмена, чиновника);
— якщо прем’єр за рік роботи не навчився підлещуватись до депутатів — значить, він працює незадовільно і не на користь України;
— якщо блоку політичних партій не подобається слово «ТУНДРА», то він може наразитися на «За ЄдУ»;
— якщо ППО збиває цивільний літак — значить, скоро буде звільнено міністра оборони;
— якщо мер міста будує для міста — значить, для себе він уже все побудував.
6. Кожний номер «Дня» починає радувати мене з першої ж сторінки — влучним заголовком і фото крупним планом він привертає мою увагу до події, яка наразі є найболючішою (найрадіснішою, найжахливішою). «День» розставляє акценти і, непомітно для себе, я вже висловлюю свій погляд на цю подію словами «Дня».
Ще мене тішить, заспокоює, дезагресує своїми нарисами про земне й небесне Клара Гудзик. Велике спасибі Вам, пані Кларо!
А «Україна Incognita» втамовує мою спрагу пізнання, відповідаючи на мої питання: «Хто я? Звідки? Куди йду?»
Дякую й Миколі Несенюку за його незашорені, без упадання перед авторитетами, але в той же час наповнені повагою до професіоналів і любов’ю до рідної команди футбольні огляди.
Крім цього, я зовсім не байдужий до матеріалів, що порушують теми чиновницького свавілля в країні та відсутності у нас національної ідеї, яка згуртувала б окремих громадян України у свідому націю. Це я б і обговорював із рідними та друзями, якби вони читали «День». Чому ж не читають? Бо, як і більшість простих українців, звикли до «газетної жуйки», що складається з підсмажених фактів, сенсацій та силіконових грудей.
На відміну від таких газет, у «Дні» не так багато простору для вдосконалення. Я б запропонував щотижня вміщувати урок української мови. Може, й читачі почнуть писати листи з меншою кількістю помилок, і в самій газеті їх поменшає.
7. Мій приятель (великий серцеїд, що дуже поважає розумниць) одного разу розповів мені, як швидко визначити IQ жінки. Треба просто дізнатися, яку газету вона читає, і якщо це — «День», тоді — «повний вперед».
8. Щоб «День» був удень,
Щоб «День» був вночі,
Щоб всі ми світлішали (розумнішали, подобрішали, багатішали),
З «Днем» живучи!!!
