Кожного літа в планети двічі вимірюють температуру — у буквальному значенні, коли вчені фіксують кліматичні зміни, і в переносному, коли за справу беруться організатори соціологічних опитувань. Цього року два таких дослідження дали нам немало нової інформації про те, як насправді почувають себе люди у всьому світі. І ці дані, за словами соціологів, дозволяють зробити деякі несподівані висновки про зв’язки між багатством і щастям.
Відтоді, як суспільствознавці з Пенсільванського університету встановили, що воїни-масаї, які мешкають у хатинах, задоволені життям анітрохи не менше, ніж американські мільярдери в розкішних особняках, деякі економісти вирішили, що між щастям і багатством особливого зв’язку немає. У книзі, опублікованій в 2005 році, британський вчений Річард Лейярд (Richard Layard) зазначає, що ситуація в сім’ї, робота й здоров’я набагато більше визначають відчуття благополуччя, нiж рівень прибутків. Жителі багатих країн почувають себе щасливішими, ніж громадяни бідних держав, але на певній стадії цей зв’язок слабшає, і подолавши деяку «планку», за грошi щастя вже не купиш, свідчить ця теорія.
Однак дані останніх опитувань ставлять її під сумнів. Вони додають більше ваги гіпотезі про те, що економічне зростання й підвищення прибутків дуже впливають на задоволення людей власним життям і впевненість у завтрашньому дні.
Організатори одного з цих досліджень стверджують, що їм уперше вдалося провести соціологічне опитування достовірно світового масштабу. Йдеться про так зване Всесвітнє опитування агентства Gallup, що охопило 130 країн, причому в багатьох із них такі дослідження раніше не проводилися. Інші проекти соціологів відрізняються меншим розмахом. Так вельми шановний Дослідницький центр імені П’ю (Pew Research Centre) проводить своє відоме опитування «Настрої у світі» (Global Attitudes Survey) всього в 50 з невеликим країнах. Дослідження соціологів із Мічиганського університету під назвою «Світові цінності» (World Values Survey) більш репрезентативне (80 із лишком країн), але проводиться раз у п’ять років.
Соціологи з Gallup задавали респондентам стандартне запитання: наскільки ви задоволені своїм життям? Оцінки пропонувалося давати за десятибальною шкалою. У всіх багатих країнах (Америці, Європі, Японії, Саудівській Аравії) більшість опитаних стверджує, що вони цілком щасливі. У всіх бідних державах (в основному африканських) результат отримано прямо протилежний. Як зазначає Енгус Дітон (Angus Deaton) з Принстонського університету, за допомогою отриманих даних можна скласти точну карту розподілу прибутків у світі. Є, звичайно, і винятки: грузини й вірмени, чиї країни не назвеш зовсім убогими, входять у двадцятку «найнещасніших» народів. А громадяни Коста-Ріки й Венесуели — держав із середнім рівнем прибутків населення — увійшли в двадцятку найщасливіших. Бразильці також виявили себе більшими оптимістами, ніж можна було б чекати за їхнього рівня життя.
Однак, загалом, дані про рівень достатку в різних країнах корелюються з рівнем їхнього добробуту. Ця модель, судячи з усього, діє і в рамках окремо взятих країн. Багаті американці щасливіші бідних, і в Бразилії спостерігається та сама картина.
Інше недавнє опитування, організоване інформаційним центром Ipsos, дає ту саму картину. За його результатами, у списку з 20 країн «найщасливішою» виявилася Голландія (у Gallup перше місце зайняла Фінляндія), а замикає його Китай. Соціологи задавали респондентам й інші запитання: чи відчувають вони впевненість у завтрашньому дні, чи вважають, що їхні діти житимуть краще тощо. Незалежно від нинішнього рівня прибутків у тій чи іншій країні, виявилася чітка кореляція між економічним зростанням і рівнем оптимізму: із погляду надій на краще перші місця зайняли китайці, індійці й росіяни, а на останніх опинилися французи, німці та італійці. Якщо соціологи не помиляються, китайці не дуже задоволені своїм нинішнім становищем, але чекають різких позитивних змін.
Строго кажучи, опитування Ipsos мало зіставне з дослідженням Gallup, оскільки його організатори вперше включили в коло респондентів «тих, хто визначає і формує суспільну думку» — в основному бізнесменів і політиків. Ця група відрізняється особливим настроєм — оптимістичнішим, ніж населення загалом. Відмінності у думках між елітою й широкими масами особливо яскраво виражені в Росії, Індії і Китаї. У цих країнах люди, що стоять на вершині соціальної піраміди, дивляться в майбутнє набагато впевненіше за інших. В Європі та Америці думки еліти загалом не відрізняються від настроїв усього суспільства — хіба що вони трохи песимістичніші.
Задля справедливості зазначимо, що автори нової «теорії щастя», наприклад той самий Лейярд, ніколи не стверджували, що зв’язок між багатством і достатком повністю відсутній. Вони говорять про інше: коли люди долають убогість, цей зв’язок слабшає, а на певному рівні він, можливо, перестає існувати взагалі (як помітив один британський вчений, зростання багатства, «як тепер неспростовно доведено, не робить щасливішим ні окремих людей, ні цілі народи»). Дані на користь цього висновку запозичаються з соціологічних досліджень, що проводяться в більшості багатих країн (наприклад, американських загальнонаціональних опитувань): вони демонструють, що, незважаючи на постійне підвищення рівня життя, щасливими там себе сьогодні вважають не більше людей, ніж кілька десятків років тому.
На перший погляд нові результати повністю суперечать колишнім даним. Якщо жителі найбагатших країн відчувають себе «щасливішими», ніж громадяни держав із середніми прибутками, то конкретної «планки» рівня життя, після якої зростання добробуту вже не впливає на задоволення життям, існувати не повинно. Проте висновки останніх опитувань не суперечать історичному досвіду окремих країн, наприклад США, де з підвищенням рівня життя відчуття щастя в людей не посилюється.
Але якщо махнути рукою на історію й зосередитися на сьогоднішніх даних з різних країн, результати, на думку пана Дітона, просто приголомшують. Він порівняв рівень «задоволення життям» за десятибальною системою Gallup із даними про прибутки на душу населення в тих самих країнах з урахуванням паритету купівельної здатності, і виявив майже повний збіг.
Із чим саме пов’язано невiдповiднiсть між колишніми даними й результатами останніх опитувань? Частково їх, ймовірно, можна пояснити проблемою дефініцій. Висновки нинішніх досліджень засновуються на думках самих респондентів, а люди вкладають у поняття «щастя» різне значення. Крім того, на результати опитування, що охоплює цілих 130 країн, набагато більше впливають культурні відмінності.
Можливо також, що під «щастям» респонденти мають на увазі щось інше, наприклад, здоров’я. Оскільки гроші допомагають його поліпшити, багаті, ймовірно, відчувають себе щасливішими, бо відчувають себе здоровішими. Але й тут є свій нюанс. Більше половини з 20 держав, де люди менше всього задоволені своїм здоров’ям — це країни колишнього СРСР і Східної Європи: за статистикою там ситуація з добробутом не така вже й погана. І навпаки, жителі бідних африканських країн, де ВІЛ/СНІД та інші хвороби набагато поширеніші, більшою мірою задоволені власним здоров’ям. Можливо, справа тут у завищених очікуваннях і колективній пам’яті: нестачі системи охорони здоров’я в посткомуністичних країнах відчуваються гостріше, оскільки люди, нехай і в рожевому світлі, згадують про часи безкоштовної медицини.
Нарешті, як наочно демонструє опитування Ipsos, щастя й оптимізм — поняття не просто різні, але часом і протилежні. Китайці незадоволені життям, але з надією дивляться в майбутнє; європейці задоволені сьогоднішнім днем, але побоюються завтрашнього. Зв’язок між щастям, добробутом і оптимізмом ще потрібно буде прояснити. І в цьому дані останніх опитувань — хоч їх не можна вважати істиною в останній інстанції — нам безсумнівно допоможуть.
КОМЕНТАР
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Європейська культура побудована таким чином, що задоволення життям напряму залежить від того економічного рівня, який людина може собі забезпечити. Найщасливіші та найзадоволеніші життям люди живуть у найбагатших країнах і найнещасніші — у бідніших. Перш за все, це стосується України, яка є найбіднішою з усіх 24 країн, у яких ми провели соціологічний моніторинг «Європейське соціальне дослідження» (EES) у 2004-2006 роках. Згідно з ним, українці — найменш задоволені життям. Ближчими до нас за такими показниками є Естонія, Польща, Словаччина. А найщасливішими є данцi. Правда, інші дослідження показують, що в Латинській Америці є країни, де люди почуваються щасливішими за тих, хто живе в деяких багатих країнах Європи, хоча вони є значно біднішими. На це впливають деякі культурні та географічні фактори. Це говорить про те, що в цілому світі немає чіткої залежності між багатством і щастям: країна може бути біднішою, але люди в ній — щасливішими. Значною мірою це обумовлено культурними особливостями. Що стосується оптимізму, то він дуже тісно пов’язаний з щастям, бо нещасна людина ніколи не буде оптимістом, а песиміст не буде щасливим...
Людина європейської культури вже пройшла той етап, коли накопичуючи дуже великі кошти, відчувала від цього найбільше задоволення. Нині європейців цікавлять інші речі: вивчення світової культури, заняття благодійництвом, громадською роботою, політичною діяльністю. Хоча, звісно, і там є нувориші, котрі теж люблять витрачати кошти саме на задоволення власних матеріальних потреб, хоча для них це вже нетипово. Разом з тим в таких країнах, як Росія, Індія та Китай та, особливо, в Україні, вони тільки тим й займаються. Подивіться лише на наших політиків — вони ще не наїлися... Є теорія, уже доведена в світі, про існування цінностей матеріальних і постматеріальних. Соціолог Лехард проводив дослідження і зробив висновок, що в сучасних цивілізованих країнах переважають постматеріальні цінності, які пов’язані з самореалізацією, можливістю відкрити свій особистісний потенціал, а в країнах бідніших і найбідніших, як наша, — превалюють матеріальні цінності, пов’язані з потребою вижити, наїстися тощо. Наші політики — великі матеріалісти. Вони всі лізуть в Європу, думаючи, що їх там приймуть, але всі вони ще не доросли до постматеріальних цінностей і самореалізуються в споживанні — дачі, будинки, мерседеси... Європейці дивуються: навіщо вашим замміністрам чи держслужбовцям якогось секретаріату їздити на мерседесах? А все тому, що це — їхні цінності. Цінності європейців — постматеріальні, тому і міністр у них може їздити в громадському транспорті.
Що стосується цінностей усіх українців, то дослідження показали, що найбільше у нас цінують сім’ю, найменше ж її цінують в Данії (де люди є найщасливішими). Це пояснюється дуже просто. Наша людина повинна вижити, навіть елементарно фізично, тому всі свої розрахунки на життя вона пов’язує саме з підтримкою сім’ї. Якщо щось трапиться, то на кого ми можемо розраховувати? Тому і така велика цінність. Це прояв нашої бідності і патріархальної культури. А що датчанам сім’я? Вони самі себе забезпечать! Для них сім’я не має такого великого значення, а для нас — це спосіб виживання.
Висновок такий: у більшості українців — матеріальні цінності, у більшості європейців — постматеріальні. Коли ми подолаємо цю ціннісну прірву, ми теж будемо європейцями. Це триватиме довго, хоча вже є позитивні тенденції: за останні 15 років в Україні дещо збільшилася кількість постматеріалістів. Це більш освіченіші люди, вони мають вищу кваліфікацію, є молодими, поїздили по світу, мають друзів за кордоном, багато чого бачили — це основні фактори. Звісно, є й головний фактор — вони забезпечені матеріально. Неможливо стати постматеріалістом, якщо тобі нічого їсти. Хоча окремі унікальні випадки є, коли людина займається творчістю і вмирає з голоду, але на них не треба орієнтуватися.
І все ж, хоча нині ми є найнещаснішими в Європі, за останні 5-6 років задоволення життям в Україні суттєво зросло. Звідси простий висновок: буде підвищуватися рівень життя — буде зменшуватися відсоток нещасних і невдоволених. В цьому ми — європейці і у нас прямий шлях до Європи. Ми будемо щасливими, коли будемо багатими.
