На творчій ниві всі вважають, ніби вміють писати. Шкода, що при цьому не вміють «мислити пером». Саме через це часто випускники факультету журналістики, не витримуючи конкуренції, не пристосувавшись до нелегкої праці, назавжди покидають журналістику. Але є й такі, що, не вміючи висвітлювати думок, намагаються при цьому ще й конкурувати, обливаючи брудом своїх суперників. Саме такі журналісти (а їх, на мою думку, більшість) відтворюють явища суспільного життя, творять українську журналістику — мляву, одноманітну, нецікаву, та що основне — просякнуту суб’єктивізмом.
Серед гіпертрофованих жанрів тепер важко знайти нарис чи фейлетон. Це ще можна пояснити: брак розуму, думки. Але як пояснити те, що матеріали інформаційних жанрів не висвітлені різнобічно? Тут вже не треба великого розуму. Виявляється, є ще одна причина низького професіоналізму журналіста — лінощі. Вони настільки поширені серед студентів-журналістів, що у дипломі вартувало б багатьом писати «журналіст-ледар». Після закінчення університету лінивість, яка у студентські роки збільшувалася в геометричній прогресії, далі прогресує. Журналіст пише лише про те, що на поверхні, а заглибитись у світ інформації, тим паче відібрати щось цікаве... Навіщо? Від цього гонорар не збільшиться.
Сучасного журналіста, розкомплексованого сноба, наприклад, в образі ведучого однієї з найрейтинговіших телепрограм, зовсім не цікавлять проблеми, біди та турботи «голодного» суспільства. Набагато легше просто теревенити, забуваючи про народ, повернувшись до його проблем спиною. Складається враження, ніби змореного робiтничого класу не помічають. Його лише зомбують. Фактами, фактами й ще раз фактами. Не розставивши всі крапки над «і». Ви запитаєте: де пояснення до фактів? На це в недолугого журналіста завжди знайдеться проста відповідь: українець розумний, дай йому факт — і він у всьому розбереться сам. Так, українець розумний, проте соціальний інтелект доволі низький, громадська думка ще не сформована. А доброї аналітики катастрофічно бракує. Та й не лише аналітики... Наприклад, Євген Глібовицький вважає, що в Україні взагалі немає політичних журналістів. А куди йдуть випускники факультетів журналістики? Невже всі спеціалізуються на економіці, культурі, спорті?
Немислячі, ліниві й байдужі до проблем народу журналісти в Україні — це не «четверта влада», ба навіть не «четверта сила» (фірте крафт), як називають свою журналістику німці, а швидше за все, як влучно сказав професор Інституту журналістики та комунікації Шкляр, це п’яте колесо до воза, яке заважає і його всі намагаються позбутися.
