Сирена швидкої допомоги, немов сигнал про тривогу, асоціюється з бідою. Вільними нічними дорогами, в застиглих на десятки метрів весняних пробках, по зимовій ожеледиці «несуться» машини швидкої медичної допомоги. Вже за останні років п’ять серед них з’явилися яскраві, оснащені за останнім словом техніки приватні карети швидкої допомоги, але люди, як і раніше, набирають знайомі цифри «03» і плутано пояснюють причину дзвінка. Багато лікарів, відпрацювавши півжиття в системі швидкої допомоги, признаються, що зношені морально і фізично. Особливо важко доводиться в маленьких містах і селах. Якщо місто ще якось перебивається, сільським фельдшерам часом доводиться бігти на виклик пішки, маючи при собі лише власні знання і мінімальні підручні засоби. Ось і народжуються «страшні» історії серед людей про те, як хворіє сама українська медицина.
МАЄМО ТЕ, ЩО МАЄМО
Світова практика свідчить, що стан швидкої медичної допомоги, її доступність і ефективність — індикатор рівня розвитку всієї системи охорони здоров’я. У деяких країнах про швидку допомогу навіть знімають серіали, практично навчальнi засоби для «відстаючих» про те, як повинна працювати служба в ідеалі. Потім ці «казки» про те, яким має бути те, що з погляду творців інакше бути не може, показують по українському телебаченню. Наші лікарі, мабуть, над такими серіалами ридають, бо якщо зняти на кіноплівку будні наших медиків, фільм напевно отримає Оскара в номінації на кращий гостросюжетний фільм. Реалії такі, що здебільшого оснащення приймального відділення і самої карети швидкої допомоги — залишки пострадянської спадщини. Незважаючи на те, що мобільний зв’язок охопив майже всю Україну, для лікарів швидкої медичної допомоги, де-факто, він залишається поки що недоступним. Системи зв’язку, які використовуються всюди бригадами швидкої допомоги на виїзді, залишають бажати кращого, іноді ландшафт заважає ловити радіохвилі, що ускладнює навіть елементарний пошук місця призначення.
Не так давно Міністерство охорони здоров’я відкрито заявило про необхідність реформувати, оновлювати та оптимізувати систему надання швидкої медичної допомоги, хоча потреба вже очевидна. У кабінетах Міністерства було розроблено проект Програми вдосконалення екстреної медичної допомоги населенню і матеріально-технічного забезпечення надання швидкої медичної допомоги в сільській місцевості.
Основні завдання Програми можна сформулювати в двох пропозиціях. Поліпшення рівня матеріально-технічного забезпечення установ, структурні підрозділи яких надають екстрену медичну допомогу, а також станцій (відділень) швидкої медичної допомоги, лікарських амбулаторій. Створення резервів медикаментів і засобів медичного призначення для надання екстреної медичної допомоги потерпілим у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Тобто інструментом реалізації поставлених завдань фактично є перебудова існуючої сьогодні системи швидкої медичної допомоги.
РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ
Структура системи надання швидкої медичної допомоги перейшла українській медицині у спадщину від Радянського Союзу. Вперше в царській Росії прототип сучасної невідкладної допомоги «народився» саме у Києві в 1900 році. Це була станція швидкої медичної допомоги, яка у своєму розпорядженні мала три кінні карети, придбані за рахунок благодійницьких пожертвувань жалісливих громадян, а на роботі значилося вiсiмь лікарів, чотири санітари, три кучери та двірник із кур’єром. Ось така спадщина і переходила з рук у руки, удосконалювалася, обростала допоміжними службами, новим обладнанням, мінялися люди. Побудована за роки радянської влади система роботи швидкої медичної допомоги вважалася однією з найкращих у світі. З отриманням Україною незалежності якось було не до реформ медичної галузі. Пізніше сам час став диктувати необхідність змін в окремих напрямах. До швидкої медичної допомоги, схоже, все не доходили державні руки. Та й система, як не дивно, функціонувала, хоч і з проблемами, але все ж безвідмовно. Заговорили про старіючу матеріальну базу, про проблеми з фінансуванням і про те, що держава приділяє недостатньо уваги розвитку системи надання екстреної медичної допомоги.
Щоб розібратися в джерелах незадовільних показників роботи служби, варто тверезо оцiнити, що ж охорона здоров’я має на сьогодні.
Фактично, надання швидкої медичної допомоги розбите на два етапи: дошпитальний і шпитальний. До моменту доставки хворого чи потерпілого до лікарні, відділення швидкої медичної допомоги або фельдшерсько-акушерського пункту необхідна чітка схема взаємодії пацієнта і служби. Виклик швидкої допомоги — дія доступна практично кожному. Інформацію готові прийняти диспетчери. Далі йде етап оцінки ситуації та визначення, яку бригаду необхідно відправляти. На практиці існують лікарські, фельдшерські та спеціалізовані бригади. Коли говоримо про останніх, то світовий досвід свідчить, що їхній час пройшов. Перехід до уніфікованих (стандартизованих) бригад дає можливість підвищити ефективність надання медичної допомоги в 1,5—2 рази. У представленому проекті Програми, базуючись на міжнародному досвіді й аналітичних висновках, фактично робиться «ставка» на удосконалення матеріально-технічної бази уніфікованої бригади та підготовку медичних кадрів широкої спеціалізації. Досить істотним нововведенням є така спеціалізація як парамедик. Елементарні ази надання першої медичної допомоги повинні отримати всі фахівці, які за родом своєї діяльності стикаються з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків. В ідеалі кожен водій, міліціонер, шкільний учитель повиннi бути знайомi із принципами надання екстреної медичної допомоги до моменту прибуття на місце бригади швидкої медичної допомоги. З цією метою в Програмі передбачено заходи щодо забезпечення підготовки та перепідготовки кадрів, навчання немедичних працівників, особливо аварійно- рятівних підрозділів, наданню екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Згідно з існуючими нормативами, бригада швидкої допомоги повинна прибути на виклик за п’ятнадцять хвилин після отримання рознарядки від чергового. У 90% випадків ці часові рамки дотримуються. Злощасні 10% невчасного прибуття «швидкої», ціна яким — людське життя, в основному припадають на дрібні населені пункти, селища і села. Вартість виїзду бригади швидкої допомоги в середньому 20 гривень. Забезпеченн я функціонування системи швидкої медичної допомоги фінансується з місцевих бюджетів. Фінансові асигнування, що виділяються, коливаються в залежності від області. Як результат — у деяких регіонах медики скаржаться на недостатній рівень технічного забезпечення автомобілів швидкої допомоги, а іноді — фельдшер біжить на виклик сам, оскільки запаси бензину закінчилися. Фактично капіталовкладення на обласних рівнях будуть ефективні та відчутні тільки при наявності чітко налагодженої системи функціонування служби на рівні держави. Для того, щоб розробити норми асигнувань із місцевих бюджетів, необхідно спочатку знайти можливість оновити матеріально-технічну базу (засоби зв’язку, автомобілі, медичне обладнання), ввести уніфіковані стандарти надання екстреної медичної допомоги. На сьогодні Міністерством охорони здоров’я були розроблені та віддані для випробування протоколи надання екстреної медичної допомоги, які поки ще носять, швидше, рекомендаційний характер.
Але навіть вирішивши матеріальний бік питання, рано робити висновки.
Кадри, незважаючи ні на що, — те, на чому тримається вітчизняна медицина. Питання оплати праці фахівців швидкої допомоги, підготовки та перепідготовки кадрів стоїть досить гостро. Сьогодні на «швидку» йдуть вчорашні випускники вищих навчальних закладів, на особливі пільги та привілеї розраховувати не доводиться: заробітна плата у лікарів «швидкої» усього на 15% вища за зарплату терапевта. Міністерство в запропонованому проекті Програми робить особливий акцент саме на введенні спеціальності «Медицина невідкладних станів» і на підготовці відповідних фахівців. Професіонали необхідні не тільки на дошпитальному етапі, а й в приймальних відділеннях, куди доставляється пацієнт після надання першої допомоги. Світова практика підказує, що насамперед необхідно підняти матеріально-технічний рівень станцій швидкої допомоги чи приймальних відділень лікарні. Завдання бригади швидкої допомоги — надати необхідну (екстрену) допомогу на місці та передати пацієнта в руки професіоналів. В існуючій на сьогодні системі все відбувається навпаки. Максимальна допомога надається на місці, у разі необхідності пацієнт доставляється в лікувальну установу, де все починається знову: консультації, огляд різними фахівцями тощо. Іншими словами, такий підхід ставить під сумнів оперативність і якість надання екстреної медичної допомоги.
РЕВОЛЮЦІЯ КОШТУЄ ГРОШЕЙ. А ГРОШЕЙ НЕМАЄ
Звичайно, на словах все виглядає як якісно відредагований сценарій до чергового заморського серіалу. Насправді перебудова — це завжди революція в тій чи іншій мірі. Цього разу це революція, до якої галузь готова, на яку чекає система. Але за кожною фразою стоїть не просто новий підхід, стоять реальні гроші, необхідні для всіх запланованих «поліпшити», «удосконалити», «забезпечити», «створити» тощо. Може, тому, незважаючи на всю необхідність і важливість нововведень, у державі поки що немає можливості профінансувати потреби швидкої медичної допомоги, забезпечивши той самий гарантований державою мінімум медичного обслуговування українському народу, який постійно хворіє і потрапляє в несподівані ситуації .
Що ж, якось по-сумному смішно, що фінансові кошти, необхідні на втілення Програми в життя на п’ять років, мабуть, будуть не набагато більші за витрачені шоуменами на створення всім відомого серіалу «Швидка допомога»…
