Фронтове загартування, а також фахова обізнаність
привели інваліда другої групи, юриста з Цюрупинська Василя Григоровича
Лученка до перемоги у мирний час. І над ким! Над самою «Київською Руссю».
Пам’ятаєте таку фінансову інвестиційну компанію, що почила в Бозі й на
правах банкрута влилася до складу Національної фінансової страхової компанії?
Мінський районний суд Києва, де знаходиться відповідач, виконав рішення
Автозаводського райсуду Кременчука Полтавської області й переказав на особистий
рахунок В. Лученка в Цюрупинському відділенні ощадбанку України 1413 гривень
одну копійку!
Широко й високопрофесіонально рекламована «Київська Русь» покликала
під свої фінансові знамена силу-силенну вкладників. Серед них у 1994-му
опинився і наш герой. Людина не великого достатку, Василь Григорович на
приватизаційні сертифікати придбав у означеної компанії 430 акцій загальною
вартістю 5,5 мільйона карбованців (на тодішні старі гроші): «Дивись, дивіденди
допоможуть вижити в скрутний час». Два Нових роки відсвяткував пенсіонер.
Звісно, не за дивіденди. А від «Київської Русі» — ані шеляга. Наче татарва
її захопила...
І тоді вкладник зрозумів, що не договір дорожчий за гроші, а швидше
— навпаки. І почав вибивати кревні. У лютому 96-го він звернувся з позовом
до Автозаводського суду Кременчука — міста, де тоді осідала «Київська Русь».
«Судова тяганина тривала більше року, — розповідає В. Лученко. — Довелося
звертатися в Мінюст України, щоб покласти неподобству край, до Голови Верховної
Ради України, до самого Президента — гаранта нашої Конституції...».
Суд, зрештою, призначили на 28 травня 1997 року. І що ж, правда восторжествувала?
Якби ж то! У позові інваліду війни відмовили. І пішов обдурений вкладник
новими коридорами Феміди. Рішення райсуду він оскаржив у президію Полтавського
обласного суду. І воно було скасоване. Все повернулося на круги своя: 9
січня 1998 року рішенням того ж таки автозаводського суду (у новому складі
на цей раз), позов, зрештою, був задоволений. Ухвалено: за період з травня
1994-го року по січень 1996 виплатити позивачеві 1413 гривень одну копійку.
Проте акціонер чомусь не дуже радів такій ухвалі. Наче передчував, що
правонаступник «Київської Русі» почне оскаржувати рішення в Полтавському
обласному суді. Оскаржив! Та... Є ще, виявляється, правда в суверенній
Україні, і не всяка гілка влади гойдається інтуїтивно...
Колегія Полтавського облсуду скасувала подане відповідачем рішення,
та й за мотивами новими: суд не врахував вимоги позивача в частині щодо
стягнення дивідендів! Справу повернуто на повторний розгляд і виконання
ухвалили вищестоящого суду. Словом, навіч хронологія боротьби простого
громадянина України тривалістю понад два роки і обсягом 118 сторінок судової
справи.
«Можливо мій гіркий досвід стане наочним уроком для тих, хто одержав
приватизаційні сертифікати і досі не виплатив їх власникам жодної копійки,
— каже В. Лученко. — І в нагоді самим власникам акцій, яким раджу звертатися
до мене: чим зможу, як юрист, допоможу...». Накликав на свою голову ветеран
війни неспокій. Тепер він йому тільки сниться: він один, а обдурених —
на сто Цюрупинськів вистачить!
Херсонська область
