Та й як не здивуватись — М.Жданюк на підприємстві ніколи не працював і взагалі не мав до нього жодного стосунку, а важку травму (втрата ступні лівої ноги) отримав ще 1955 року, працюючи на млині в рідному селі.
Проте ретельне вивчення документів і навіть ціле розслідування, проведене територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці, показали, що вимоги чоловіка не такі вже й безпідставні. Після ліквідації млиноб'єднання горезвісний млин не раз переходив з рук у руки, аж доки власником його не став завод продтоварів, який його й продав. А оскільки він був останнім правонаступником, то й має відповідати за зобов'язаннями попередніх власників.
М.Жданюк нічого надзвичайного не вимагав — тільки грошей на безкоштовне протезування та на оплату вартості автомобіля «Таврія», необхідного йому як засіб пересування. Не домовившись із заводом по-доброму, чоловік звернувся з позовною заявою до суду й має вагомі шанси виграти процес.
