«Вода питна з Оконських джерел, освячена» — директору Оконської школи Олегу Ковердюку, який випадково зайшов в один з одеських супермаркетів, здалося, що він марить. Де «перлина над морем» — а де Волинь?.. Проте 5-літрові бутлики вартістю 10 гривень заманювали покупців не тільки «водою з Оконська», а й... благословенням від невідомого ченця. Ковердюк привозив на консультацію в Інститут Філатова батька. Якби не ця обставина, спробував би дізнатися в адміністрації супермаркету: а звідки бутлики?! Жодна ж фірма не має права на промислову розробку їхніх знаменитих Оконських джерел. Але водичку тут справді набирають, і навіть тоннами. Та ні громада, ні держава не мають від того ніякого зиску.
ВОЛИНСЬКЕ ДИВО
Мало хто, минаючи Оконськ, не зупиниться набрати джерельної водички. Вона не дає осаду, може — як свята — зберігатися кілька місяців, містить срібло і магній. Місцеві свою водичку п’ють усе життя, і ніхто, як каже Олег Романович Ковердюк, «ще ні на що не скаржився».
— Вип’єш її у спеку — де й бадьорість береться! Її і Чорнобиль не взяв. Ми порівнювали аналізи, які робили п’ять років тому і тепер. Ніщо не змінилося! Не додалося й радіації, хоча в грунті вона у нас після Чорнобиля є, — каже директор.
З берега добре помітно, як на невеличкому озерці у двох місцях нуртує вода. Це і є підземні потужні потоки, кожен з яких щосекунди (!) викидає по 200 літрів цілющої оконської водички. І у спеку, і у холод вона має однакову температуру — 9°С, не замерзає і в люті морози. На Поліссі такі незамерзаючі джерела називали «окнами» (вікнами): чи не звідси й пішла назва села?.. Для гідрологів і географів тут, стверджує Ковердюк, і досі непочатий край роботи. Ніхто ж так і не знає, яка глибина джерела.
— Один поляк у тридцятих роках минулого століття пробував її визначити. То причіплену до приладу важку гирю з великою силою викинуло на поверхню!
Не всі подорожуючі знають, що джерел в околицях Оконська — до десятка. Найвідомішого джерела, що над дорогою, колись тут не було. Воно вибивалося з-під землі за два кілометри звідси. Але таке враження, що «окна» в Оконську час від часу... мігрують. У книжці «Маневиччина: крізь віки», підготовленій Петром Хомичем, директором місцевого краєзнавчого музею і уродженцем сусіднього села Кукли, про джерельну долю Оконська зібрано чимало цікавих фактів. Він пише, що, за свідченнями старожилів, джерела пробивалися на південно-східних околицях села постійно у різні роки. У різних місцях час від часу утворювалися нові «жерла», а старі при цьому завалювалися. Ніхто не міг передбачити місця, де вони будуть наступного разу. Тому з джерелами, пише Хомич, і пов’язують багато легенд та дивовижних історій. Начебто окільцьовану щуку, випущену в Оконську, виловили аж в озері Білому на Рівненщині. Під час меліорації у болотистій заплаві річки Оконка знайшли цілі зруби будинків із незайманим домашнім скарбом, стовбури дубів, які тепер тут не ростуть. А страховіття про те, що колись джерело пробилося у... хаті одного оконського селянина, підтверджує і директор школи, і хату, мовляв, мусили переносити. Реальною є і подія, яка трапилася тут у Першу світову війну. Коли один вояк повів коня на водопій до маленького джерела, під ними... провалилася земля і вони гухнули у прірву. За Польщі джерело пробилося між теперішньою конторою форелевого господарства і селом. Фонтан, який бив угору, зрівнявся з найвищими деревами. Вода прибувала і загрожувала затопити село. Ледь джерело втихомирили, вкинувши у нього з сотню мішків з борошном...
Та ніхто і ніколи в Оконську не додумувався джерельною водою торгувати. Місцеві вважають, що вона «дана Богом», а поставити тут заводик і помпувати воду у пляшки теж не вдається: вона, і це її дивовижна властивість, просто не піддається газуванню.
БІЗНЕСМЕНИ ПРИХОДЯТЬ УНОЧІ
Останнім часом кожного недільного ранку до нашої родини у двері стукає наш власний водовоз з каністрами оконської води. Скажу відразу, що сервіс, ціна і якість задовольнять найвибагливішого споживача. До численної партії споживачів джерельної води змусили приєднатися не придатна для пиття без кип’ятіння чи фільтра вода з луцького водогону та підробки, які продають під виглядом «Червоної калини», «Трускавецької», «Моршинської» й т. ін. Нам воду доставляють з джерела, котре розташоване не над трасою, а майже на околиці Оконська, під лісом. Воно фактично на подвір’ї сім’ї Хомичів. Господар працює лісничим, а дружина Надія Іванівна — завуч місцевої школи. Їхня донька Вікторія розказує, що джерело було тут скільки вона себе пам’ятає. З-під землі пробилося саме, а вже облагородили його лісівники: обійстя Хомичів — це колишня контора лісництва. Джерело наповнює чималий ставочок, у якому Хомичі розводять рибу. По воду сюди ходять з кількох оконських вулиць. Та віднедавна люди інколи просто не можуть набрати води для власних потреб.
— По воду до нас приїжджають чужі люди увесь тиждень. А вже у суботу-неділю — не відігнатися, — каже Надія Іванівна. — З відеречком уже не підійдеш. Як викинуть такі хлопці з бусика від 200 до 500 каністр... Доки їх наповнять, мине кілька годин. Люди уже почали з ними воювати, то вони змінили методику: приїжджають о п’ятій ранку... Не шкода води! Вона дана Богом. Бо часто запитують: ну що вам до нас? Кожен, мовляв, виживає, як може. Але ж дорогу розбили так, що уже після дощу нею не пройти.
Одного дня Надія Іванівна вирішила пожартувати і заїжджим молодикам, які за один раз набирають кілька тонн води, сказала: «А сьогодні вода платна! Збираємо гроші на ремонт дороги».
— То один з них закопилив зневажливо губу і... сплюнув ледь мені не під ноги. Мабуть, міг і набити, — припускає жінка.
Їхня родина від чужого бізнесу страждає найбільше. Мало того, що машини увесь день гудуть під ворітьми. Ще й розвертатися почали на їхньому подвір’ї... 80-річний свекор Надії Іванівни мусив відгороджувати обійстя жердками. У ставочку з’явилися масні плями від мазуту, а біля джерела почала обсипатися земля.
Рятуватися Хомичі мусили самі. За власні кошти обклали каменем джерело і зробили східці, укріпили береги, вивели труби до дороги. А це кілька десятків метрів і чимала сума. Решту робіт закінчать на весну, і тоді буде збережено серце джерела. Ці чималі затрати їм, звісно, ніхто не буде компенсувати. Більше того, оконський сільський голова Петро Мойсейович Ярута у розмові зі мною навіть... обурився. Мовляв, Хомичі щось там загородили, а воно ж громадське!
Власне що громадське. Та що має з того золота, як називають знавці цілющу оконську водичку, сама громада?
ПРОДАЄТЬСЯ... ВІЗИТНА КАРТКА РАЙОНУ?
Узаконити видобуток джерельної води в Оконську вже пробували. Проте попереднього сільського голову, розказує Олег Ковердюк, так дістав збір численних різноманітних довідок, що він просто махнув на благородну, власне, справу рукою, не захотівши навіть такого перспективного для громади заробітку. Клопоту було б більше.
Тим більше, що, на думку директора школи, окунчуки (як називають місцевих мешканців) просто... не зрозуміють влади, яка б почала воду продавати. Її, мовляв, ще вистачає, хай п’ють усі. Та як би реагували, знаючи, скільки на цій дармовій воді заробляють?.. Олег Романович каже, що колись один з його знайомих возив воду у Луцьк власним «Москвичем».
— Ну скільки каністр влізе у таку машину? А за один рейс мав 120 доларів чистого прибутку.
Можливо, місцеві не хочуть зайнятися водним бізнесом, тому що нема безробіття у селі? Хоча канули у Лету часи, коли на місцевий гігант-льонозавод приїжджали за льоноволокном із Росії та Прибалтики, а на вулиці Заводській, де стояло підприємство, зараз така руїна, що можна знімати фільми жахів. Проте Оконськ рятує те, що він знаходиться у стратегічно вигідному місці. За два кроки від бетонки, котра з’єднує Київ і Варшаву, по сусідству з райцентром, де є робочі місця. У самому селі діють лісництво, форелеве господарство, заправка, птахофабрика. І хоча робота на деяких підприємствах напівлегальна (зарплату продовжують платити у конвертах), село активно будується. Щороку здається від п’яти до десяти хат, то ж навіть земельні ділянки виділяють тільки окунчукам.
Віднедавна на джерельні багатства Оконська поклали око не лише окремі підприємливі люди, які набрали водички, розвезли по хатах і поклали якусь дещицю у кишеню. І, до речі, заробіток цей не такий і легкий, ще й небезпечний: можуть же і по руці дати... Згідно з Водним кодексом України, водними ресурсами мала б розпоряджатися місцева влада. Вона не може обмежити доступ до джерела, але має право обмежити об’єми споживання. Як ставиться до цієї можливості оконська місцева влада, вже відомо. Що казати, якщо у приміщенні сільської рад і двері без ручок... Тож погосподарювати на джерелі виявили бажання потужні заїжджі бізнесмени. На сесію Маневицької районної ради вже втретє виноситься питання щодо надання в оренду кількох соток землі біля джерела. Але народні обранці вперто суперечать прагненню, як тут висловлюються, «купити візитну картку району». Побоюються, що через 5 років оренди доступ до джерела може стати приватним.
Олександр Синютін, один з депутатів райради, який активно виступає на захист оконських джерел, каже, що протестувати проти власника-приватника нині абсурдно. Але у районі хотіли б бачити інвестора з місцевих. Хотіли б, аби з того зиск мав саме район. А то, мовляв, є у районі фірма, яка заготовляє гриби-ягоди, скуповуючи тут їх за копійки, а у Європу продаючи за грубі гроші. І від того район не має нічого, крім податку на доходи фізичних осіб, тобто мізер прибутків.
