Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кончазаспівський «Чорнобиль»

Уже майже 10 років держава не може відшукати коштів, аби вивезти з-під Києва ядерний могильник
9 серпня, 2007 - 00:00

У живописній зеленій місцині, поблизу елітних Кончі-Заспи та Феофанії, вже майже п’ятдесят років розташовано «могильник» ядерних відходів «Радон». Історія його зведення своїм корінням сягає у радянське минуле. Побудували «сміттєзвалище» у 60-х роках минулого століття з терміном експлуатації до тридцяти років. Ще до чорнобильської трагедії у Міністерстві охорони здоров’я України вимагали, аби «Радон» перенесли за межі столиці. Але сталося навпаки — радіоактивні наслідки аварії 1986-го року (спецодяг, техніку) з Чорнобиля везли саме сюди. Залишилося невиконаним й розпорядження тодішнього президента України Леоніда Кравчука про «переселення» могильника подалі від Києва. Останні десять років об’єкт перебуває в аварійному стані, оскільки термін експлуатації залізобетонного сховища давно закінчився і через це стався витік у грунтові води тритію — радіоактивної речовини, яка, проникаючи в людський організм (а звідти вивести її вже неможливо), викликає онкологічні захворювання. Потрапив цей небезпечний елемент і в річку Віта, яка впадає у Дніпро. Тож, як попереджують столичні «еменесники», у будь-який час може статися екологічна катастрофа.

— Сьогодні ситуація на «Радоні» досить складна. Нещодавно там було проведено науково- технічне дослідження по виявленню зони розповсюдження тритію, і стало відомо, що нині вона збільшилася у кілька разів. Об’єкт належить державі, але цього року на мінімізацію наслідків аварії у державному бюджеті коштів не передбачили. Тому, через загрозу екологічної катастрофи (адже поряд розташований населений пункт) міськдержадміністрація відшукала можливість виділити п’ять мільйонів гривень на закупку спеціальних контейнерів, в які будемо поміщати радіоактивні відходи. А вже потім їх вивозитимуть на нове сховище, котре мають збудувати у тридцятикілометровій зоні, — розповів «Дню» начальник Головного управління з надзвичайних ситуації Київської міськдержадміністрації Віталій Пшеничний.

Аби перенести могильник, звичайно, п’ять мільйонів гривень недостатньо, однак, як запевняє пан Віталій, навіть ця сума є завеликою для міста. Крім фінансової, існує ще одна проблема — куди вивозити відходи. Адже в жодній області чи місті не будуть раді появі подібного об’єкта. На засіданні екологічної комісії Київради навіть припускали такий варіант: віддати територію, на якій розташований «Радон» (а це близько 40 гектарів землі на околиці столиці) інвестору, котрий за це «переселить» ядерне сховище. Проте охочих таким чином отримати земельну ділянку в престижній заміській зоні Києва та збудувати там котеджі не відшукалося.

Про те, якою нині є радіоактивна ситуація на «Радоні», чиновники відмовляються розповідати, аби не лякати людей. Відомо лише те, що на самій території могильника радіація перевищує гранично допустимі норми у кілька десятків разів. А от за його межами, кажуть, нібито все добре. Але, коли в Чорнобилі сталося лихо, високопосадовці також запевняли, що небезпеки там немає...

— Незважаючи на те, що сховище знаходиться в аварійному стані й закрите для зберігання ядерних відходів, сьогодні сюди продовжують звозити радіоактивне сміття з шести регіонів України. «Радон» належить державі, й тому Київ не повинен брати на себе всі витрати по перенесенню сховища, тим більше, що частка відходів, які місто туди вивозить, не така вже й велика, — переконаний Віталій Пшеничний.

Трохи інша думка з приводу того, хто повинен переселяти радіоактивне «сміттєзвалище» в чиновників із Мінприроди України. В.о. директора Департаменту екологічної безпеки Ігор Зосімов у відповідь на запит «Дня» повідомив таку інформацію: «На підставі затвердженого проекту мінімізації наслідків радіоактивної аварії на пункті захоронення радіоактивних відходів КДМСК «Радон» виконання робіт по вивантаженню та вивезенню всіх радіоактивних відходів з аварійних сховищ №№ 5, 6, 7 потребує 16651461 тис. гривень. У 2006 році Київською міської державної адміністрацією за кошти міського природоохоронного фонду розпочато роботи підготовчого етапу по виконанню першочергових робіт з мінімізації наслідків радіоактивної аварії. Вартість реалізації даного етапу — один мільйон гривень. У 2007 році за рахунок міського бюджету передбачається виконати заходи основного етапу (придбання приладів, обладнання, вилучення радіоактивних відходів сховищ №№ 5, 6, 7), вартість яких складає 7308952 тис. гривень. Одночасно повинні виконуватися роботи по облаштуванню, як це передбачено проектом, полігону по захороненню радіоактивних відходів у пункті захоронення радіоактивних відходів «Буряківка» або на іншому об’єкті у зоні відчуження, визначеному МНС, вартістю 3976 тис. гривень з державного бюджету. У 2008 році виконуватиметься заключний етап — завершення вилучення радіоактивних відходів та транспортування їх до місця постійного захоронення. Проведення цих робіт дасть змогу припинити надходження тритію у підземні води та вивезти значну частину небезпечних відходів за межі міста».

— Скільки б коштів місто не виділяло на захист довкілля від радіаційного забруднення продуктами розпаду ядерних відходів, це не вирішить проблеми аварійної ситуації на «Радоні». Питання про будівництво нового сховища, розташованого за межами столиці, має бути розв’язане на урядовому рівні. Тому наша комісія вкотре звертається з цього приводу до Кабінету Міністрів, Міністерства з надзвичайних ситуацій та Мінприроди, — зауважив голова постійної комісії з питань екологічної політики Київради Анатолій Коваленко.

Отож, образно кажучи, Іван киває на Петра, а Петро на Івана: урядовці на місто, а місто — на урядовців. Тим часом проблема, яка, борони Боже, не сьогодні-завтра може обернутися катастрофою, залишається невирішеною. І все ж трохи оптимізму додала інформація, яку «Дню» надали в Міністерстві надзвичайних ситуацій України: МНС звернулося до Кабміну із проханням виділити у 2008 році 20 мільйонів гривень на перенесення «Радону». Залишається сподіватися, що у держави нарешті відшукаються кошти не лише для ліквідації катастроф, які вже відбулися, а й для їхнього попередження.

Інна БІРЮКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: