Хто б міг подумати, що не всі мами впізнають своїх дітей за голосами і далеко не кожен тато знає, щоозначають ті чи інші сімейні дати! Що скромний мовчазний дідусь може розказати про свою маму історію, що тягне на телемелодраму, а завжди заклопотана бабуся (котра як не корову доїть, то хліб пече)виявиться суперерудитом!..
«Родинне свято», проведене у Лаврівській школівже втретє, зібрало 13 семикласників, 12 мам, троєбатьків, шестеро бабусь і.. одного дідуся, котрий, однак, зумисне приїхав на нього з селища Рокині, що заЛуцьком. Як і одна з бабусь — з Ківерцівського району. Цікаві посиденьки (а для кожної родини у залі бувокремий стіл) мали на меті відкрити чергові «білі сторінки» сімейної історії і, як це не звучить парадоксально, познайомити три покоління родин ближче.
Можливо, треба було в актовому залі виставити звичайні учнівські парти. І посадити за них старих і малих не лише з цього одного класу. Бо наука про родинну історію не така проста, як здається.
— Коли я на початку п'ятого класу почала запитувати у дітей, як по батькові їхню бабусю, коли день народження дідуся, коли одружилися їхні батьки і тому подібні речі, то була трохи шокована масовим незнанням. Сказати, що діти ще малі, через те й не замислювалися над питаннями, які їм досі були нецікаві, найпростіше. І в 5, і в 50 однаково хочеться мати маму... Тільки не до всіх в один час приходить розуміння, що у неї була своя мама, а тієї — своя, і у кожної — своє життя, яке належить усьому роду. Так бажання ближче пізнати дітей, у яких стала класним керівником, привело до першого «Родинного свята», — розказує вчитель Ніна Василівна Трачук, духовний наставник, організатор і спонсор заходу, який став для її вихованців та їхніх родин не просто традиційним, а й дуже бажаним.
Ще б пак! Побачити за партами тата чи маму, які... виконують домашнє завдання чи пробують вирішити головоломку на «уроці» математики, ще той, як кажуть, кайф... Якщо перше «Родинне свято» було присвячене загальному знайомству, то на другому класний керівник та її вихованці показали батькам звичайний робочий день школяра. Аби ті знали, чому дітям шкільна «служба» не здається медом, і не лише вимагали, а й допомагали гризти граніт науки. На «уроці» української мови кожна родина з одного слова утворювала якомога більше слів, які не повинні були повторюватися. На «математиці» шукали на двох малюнках відмінності. На «уроці» літератури читали гуморески, аналізували серйозний вірш Симоненка «Кривда», а під час літературного конкурсу виявляли знання крилатих фраз про сімейне виховання. На «малюванні» впізнавали себе на сімейних портретах, які намалювали діти. На «музиці» співали сімейні дуети і тріо, а на «фізкультурі» сім'ями змагалися в естафеті. Як у справжній школі, мали батьки і домашнє завдання: підготувати скромний (основна вимога!) подарунок іншій родині й дотепно його прокоментувати.
Цьогорічне свято відбувалося в один з останніх лютневих днів, коли у селян уже закінчується зимова «сплячка». Розтелюються корови, треба думати про наступну посівну і т. п. Але немало родин семикласників прийшли мало не в повному складі. Так, у Катрусі Горницької були і мама з татом, і бабуся. Не встиг за робочими клопотами лише дідусь Федір, один з найактивніших лаврівських фермерів. Проте родина Горницьких—Сорок традиційно у найповнішому складі бере участь в усіх заходах, які стосуються дітей і онуків. Так само і сім'я Лук'янчуків—Цимборських: дідусь Микола Іванович спеціально приїхав на свято до онучки Жені з Рокинь. На жаль, не всі семикласники можуть похвалитися наявністю дідуся чи бабусі, бо багато з них (як і мама Вови Рабовича) вже відійшли у вічність (і їхню пам'ять присутнi пом'янули хвилиною мовчання). Але які ж душевні слова написали діти у творі «Мої дідусь і бабуся — супер!» Нинішнє «Родинне свято» і було присвячено найстаршим членам роду. Спочатку дідусі і бабусі дали письмові відповіді на запитання тесту: скільки років, коли одружилися, чим люблять займатися у вільний час, який танець любили у роки своєї молодості і т. п. Тоді онуки спробували дати ці відповіді самі, а коли помилялися, то консультантами мали виступити батьки. Виявилося, що хоча дітвора немало знає про діда чи бабу, проте невідомих сторінок у сімейній історії ще для онуків вистачає. Власне і татусі «плавали» у відповідях, що означають ті чи інші сімейні дати! Одностайно дорослі і малі назвали лише популярний танець старшого покоління — вальс, і під його звуки попливли по залу пари з онука і бабусі, тата і дочки...
Вже після свята ми розговорилися з мамою Саші Гаврилюка, вчителькою Світланою Федорівною. Вона призналася, що сімейна історія часто таки є таємницею за сімома замками. Її свекор лише через багато років розповів про свої поневіряння у сталінському концтаборі... А яка дивовижна за своєю трагічністю доля роду Цимборських! Микола Іванович розказує, що народився за Бугом, на території теперішньої Польщі. Малим пережив операцію «Вісла», коли етнічне українське населення «вогнем і мечем» виселяли з прабатьківських земель. Матір, вагітна п'ятою дитиною, потрапила у перестрілку між поляками та українцями. Згодом вони пішки (!) через всю Україну з Миколаївщини, куди вивезли, повернулися на Волинь, ближче до дому. Пережите вдарило по маминому здоров'ї, і вона злягла. Була прикутою до ліжка 25 років! Проте залишалася главою сім'ї і була для домашніх незаперечним авторитетом.
— Ото набешкетуєш, а мама кличе на «розправу»: підійдеш до ліжка, а вона, лежача, по вухах надає! — з ностальгією пригадує вже 70-річний Микола Іванович.
«Родина», «рід» — які слова святі, вони потрібні кожному в житті. Бо всі ми з вами — гілочки на дереві, що вже стоїть віки» — ці поетичні слова можуть стати епіграфом до чудесного свята, яке заново перезнайомлює рідних людей. Наступного року, можливо, «Родинне свято» буде присвячене історії села, адже Лаврів — одне з найбільших і найдавніших сіл на Волині й мало багато славних родин. Якесь зі свят Ніна Василівна планує присвятити темі «Бережи честь змолоду», тому що не можна віддавати дитя у дитбудинок, а батьків — у дім престарілих.
— А в десятому класі поговоримо з дітьми і батьками про любов! Про те, як знайомилися, як закохувалися тати й мами, як долали труднощі сімейного життя і який висновок з того мають зробити діти, — каже вона.
Бо й справді: недарма народна мудрість гласить, що у людини є три біди. Старість, смерть і погані діти. Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей можна дім, як і від пожежі, вберегти. Та це залежить не лише від батьків, а й від самих дітей, що й прагне в них виховати вчителька.
