Одного з останніх серпневих днів біля розважального закладу у парку Хмельницького знайшли немовля, якому вже, на жаль, ніхто й нічим не зміг зарадити. Згодом виявилося, що появу дівчинки на ім’я Катерина було прагматично заплановано: за «квіти любові» дають гроші. А потім Катерина стала... нікому не потрібною.
— Сумна історія, — говорить начальник центру зв’язків із громадськістю управління МВС у Хмельницькій області Віктор Коверзюк. — 28-річна жінка, перебуваючи у Хмельницькому проїздом, залишила напризволяще свою дитину.
На допиті вона розповіла, що чоловік виявився наркоманом. Народивши від нього двох дітей, вирішила на цьому поставити крапку. «Народила третю дитину, Катерину, під страхом розправи. Наполіг... Йому постійно були потрібні гроші на ці уколи», — згадала.
Отож фінансова допомога на дитину, ключ до поліпшення демографічної ситуації, «пішла», як кажуть у народі, чортові у зуби. І ці дози стали останніми для молодого батька трьох дітей. Наркомани живуть мало. І діти від них хворі й нещасні.
— Катерина народилася із вадами серця і пухлиною мозку. Перебуваючи з нею у лікарні, молода жінка познайомилася із 26-річним охоронцем. Почалося «нове» життя в одному із сіл Тернопільської області. У злиднях. «Знайомі із Запоріжжя пообіцяли подружжю якусь роботу. Отож узяли старшого хлопчика і 8-місячну Катерину та й відправилися у дорогу, що пролягла через Хмельницький. Середню дитину залишили на бабусю», — продовжив Віктор Коверзюк.
Хворе немовля плакало, аж заходилося, всю дорогу. Не заспокоїлося і на залізничному вокзалі у Хмельницькому, де мала відбутися пересадка на інший потяг. Цей плач вельми нервував вітчима. І тут-таки він склав план, на який, поклавши край певним сумнівам, нарешті, пристала мати нещасної дитини. Мовляв, хворе, приречене. То залишимо десь під церквою, а там, може, знайдуться добрі люди — віддадуть до якогось притулку.
Отак вони розповідають на допитах. Одначе блукання незнайомим містом не вели до храму. Навпаки. Збігав час до відправлення потягу... Залишили немовля там, де його й знайшли. Аж через добу, як потім виявилося. Й пішли...
З яким серцем?.. Ніхто не знає, як довго ще плакала Катерина, аж поки не заспокоїлася назавжди. І про що думали мати й вітчим, аж поки не опинилися на тій відстані, коли вже не стало чути того плачу дитини?.. Либонь, кожен — про своє. І чи думали взагалі?..
Це було вдень. У місці культурного відпочинку трудящих. Молоді мами гуляли зі своїми дітьми у парку. Хтось вигулював собаку. Звідусіль торували стежки до розважального закладу молоді завсідники. Всі байдуже обминали дитячий візок. Чи то не чули, як безнадійно плаче немовля. Чи то чули надривний плач, та сподівалися, що ось- ось «знайдеться» мати? Чи то, поспішаючи кудись у своїх нагальних справах, нічого не чули? Хто ж знає, що у кого в голові й серці.
На жаль, такі часи настали, що мало хто чує і бачить те, що його особисто не стосується.
Добрі люди знайшлися аж наступного дня, коли вже було пізно. І тут-таки зателефонували, куди слід. Аж тоді, коли прибула міліція, під’їхала карета «швидкої допомоги», багато збіглося.
«Мертву дитину знайшли!», — «пішло» парком. Зітхання, версії, обурення, дискусії про гостроту поточного моменту, про мораль і право, про обіцяну всіма політичними силами фінансову допомогу на новонароджену дитину — хто більше колись «дасть»...
Довго ще місто обговорювало цю скорботну подію. По-різному...
Оксана (ім’я змінено) якось сказала по телефону своїй мамі, що залишила напризволяще Катерину у парку. Нещасна літня жінка тут-таки взялася телефонувати із села по всіх закладах для сиріт Хмельницького: чи, бува, не «здали» 8-місячну дівчинку, її онучку?..
Саме ці звернення бабусі і стали для невтомних детективів сигналом: ось де треба шукати матусю. «Оперативно вийшли на слід Оксани. Тоді ж таки почули, що ініціатор невдовзі накивав п’ятами від неї. Але затримали і його, аякже», — хвалить своїх колег за професіоналізм і завзяття у роботі начальник центру громадських зв’язків Віктор Коверзюк.
Що й казати, сумна-пресумна вона, ця історія. На жаль, далеко не виняткова. Обізнана у справах поліпшення демографічної ситуації заступник головного лікаря Хмельницького перитонального центру Валентина Федун повідомила:
«Повії, наркомани, особи без певного місця проживання, інші асоціальні елементи почали народжувати частіше. Їм аби якось одержати фінансову допомогу на дитину, а далі, як кажуть, хоч і трава не рости. Потім підкидають немовлят, залишають напризволяще, наче якусь непотрібну річ. Буває й гірше...».
Трудівникам закладів для сиріт безробіття не загрожує. Медперсоналові дитячих лікарень — також. «Маргінали мають погані звички. Отож завжди є ризик народження дитини з різними фізичними вадами, як у цьому скорботному випадку із жінкою, яка проїздом із Тернопільської області до Запоріжжя залишила своє хворе немовля у парку Хмельницького», — продовжила Валентина Федун.
На жаль, заохоченням до поповнення лав знедолених, інвалідів стала збільшена фінансова допомога при народженні дитини. «Іноді людині однаково, що далі буде. Аби лише одержати гроші. Питання про відповідальність перед своїми нащадками маргінала не хвилює», — каже про свої вельми прикрі спостереження заступник головного лікаря.
Як кажуть у народі, ліс рубають — тріски летять. Головне, мовляв, аби здорові сім’ї переважали, росли-підростали здорові «квіти любові». Саме так воно і є. А «тріски»?.. Невже немає на те ради?.. Валентина Федун та інші причетні до народження, здоров’я, виховання майбутнього нації вважають, що є на те рада. «Право на фінансову допомогу при народженні дитини повинні одержати тільки ті жінки, які на ранніх термінах вагітності стають на облік у медичному закладі, неухильно виконують усі рекомендації лікарів. Буває, що окремо взятій жінці вагітність у цей період протипоказана... Це все дуже серйозно», — підкреслює Валентина Федун.
Звісно ж, вона знає, що каже. Вважає, що трудівники сфери соціальної допомоги мають працювати разом зі служителями Гіппократа. «При перитональному центрі створено кабінет планування сім’ї, школу відповідальності батьків перед суспільством», — додає заступник головного лікаря.
До речі, у Хмельницькому недавно відбулася трансформація пологового будинку у перитональний центр. «Батьки» цієї трансформації вважають, що центр має більше можливостей для поліпшення демографічної ситуації, наближення здорового майбутнього...
