Поки школярі піклувалися про хворих, малюків обібрали
дорослі дядьки
Чернігівська область. Більшу частину зібраного з невеликої дослідної
ділянки Куликівського районного будинку школярів урожаю — капусту, огірки,
моркву й цибулю — місцеві юннати передали центральній районній лікарні.
А водночас невідомі скоїли нічний наліт на дитячий садок «Ромашка», дочиста
зібравши картоплю з семи соток дитсадівського городика, повідомляє кореспондент
«Дня» Сергій ЦИГАНКОВ.
Не той тепер Хмельницький, що Проскурів сто років тому
Мабуть, 26 серпня 1898 року зірки якось особливо сприяли людям у Хмельницькому,
тодішньому Проскурові. Бо того дня тут народилися найстарші люди 260-тисячного
обласного центру — Тетяна Харитонівна Мельник і Ганна Василівна Актинюк.
Між собою не знайомі. Хоча одна з них припускає, що колись їхні стежки
якось перетиналися — «...то вже тепер місто розрослося». Як повідомили
кореспондентові «Дня» Михайлу ВАСИЛЕВСЬКОМУ в управлінні соціального захисту
населення, ще трьом громадянам (двом бабусям і дідусеві) до столітнього
ювілею залишилося рік. Є надія, що відсвяткують. За даними перепису населення
1989 року, у Хмельницькому було п’ять громадян, яким «перевалило» за сто
років. До речі, всі — жінки. Ще раніше столітніх і старших за них у Хмельницькому
було більше. І не тільки довгожительок. Не той тепер Хмельницький, що Проскурів
колись. У статуправлінні розповіли, що держава «гарантує» жінці 74 роки,
а чоловікові — 63 роки життя. Ці «допустимі норми» розраховано за певною
«технологією»: рівень екології, рівень медобслуговування, харчування...
Корови як атрибут херсонського пейзажу
Від інших обласних центрів України Херсон відрізнявся не тільки наявністю
двох портів — морського та річкового, а й наявністю аеродрому, розташованого
за кілька сотень метрів від житлових кварталів. Нові мікрорайони витіснили
його, але так і не забудували, збираючись посадити тут парк. З парком не
склалося. Але святе місце, як відомо, порожнім не буває. Нині тут розташувалося
найбільше в державі пасовище в міському середовищі, повідомляє кореспондент
«Дня» Василь ПІДДУБНЯК. Щодня сюди приводять понад сотню корів, які належать
мешканцям Північного житлоселища. «Ця околиця напуває молоком, мабуть,
пів-Херсона», — не без професійної гордості каже пастух Іван Петько, зауваживши,
що його дві корови «приносять» із летовища щонайменше по 15 гривень «живих»
грошей. «Був би сепаратор — мав би ще більше!», — каже Іван Михайлович.
На відміну від деяких колгоспників, які відокремлюються від своїх КСП в
пошуках ліпшої долі, херсонські власники корів, навпаки, колективізуються.
Найняли гуртового ветлікаря, мріють про свій міні-сирзавод. Хоч би як там
було, але не один десяток родин безробітних городян живе під ментальним
гаслом: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Шкода тільки,
що літо таке коротке, малувато трави в навколишніх лісосмугах і летовище
трохи затісне...
