У Києві будують велодоріжки. До Євро-2012
Щороку в останні вихідні травня прихильники велосипедного транспорту відзначають Всеукраїнський велодень: вони вимагають від влади будівництва велодоріжок та облаштування у громадських місцях велопаркувань, повідомляє радіо «Свобода». Влада Києва нарешті дослухалася до велосипедистів і посприяла відкриттю трьох велопарковковок у центрі міста. Такі майданчики для двоколісного транспорту з’явилися цього року до Дня Києва в Шевченківському районі на розі вулиць Пушкінської та Прорізної, на вулиці Богдана Хмельницького, 3, а також у парку імені Тараса Шевченка — дизайнерська велопарковка відомого скульптора Костянтина Скретуцького.
Програма облаштування та розвитку велосипедних доріжок у Києві була ухвалена Київрадою ще 2009 року. Вона передбачає облаштування в столиці 17-ти транспортних та рекреаційних веломаршрутів загальною тривалістю 162 кілометри до 2012 року. Однак Дмитро Олійник, голова постійної комісії Київради з питань транспорту і зв’язку, не впевнений, що хоча б частина із запланованого буде реалізована до Євро-2012. «У Генеральному плані міста, який зараз розробляється, це враховано, — наголошує він. — Маршрути, які ведуть з нікуди в нікуди, нікому не потрібні. Потрібні маршрути, які ведуть з місць проживання велосипедистів до їхніх місць роботи. Як правило, це маршрути, які мають перетинати Дніпро. Уявіть собі — відрізати частину мосту. Наступне: одна справа, коли широкий проспект десь на окраїні, інше питання — центр міста». До того ж, пріоритетом для київської влади є автомобільний транспорт, наголошує голова Асоціації велосипедистів Києва Ірина Бондаренко. Певні зміни на краще в місті є, каже вона, однак зовсім не завдяки міській владі. «Уже зараз торговельні центри телефонують нам і кажуть: ми самостійно встановили велопарковку, за власним бажанням. Раніше ми їм телефонували з таким проханням, а вони відмовлялися. Ми їздили, наприклад, у Київпроект, дивилися проекти наступних велодоріжок — жахливі. Ніхто навіть не думає консультуватись ні з громадою, ні з іноземними експертами», — зауважує Ірина Бондаренко.
На що перетворилося студентське самоврядування
25 травня в Київському національному лінгвістичному університеті відбувся Всеукраїнський форум лідерів органів студентського самоврядування «Вимоги студентів — реальність?». Свого часу і я була активісткою ОСС (органів студентського самоврядування), поки не переконалася, що ці органи часто існують формально, виконують указівки верхівки.
Про Всеукраїнський форум я вперше почула минулого тижня, майже одночасно в інтернеті з’явилася також інформація про проведення масових демонстрацій, спрямованих проти ухвалення нової редакції закону «Про вищу освіту», розробленої Міністерством освіти і науки, молоді та спорту.
Перед початком форуму до мене звернувся голова студентської ради університету зі «скромним» проханням: мовляв, не став на форумі компрометуючих запитань! Я вирішила діяти згідно обставин і при нагоді все ж висловити коротке і цілком логічне запитання: «Чи підтримають лідери ОСС мітингувальників о 14.00?». Коли ж я почула виступи учасників форуму, то ладна була провалитися крізь землю! З трибуни звучали примітивні заклики на кшталт: «Ми не дикуни, щоб іти та скакати на тих мітингах! З владою потрібно домовлятися у випрасуваних комірцях!».
Тим часом у виступах, крім од та дифірамбів, звучали і жахливі «пророцтва». Ось, наприклад, репліка: «Сьогодні ми — студентське самоврядування, а завтра будемо творити державну політику». Приблизно в такому дусі проходив весь двогодинний форум. Наприкінці ж — кульмінація! Прозвучало оголошення, що розпочинається голосування за прийняття химерної резолюції форуму. В залі бадьоро піднімаються руки, чути полегшене зітхання і вдячні вигуки лідерів, які явно знудьгувалися від одноманітних промов: «Наконєц-то!». Можна було б зовсім зневіритись у представниках «всього студентства», якби не голова студради Кіровоградського педуніверситету. Студент, не приховуючи обурення голосуванням, сказав, що ОСС аж ніяк не представляє студентство! Зал зааплодував! Після цих слів, певно, у декого таки прокинулися совість та сміливість, повідомляє Аліса КОРОЛЬ.
Які проблеми турбують українське село
Жителів українських сіл більше хвилює зростання цін і скорочення населення, ніж політична ситуація в країні. Про це свідчать результати соціологічного дослідження «Соціально-економічний стан українського села», проведеного Інститутом ім.. Горшеніна, повідомляє УНІАН. Переважна більшість селян (78,6%) назвали зростання цін; більш як половина опитаних (53,3%) стурбовані високими цінами на газ, електроенергію, паливо та інше; майже половину сільського населення (49,3%) хвилює низький рівень доходу і брак грошей. Крім того, більш як чверть населення (26,9%) хвилюють високі ціни на медичні послуги та ліки; кожен четвертий (25%) стурбований відсутністю роботи або загрозою її втратити; про своє здоров’я і здоров’я близьких людей переживає більш як п’ята частина респондентів (22,4%). Також селян хвилює поганий благоустрій села (18,2%), низька якість медичного обслуговування (13,9%), політична ситуація в країні (10,4%), відсутність перспектив, можливості професійного зростання, просування по службі (10,3%), безчинство чиновників і бюрократія (10%), зростаюче розділення суспільства на багатих і бідних (9,4%), високий рівень злочинності, особиста безпека і безпека сім’ї (8%).
Відповідаючи на запитання про характер змін населення в селі, трохи менше ніж половина респондентів (44,3%) відповіли, що його чисельність знижується; 22,9% опитаних змін не відзначають; більш як п’ята частина селян (21,1%) вважають, що населення зростає, а більш ніж кожному десятому (11,7%) важко відповісти на це запитання.
