У грудні цього року в Україні планується запуск Першого національного космічного телекомунікаційного апарату за системою «Либідь», точка стояння якого на геостаціонарній орбіті — 36 тисяч кілометрів від Землі. Керування цим апаратом здійснюватиметься з Центру керування польотом Національного центру керування і випробувань космічних засобів, що розташований у кримському селищі Молочне під Євпаторією.
Ще на початку минулого століття народилася цікава історія під назвою «Космос і Крим». Це змусило увесь світ звернути увагу на півострів і назвати його «маленькою космічною державою».
СІМЕЇЗЬКА ОБСЕРВАТОРІЯ
1900 року під невеличкий телескоп для фотографування небесних об’єктів було зведено будівлю першої кримської обсерваторії. Вивчення космосу розпочалося на дачі астронома-аматора Миколи Мальцова, захоплення якого невдовзі переросло в науковий інтерес і стало справою всього життя.
Вирости з аматорської обсерваторії до серйозного наукового центру Сімеїзькій обсерваторії допомогло знайомство Миколи Мальцова з Олексієм Ганським, вченим найбільшої на той час астрономічної установи — Пулковської обсерваторії, розташованої у Санкт-Петербурзі. 1912-го Сімеїзька обсерваторія стала південною філією Пулковської обсерваторії і здобула офіційний статус. Вже з 1908 року тут проводилися регулярні спостереження малих планет і змінних зірок, а до 1925-го — відкрито 37 малих планет, комету і велику кількість змінних зірок.
1912 року в Англії замовили метровий телескоп-рефлектор, але історичні події значно затримали його доправлення — до квітня 1925 року. За допомогою телескопа вчені досліджували рух і обертання зірок, походження зірок і туманностей, природу Сонячної корони, магнітного поля Галактики, місце нашої Галактики серед інших галактик. 1932 року в обсерваторії з’явилося обладнання для фотографування Сонця і вивчення його поверхні.
В середині жовтня 1941 року діяльність обсерваторії перервалася. Під час евакуації вчені змогли врятувати лише незначну частину обладнання і наукових праць. У січні 1944 року спалено головну будівлю обсерваторії. Решту об’єктів також зруйновано чи дуже пошкоджено.
Проте цілковита руйнація не зупинила закоханих у космос: їм не залишалося нічого іншого, окрім можливості почати все спочатку. Після звернення академіка Григорія Шайна до Академії наук, уряд ухвалив рішення про створення сучасної астрофізичної обсерваторії, яка включала Сімеїзьку та іншу, нову, місце для якої ще треба було знайти. Це сталося 30 червня 1945 року. Григорія Шайна було призначено першим директором обсерваторії.
Завдяки Сімеїзькій обсерваторії не лише Крим дізнався про космос, а й космос дізнався про Крим: одну з перших відкритих планет назвали Мальцовія, на честь засновника обсерваторії, а пізніше з’явилася планета Сімеїза.
КРИМСЬКА АСТРОФІЗИЧНА ОБСЕРВАТОРІЯ
У результаті річних пошукових експедицій працівники головної астрофізичної обсерваторії СРСР зупинилися на Бахчисарайському районі. Астроклімат Центрального Криму більше підходив для установки і роботи великих телескопів. Невдовзі запрацювало Сімеїзьке відділення, стали до ладу кілька великих телескопів на новому місці під Бахчисараєм. 1957 року тут заснували селище Наукове.
За допомогою нового обладнання з’явилася можливість проведення досліджень з пошуку і відкриття малих планет і комет, спостереження за спектром зірок і ґрунтовного вивчення фізики Сонця.
1952 року академік Шайн передав свої директорські повноваження майбутньому академікові Андрію Сєвєрному (нагадаємо, його 100-річний ювілей наукова громадськість широко відзначатиме у травні). У 1950-х роках особливу увагу почали приділяти радіоастрономії, особливо дослідженням радіовипромінювання Сонця. «Немає жодної обсерваторії у світі, де б так широко, як у Криму, вивчали спалахи на Сонці, їх вплив на навколишню атмосферу, міжзоряний простір та Землю», — писала доктор фізико-математичних наук Наталія СТЕПАНЯН. Розроблені в обсерваторії методи прогнозування сонячних спалахів, які могли становити небезпеку для життя космонавтів, відіграли важливу роль в організації перших космічних польотів.
Практично з часів заснування у КрАО створено експериментальну лабораторію, де велася розробка, конструювання і створення нових приладів для позаатмосферних спостережень. Починаючи з 1959 року на супутниках і космічних станціях було встановлено чотирнадцять приладів, розроблених і виготовлених у Кримській астрофізичній обсерваторії.
З 1991 р. НДІ КрАО перейшов у підпорядкування Міністерства України у справах науки і технологій, нині НДІ КрАО перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України.
Сьогодні дослідження КрАО можна поділити на фундаментальні і прикладні. Науковий співробітник і голова профспілки КрАО Сергій Назаров пояснює: «У прикладних напрямах ми відіграємо значну роль у спостереженнях за супутниками і космічним сміттям, активністю Сонця, рухом материкових плит. А з фундаментальних можна виокремити вивчення катаклізмічних змінних зірок, спостереження надмасивних чорних дір, хімічного складу та еволюції зірок. Саме фундаментальні напрями визначатимуть розвиток людства через десятки років».
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР КЕРУВАННЯ І ВИПРОБУВАНЬ КОСМІЧНИХ ЗАСОБІВ
Гора Кішка 1958 року знову стала найважливішим місцем в освоєнні космосу. Тут, за часів активного дослідження Місяця, створили пункт управління автоматичними міжпланетними станціями (АМС). Вчені вважали: що вище в горах розташовано апаратуру, то кращим буде прийом сигналу. Проте виникли проблеми із сеансами зв’язку. Як розв’язалася ця ситуація, розповів (із слів очевидців тих подій) співробітник НЦКВКЗ Віталій Сивульський, який проводив екскурсію: «Сеанси зв’язку виконувати було важко, тоді фахівці підійшли до Корольова і сказали: «Тут роботу щодо Місяця ми виконати не зможемо, треба знайти інше місце». Корольов у Москві зустрівся з Микитою Сергійовичем Хрущовим і домігся будівництва нового об’єкта. Об’єкт дістав назву «Об’єкт МВ» (Марс — Венера)».
1960 року розпочалося будівництво Центру космічної телекомунікації під Євпаторією. 12 лютого 1961 року пункт розпочав першу роботу щодо першої міжпланетної автоматичної станції «Венера-1». Завдяки створеному Центру Радянський Союз вийшов на перше місце у світі з вивчення планет Сонячної системи за допомогою супутників. Тут працювали 54 апарати з дослідження далекого космосу.
3 березня 1960 року Міністр оборони СРСР видав наказ про створення Першого загону космонавтів, куди увійшли Юрій Гагарін, Герман Титов, Павло Попович. Але в Корольова була й інша мета — відправити космічні апарати до планет Сонячної системи. Для її виконання на території Центру далеких космічних досліджень було створено радіотехнічний комплекс «Плутон» у складі трьох антенних систем. Його призначення — керування космічними апаратами і прийом інформації з метою дослідження планет Сонячної системи. Для Корольова будівництво цього комплексу було настільки важливим, що конструктор використовував буквально «підручні засоби»: поворотні пристрої антен узяли з військового лінкора «Севастополь» (спочатку вони використовувалися для обертання гарматних башт головного калібру), як носійні конструкції антен використали перевернуті ферми залізничного мосту, а за основу, на якій змонтовано вісім відбивачів діаметром 16 м кожен, — міцні корпуси трофейних підводних човнів. Ці антени здатні керувати космічними апаратами на відстанях до 300 мільйонів кілометрів.
У ЦДКЗ побувало багато космонавтів. Тепер пам’ять про космічні звершення зберігає музей, розташований на території Центру. До 1997 року Центр космічної телекомунікації мав стратегічне значення і вхід на територію був заборонений. Але тепер багато обмежень знято і унікальні об’єкти можна побачити під час екскурсії до музею Національного центру.
Ця просвітницька програма — не основне заняття Центру. Сьогодні фахівці керують супутниками дистанційного зондування Землі (ДЗЗ), досліджують, що діється в атмосфері, як змінюються русла річок, визначають межі лісових і степових пожеж і розв’язують багато інших прикладних завдань.
Державі і суспільству важливо позбутися ставлення до науки як до чогось, що з’їдає гроші, але нічого не дає натомість. Необхідне розуміння, що наука потрібна для підтримання економічної ефективності держави, для забезпечення сьогодення і майбутнього людства.
