Висловити свою думку з приводу особливостей українського відпочинку, а також наших взаємин із природою «День» попросив дендролога, голову Київського ландшафтного клубу Петра РЕКОВЦЯ.
— Чи вміють українці відпочивати на природі так, аби не завдавати їй шкоди?
— Як відомо, вміння відпочивати на природі без завдання їй шкоди, залежить від виховання й загального культурного рівня людини. Сьогодні ж маємо кілька дуже негативних тенденцій. Наприклад, українці ніяк не можуть звикнути до того, що існує так званий пожежонебезпечний період — коли в лісі взагалі заборонено розводити багаття. Вилазка на природу, як правило, рідко обходиться без шашликів, і часто такий відпочинок закінчується пожежею. Нерідко люди не пам’ятають і про місячник тиші, який оголошується на період гніздування птахів. До речі, на Трухановому острові концерти під час проведення «Євробачення» влаштували саме в такий період.
Що стосується сміття, то його, на щастя, останнім часом, залишають менше. Тобто потроху культура відпочинку в українців формується. У той же час як впливає «український» відпочинок на природу, ми можемо побачити на прикладі Лисої гори у Києві. Поки її не відкрили для всіх бажаючих (а вона більше 100 років була недоступною для загалу) — це була місцина з абсолютно дикою природою. Двадцять років активної «рекреації» — і від дикої природи урочища Лиса гора залишилися тільки жалюгідні залишки.
На мій погляд, сьогодні держава має серйозніше ставитися до організації відпочинку, він має бути більш жорстко регламентований. А поки, як правило, він набуває стихійної форми й відбувається це, у першу чергу, через наше безгрошів’я. Колись в Україні була ідея створити розгалужену мережу національних природних парків. Останні вирішують два серйозні питання: збереження навколишнього природного середовища та організації відпочинку. Тому, якщо ми хочемо нормального змістовного відпочинку, а я впевнений, що ми цього хочемо, нам варто ще раз замислитися над збільшенням кількості природних національних парків. Адже з кожним роком навантаження на природні ландшафти збільшуватиметься, й тому вихід треба шукати в поєднанні відпочинку зі збереженням природи.
— Українці завжди вважались дуже «садівничою» нацією. Існує навіть така приказка: мовляв, де з’явиться українець, там незабаром розквітне сад...
— У цьому, звичайно, сенс є. Але я як спеціаліст, побачивши рівень благоустрою в інших країнах, маю свій погляд на це питання. Може, зі мною багато хто й не погодиться, але мені здається, що це трошки міф. Так, земля у нас дуже родюча, й не можна, звісно, сказати, що українці не люблять сад. Але є кілька «але». Нещодавно мені довелося супроводжувати в Олександрійський парк колег із Німеччини, які відвідували його у справах. Нагадаємо, що цей парк по значимості та красі посідає чільне місце серед вітчизняних парків (поряд із парками Софіївка, Тростянець, Качанівка). Коли ми зробили свої справи, я запропонував німцям подивитися парк. Вони здивувалися: «А що там особливо дивитися? У нас подібні парки є майже в кожному містечку». Це твердження можна, звісно, піддати сумніву. Але особливою доглянутістю українські подвір’я справді не вирізняються. Європейці значно більше уваги приділяють своїм садибам. Нам ще дуже далеко до тієї ж Польщі, з якою ми колись були в однакових стартових умовах. В Україні більшість садиб, за виключенням садиб західних областей, перебувають у жалюгідному стані. Це я особисто спостерігав в Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській, Херсонській та інших областях. Сміття, хлів та інші господарські споруди можна побачити прямо біля хати, все витоптано, немає жодної квітки... Просто в Україні не сформувалася культура декоративного садівництва, а тим більше — ландшафтного дизайну. На те, звичайно, були свої підстави: селяни працювали по дев’ять і більше годин в колгоспі, як говорили, «від зорі до зорі», а для того, аби прогодувати родину, їм доводилося займатися ще й власним господарством. На догляд саду в більшості селян часу вже не залишалося. Ми пристали на образ «садок вишневий коло хати» й живемо з ним. Хоча вишня росте сама собою — і ще спробуй її звести. Вона гарно відновлюється з порослі, з’являється одна за одною — і вишневий сад згодом перетворюється на вишневий ліс.
— То в цьому і є секрет популярності вишні в українському фольклорі?
— І в цьому також. Але головне, що вишня, як і калина, не тільки гарна, а й дуже корисна. Раніше чай українці готували, як правило, лише з пагонів вишні, малини, яблуні чи калини. Калина взагалі чудове дерево — лікувальні властивості мають і її квіти, і ягоди, й кора, й коріння. Крім того, як відомо, в Україні завжди були популярні верба й тополя. Ці дерева, з одного боку, дуже красиві, а з другого — не потребують особливого догляду.
— Повернемося до культури декоративного садівництва. Чи є шанси, що вона найближчим часом сформується в нашій країні?
— Це безперечно: вона має сформуватися і сформується. По-перше, про це свідчать швидкі темпи розвитку галузі — в останні роки в нас з’явилось багато садових центрів, журналів, постійно проводяться тематичні виставки, семінари. По-друге, є такий суто український фактор — сусідська заздрість. Якщо в якомусь селі, містечку чи на дачному масиві є гарно оформлена садиба, її елементи потихеньку з’являються й на інших садибах. До того ж, дуже багато людей їздять за кордон і бачать тамтешній рівень благоустрою. Прагнення «щоб у мене було не гірше, ніж у людей», дає надію на зрушення. Ще один позитивний фактор — розвиток ландшафтного дизайну як науки. Хоча спеціальності «ландшафтний дизайнер» або «ландшафтний архітектор» досі нема в українському реєстрі спеціальностей, проте вже кілька ВНЗ почали готувати таких фахівців, з’явилися ландшафтні курси, багато в цьому напрямку роблять вітчизняні ботанічні сади.
— Щодо ландшафтного дизайну. Чи сформувалася у наших громадян культура його споживання?
— Коли ландшафтний дизайн дійде до села, ми будемо вважати його поширеним. Зараз зробити високоякісний дизайн садиби може дозволити собі лише невеликий прошарок суспільства. Більшість людей, враховуючи, що середня вартість якісного високохудожнього озеленення та благоустрою становить тисяча доларів за сотку, дозволити собі таку розкіш не може. Хоча кожний, маючи бажання й наполегливість, може і повинен зробити світ навколо себе красивішим.
