Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Краплинка милосердя — і море любові у відповідь

Після тривалих поневірянь Боніта і Лєра знайшли притулок у сім’ї житомирян
30 грудня, 2009 - 00:00
ФОТО ВІКТОРА ОДОМИЧА

Хочете добра — творіть його. Істина проста, та чи часто ми йдемо цим шляхом? Але є в Україні достатньо людей, які, на відміну від політиків, роблять гарні справи без пишних словес і декларацій. Так, в інтернеті можна зустріти низку форумів, на яких йде обмін інформацією про собак, котів, інших тваринок, які потерпають від хвороб, травм, відсутності дбайливих господарів, і де волонтери пропонують добрим людям взяти їх до себе. «День» долучився до цієї шляхетної справи, співпрацює, зокрема, з Київським міським незалежним об’єднанням міні-притулків «ГНОМ». Місяць тому в нашій газеті була надрукована стаття «Боні — народжена гарною» про поневіряння дуже гарної та доброї собаки. І ось звістка — Боніта опинилась у Житомирі в сім’ї Тетяни і Федора Бондаренків. Причому право взяти цю собаку нові господарі отримали, пройшовши спеціальний кастинг. Як розповіла «Дню» волонтерка ГНОМу Ірина, після публікації в «Дні» взяти Боніту до себе забажали аж десять родин. Тому довелося влаштовувати спеціальний відбір. Як виявилося, розповідає Ірина, вибір зробили правильний — нові господарі Боніти дуже відповідальні. Навіть коли Боніта вперше гавкнула, вони зателефонували та сповістили: «Освоїлася!». Разом із нею дівчата-волонтерки привезли ще одну собачку, жваву чорнявку Лєру, яку Бондаренки теж вирішили залишити у себе. Пригріти одну нещасну тварину — то вже непроста справа, на яку поки мало хто зважується. А тут одразу дві. Пані Тетяна щиро говорить, що дуже хотіла, щоб на їхньому обійсті був собака — нехай навіть не охоронець, а друг. Ось тепер і має відразу двох нових друзів, вірніше, подруг. На додачу до кицьки, яку їй подарували у цьому році. Боні та Лєра поки визнають лише її, змагаються за ласку хазяйки. Від інших, особливо незнайомих, втікають і ховаються — мабуть, багато лиха їм вчинили люди. А ось коли покличе хазяйка, то горнуться до неї, намагаються лизнути в обличчя, чекають, щоб погладила, а ще полюбляють проводжати її на роботу вранці та зустрічати ввечері (пані Тетяна працює економістом у Житомирській обласній дирекції «Укртелекому», чоловік — пенсіонер Міністерства з надзвичайних ситуацій). Та чотирилапі друзі — не єдина живність в хазяйстві Бондаренків: господар на даху має велику голуб’ятню, де оселилося близько 120 породистих голубів різних видів. Федір Георгійович, справжній фанат і тонкий поціновувач цих птахів, систематично виїздить на великі виставки і конкурси, куди голуб’ятники з усієї України привозять найкращих своїх вихованців. А потім розповідає про них своєму товаришеві, письменнику Євгену Концевичу, який має власних красенів і може довго спостерігати зі свого інвалідного візка за тим, як вони кружляють у небі.

Отже, Боніті й Лєрі пощастило. Тепер про них є кому дбати, є кому захистити. Скажете — це лише крихітки добра в нашому, дуже не затишному світі. Але хіба не з таких краплинок починається людяність? Бо поки що більшість наших співвітчизників, на жаль, переконана, що задля блага людей безпритульних тварин можна вбивати (був такий сюжет на одному з телеканалів). А працівники комунальних служб часто безсоромно розкрадають ті кошти, які виділяються для стерилізації бездоглядних чотирилапих або для облаштування спеціальних притулків для них. Іноді — більші, які надходять від закордонних захисників тварин, іноді — менші, що виділяються з місцевих бюджетів. Ось і маємо ситуацію, коли згаданих пристановищ в Україні непристойно мало, а безпритульні собаки й коти безперешкодно плодяться і заповнюють вулиці наших міст.

Пані Тетяна вважає, що милосердя є однією з людських чеснот, якою ми відрізняємося від братів наших менших. Тому вона категорично заперечує проти такого вирішення проблеми бродячих тварин, яке передбачає їхній відстріл або усипляння спеціальними ін’єкціями. Та й стерилізація, виловлювання, розміщення у спецпритулках, на її переконання, не є особливо гуманними. А сердечне ставлення до звірів, до братів наших менших, терпимість, повагу до них у людей, як вважає нова господиня Боніти, слід виховувати з дитинства. Бо якщо людина з малого віку не зможе пнути собаку, то вона й не образить людину. І якщо ми будемо до тварин гуманними, то одне до одного теж будемо людяними. Кредо пані Тетяни просте, але зворушливе одночасно. Тримати тваринку в домі — це означає пожертвувати певним часом, своїми звичками, фінансами. Але ця жертва повертається сторицею, коли бачиш її очі, сповнені любов’ю і вірою, що поряд друг. І якщо вона бачить, що її люблять, то й тебе буде всім своїм серцем маленьким любити. До тих, хто вагається, взяти тваринку в сім’ю чи ні, Тетяна звертається із закликом: «Подаруйте тваринам відчуття дому, родини. Бездомний безпородний пес, потрапивши у родину, буде захищати своє вистраждане щастя і довгоочікуване житло, користуючись всіма природними інстинктами.»

Додавати до цього щось — зайве. Хіба що назву ще одного сайту — Ua Vet, — де можна дізнатися про тварин, які чекають своєї щасливої долі.

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День», Житомир
Газета: 
Рубрика: