Ех, здивував (викликавши при цьому здивовані усмішки) віце-прем'єр з економічних питань Сергій Тигипко, який заявив минулого тижня, що Україна перебуває на грані економічного колапсу. Ось воно що! Отже, те, що відбувається з нашою економікою і, відповідно, з нами, називається «на грані». Чи означає це, що наша перспектива добре окреслена бородатим анекдотом, де оптиміст на скаргу песиміста «погано так, що гірше вже не буде» дзвінко відповідає: «Буде, буде!»? Очевидно, що так... І насторожує передусім президентська реакція на заяву віце-прем'єра. Буквально наступного дня Леонід Данилович заявив, що С. Тигипко йому «відкрив очі»... Це навіть не смішно, оскільки міцнішає впевненість у тому, що й Президент, і весь економічний блок уряду живе десь не тут, а зрідка заїжджаючи з якоїсь далекої цивілізованої країни в нашу країну сонця, що заходить (за економічними уявленнями), виявляє страшні речі... І з ними треба щось робити. І з боргами цими, із внутрішніми і зовнішніми, і з гривнею цією, і з бензином треба щось вирішувати... Не позаздриш...
Зате ми — такі, що обмежилися виключно меркантильними проблемами, на кшталт як жити без грошей і їсти без продуктів — щасливці. Немає в нас обов'язку гарантувати й забезпечувати економічну, а отже, матеріальну стабільність усього народу. Ми, що пізнали секрети експериментальних і модних нині видів спорту — балансування із соломинкою у вируючому потоці й політичне орієнтування на пересіченій місцевості, — пристосовувалися до всього, навіть до мутацій внутрішнього голосу. Але треба відзначити, що, незважаючи на зусилля в «генній інженерії» наших вищих керівників, в окремих несвідомих елементів із усіх внутрішніх голосів, як і раніше, голосніше звучить голос шлунковий. Шлунок відмовляється розуміти суть економічних програм уряду і буде це робити доти, поки не перестане перетравлювати сам себе. Тут видно два варіанти подій: або в шлунок треба закидати продукти харчування, або взагалі відмовитися від шлункових послуг. Останнє, щоправда, передбачає наявність комплекту з білих капців, які треба придбати. Тобто витрачатись усе одно доведеться. Ех, мав рацію Жванецький: хоч що з людиною роби (привіт уряду!), вона наполегливо повзе на цвинтар. Щоправда, на це також треба витратитися...
