«Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї... І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої...» Ці слова з Біблії в медицині материнства знайшли втілення лише в останні десятиліття і, мабуть, також за вищим промислом. Ось одна з таких історій. У Іри С., майбутньої «дюймовочки» з Тернополя, під час ультразвукового дослідження її мами в ході вагітності було виявлено недорозвинення передньої черевної стінки — гастрошизіс. Така патологія вимагає оперативного виправлення відразу ж після народження. Молоду жінку перевели в акушерську клініку Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України. Почалася боротьба за майбутнє життя. У лічені хвилини після кесарева розтину новонароджена в межах інститутських клінік, що дуже важливо, прямо з однієї операційної потрапила в іншу — керівник відділення хірургічної корекції вроджених вад розвитку у дітей, доктор медичних наук, професор Олексій Костянтинович Слєпов і його колеги майстерною реконструкцією з тканин дівчинки відтворили захисний каркас. Коли б не було докладено зусиль всупереч долі, результат виявився б невтішним. Після цих тяжких годин минуло більше трьох років, і дівчинка цілком здорова.
У картотеці дитячого хірурга О. Слєпова чимало таких драматичних прецедентів, коли разом із немовлям і його мамою хірурги раннім ранком буття дитини вступають в ланцюг грізних поєдинків із помилкою природи. Та це особливі героїчні повісті, але є ще й попередня площина на межі акушерства і попереджувальної педіатрії — медицина плоду. Як розвивається вона в цій установі, чим такі нововведення і приклади важливі для всіх?
Мій співбесідник — директор інституту, лікар-педіатр за освітою і спеціальністю, академік НАМН України Юрій Геннадійович Антипкін належить до безпосередніх учасників і свідків такої життєдайної лінії. У ці стіни він, волонтер педіатрії в Київському медичному інституті, прийшов молодим фахівцем більше як тридцять п’ять років тому. Ні на день не зраджуючи покликання, тривалий час був заступником директора з питань науки у академіка Олени Михайлівни Лук’янової, яка керувала з 1979 року цією науковою установою, а 2005-го змінив її на цій посаді. Панорама того, що відбувалося і відбувається в таємному таємних, куди почала милосердно втручатися наука — великий пласт його життя, роздумів, ідей.
— Юрію Геннадійовичу, що можна вважати рубежем появи медицини плоду як такої?
— Суто хронологічно подібний відлік виникає з моменту введення ультразвукової діагностики в протокол обстеження вагітних. Щодо цього наш інститут є безперечним піонером нової методики в Україні, а однією з перших була Софія Олександрівна Бабко, нині професор, доктор наук. Потім в інституті з’явилася ціла плеяда вчених, якими пишаємося не лише ми, а й тисячі громадян нашої країни. Це професори Ірина Юріївна Гордієнко, Ірина Сергіївна Лук’янова, доктор медичних наук Борис Андрійович Тарасюк. На перших порах це були загальні, попередні ескізи перебігу вагітності, ті або інші прогнози для акушерів. Та поступово, на тлі усвідомлення фактів, що та або інша вада розвитку плоду має бути вчасно розпізнана, новий технологічний напрямок став розгалужуватися, і одним із кардинальних акцентів і аспектів нині стає пренатальна діагностика, перш за все в діапазоні вроджених аномалій. Провідним променем розпізнавання тут залишається ультразвукова фіксація найтонших змін, проте це лише ланка в такій діагностиці. Чому ж вертикаль подібних прозрінь соціально виправдана й важлива? Рівень таких порушень у світовій статистиці загалом досить стабільний — 5—6%, і Україна не є винятком. Але саме її регіони великою мірою відчули удар Чорнобиля, і це стало додатковим ризиком. У цій новій галузі, виходячи зі своїх можливостей, інститут став фактично головним новатором — «тим, що дивиться вперед» .
— Це образне визначення, Юрію Геннадійовичу, водночас й абсолютно точна формула місця науково-технічного ясновидіння в пренатальних візуальних подорожах. У кабінеті професора Ірини Юріївни Гордієнко, яка відповідає сьогодні за такий потік, в її унікальному комп’ютерному архіві мені довелося вдивлятися в безліч таких тривожних сигналів. Але як складається скринінг, цілеспрямований відбір для здійснення наддіагностики?
— Ви знаєте, це певною мірою справді наддіагностика, хоча ультразвукова апаратура, звісно, найсучасніша, — лише засіб для подальших висновків. Інноваційні прориви полягають в таких розробках і уточненнях, що вперше з’явилися саме в нашому інституті як цикл відеовізуальних вимірів на прихованому в череві матері тілі плоду, дають ключ до прогнозу, використовуючи спеціальну програму, яку також запропоновано в інституті. Зрозуміло, на обстеження до Ірини Юріївни потрапляють пацієнтки після звичайної для всіх стандартної ультразвукової оцінки стану вагітності, якщо виникають хоч якісь побоювання. Але, з іншого боку, це й жінки з медико-генетичним несприятливим багажем, у яких виникали викидні, були ті або інші фізичні чи психічні відхилення в родоводі або відхилення в попереднього потомства. Прямо кажучи, постає дилема: що робити далі?
— Що ж, це — питання питань, тим паче, що зазвичай або частіше йдеться про заплановану вагітність. Тут, вочевидь, в конкретиці певної долі, у формуванні відповідального вердикту, бере участь увесь лікарський ансамбль?
— Це так: в ухваленні єдиного відповідального рішення спільно діють ультразвукові діагности, цитогенетики, біохіміки, надалі — акушери-гінекологи, неонатологи і дитячі хірурги. Це наукове коло принципово нової оригінальної системи забезпечення благополучного, в плані здоров’я, майбутнього дитини, материнства — пренатальної диспансеризації, запропонованої і здійснюваної переважно в нашому інституті.
— Якими є показники, що виправдовують впровадження такої естафети?
— Намагатимуся відповісти абсолютно наочно, базуючись на даних інституту, де впродовж року приймають зазвичай понад двох тисяч пологів. Лише за останні два роки з 4110 вагітностей було виявлено 168 дефектів розвитку плоду. І, що дуже важливо, це первинна передімплантаційна, нейтральна для плоду експертиза. Зрозуміло, в особливо складних ситуаціях, такі прийоми технологічно ускладнюються, передбачаючи максимальний захист плоду на всіх етапах його розвитку.
— Описане лише в найзагальніших рисах показує, що медична генетика має й велику соціальну вагу, причому і для суспільства, і для кожної конкретної сім’ї. Адже цей бік різносторонньої гуманістичної роботи інституту — лише один з її зрізів?
— У наш інститут, який із пренатального акушерства є головним в системі Академії медичних наук і Міністерства охорони здоров’я України, госпіталізують, звісно, переважно майбутніх мам з ускладненою тими або іншими обставинами вагітністю. Але зріз цей свідчить про глибину проблеми. Тут згадуються слова професора Преображенського з булгаковського «Собачого серця» про те, що кожна селянка може народити свого Ломоносова. Що ж, кожне здорове дитя — щастя родини і капітал суспільства. Але геть слабеньке дитя, на жаль, — навпаки. Пренатальна діагностика і диспансеризація — надійний світлофор на таких дорогах. Хотів би ще раз підкреслити: перед нами здебільшого українська новація, що відбулася науковими зусиллями О.М. Лук’янової, нині — почесного директора інституту. Адже сам інститут за своєю структурою чимось копіює нитки взаємозв’язку медицини дитинства і материнства своїми спеціалізованими клініками і корпусами. А приклад, з якого ми почали, це яскраво відбиває.
— Про форпост благополучного материнства в парку на Лук’янівці наука знає за плеядою славних імен. Так, тут працював академік АМН СРСР Анатолій Петрович Ніколаєв, який запропонував ефективну «лікарську тріаду» для благополучного завершення ускладненої вагітності. Відразу ж після звільнення Києва, ще в годину війни, інститутом керувала Олена Миколаївна Хохол, проникливий педіатр, коли в умовах напівзруйнованого, охопленого інфекціями і недоїданням міста, саме тут боролися з безліччю хвороб новонароджених — і смерть відступала. А до війни тут працював Петро Михайлович Буйко, перший Герой Радянського Союзу серед партизанів-медиків. Десять років інститутом керував відомий акушер-гінеколог, блискучий організатор науки і практики, професор Олександр Германович Пап. Що й говорити, вісімдесятирічна історія інституту — цілий роман, де завжди, за будь-яких проблем, лікували й лікують серцем. Але ці рядки я прошу розцінювати лише як преамбулу до наступного питання — про серце на вагах медицини і плоду.
— Що ж, і ці реальності — вельми важливий поворот в нашій розмові. Хоч би тому, що вроджені вади серця тієї або іншої складності налічують в нашій статистиці не менше половини згаданих дефектів. Так, в 2010 році їх було виявлено 45, на рівні пренатальної діагностики. Сучасне кардіохірургічне втручання допомагає більшість таких дітей врятувати, причому з прогнозом подальшого нормального розвитку. Маленькі пацієнти відомих сьогодні київських кардіохірургічних клінік, керованих професорами І. Ємцем, В. Лазоришинцем, М. Зіньковським, потрапляють сюди з досить високою й стабільною статистикою здебільшого з нашого інституту. Тут багато в чому плоди знань керівника відділу пренатальної кардіології, лауреата Державної премії України професора Ірини Сергіївни Лук’янової — усі ці зазвичай топічно безпомилкові діагнози ставлять до народження, а це путівники майбутнього.
— Інститут — одна з найбільш авторитетних у світі установ, де воєдино зв’язані проблеми екстрагенітальної патології у вигляді проявів ознак якогось загального захворювання у майбутньої матері й імперативи щасливої вагітності. У параметрах нашої теми це, вочевидь, окремий підрозділ?
— Так, він окремий у тому сенсі, що в цю клініку (символічно, що біля її витоків, ще з тридцятих років, у своєму Інституті клінічної медицини, стояв видатний український терапевт Микола Дмитрович Стражеско) госпіталізують жінок, часом і не першої молодості, які, усупереч тим чи іншим своїм недугам, іноді хронічним, вирішили стати матерями. Напрям досить складний, як і всі інші, але соціально плідний. Не можу не відзначити, що тандем маститих учених і практиків в сфері акушерства й терапії внутрішніх хвороб утілювали, зокрема, професори Валентина Євдокимівна Дашкевич і Олена Борисівна Гутман, яка нещодавно пішла від нас. Ці роботи сьогодні багато в чому продовжує заслужений лікар України Володимир Ісакович Медвідь. Характерно, що його докторська дисертація була присвячена забезпеченню нормального розродження в 1000 вагітних жінок із пороками серця. На світ за історію їхньої спільної діяльності з’явилися тисячі таких абсолютно здорових дітей, які змінили життя своїх сімей. І, зрозуміло, яку неоціниму роль на тлі цих кожного разу надзвичайних марафонів життя відіграють нюанси грамотної медицини плоду. У такому розумінні клініки й лабораторії інституту, а їх у нас більше тридцяти, — своєрідний злагоджений регістр турбот на світанку буття.
— Повертаючись, Юрію Геннадійовичу, в русло пренатальної диспансеризації, мимоволі задаєшся питанням: чи спроможна сучасна генетика на відновлювальному рівні змінити ситуацію щодо припинення розвитку природженого відхилення, із вектором у бік норми.
— Думаю, за нинішньої утопічності такої гіпотези в ній явно зміцнюються наукові основи. Скажімо, стволові клітини, отримані під час народження конкретної дитини з пуповинної крові, за їх сучасної технологічної модифікації здатні, хай це й видається казкою, перетворитися на живий прототип необхідного органа або важливих ендокринних компонентів. Що й казати, усе це неймовірно складно й вимагає небачених витрат. Але світова наука наполегливо й цілеспрямовано стартує і в цих напрямах. Так, в США, аби врятувати дитину, не так давно була використана вирощена на основі спеціалізованих стволових клітин аутологічної природи трахея. Що ж, це й наше майбутнє, перспективи й нашої установи у XXI столітті.
— Про порушені теми можна, напевно, сказати й так: інтрига повсякденності. Одна з важливих передумов материнства радості, якій ми так чи інакше торкалися, — удосконалення репродуктивної медицини. Нещодавно інститут представив такі завершені багатолітні дослідження. У чому тут «наріжний камінь»?
— Це велика тема, що вимагає й великої окремої розмови. Але загалом представлена платформа забезпечення здорового материнства і його складових — від гігієни дівчинки, ендокринних впливів на її формування до попередження статевих інфекцій, від боротьби з тютюном і наркотиками до нормалізації харчування й емоційного статусу жіночої популяції. Напрям для країни, поза сумнівом, першочерговий, фундамент її демографічної стабільності, приросту її населення.
— Ваші доповіді на наукових конгресах, з’їздах і сесіях НАМН, Юрію Геннадійовичу, — це завжди заклик до дії. Як удається вам ініціювати й просувати вперед хоч би згадане, не згадуючи вже про всі інші турботи величезного інституту?
— Важко однозначно відповісти на це запитання. Напевно, постійними роздумами, любов’ю до своєї професії і до рідного інституту й, мабуть, генами професійної відповідальності, які проявилися за багато років спілкування з моїм дорогим і улюбленим учителем Оленою Михайлівною Лук’яновою.
