Урок не пішов на користь Леонідові Даниловичу, знову він намагається здаватися кращим, аніж є насправді: з шахтарями панібратствує, знову опускається в шахту, ігноруючи вугільний пил і метан. І дивно: ще й високі відзнаки отримує за «робочу доблесть». Так, під час недавнього святкування Дня шахтаря в Луганській області, міністр Сергій Тулуб вручив Л.Кучмі почесний знак «Шахтарська слава» I ступеня. У таких випадках прийнято говорити: дрібниця, але приємно. Та можна, виявляється, й по-іншому розтлумачити цей вчинок чиновників, які зі шкури лiзуть, лишень би догодити марнославству Президента. Тут доречні будуть відгуки гірників з «Шахтарської-Глибокої», де Леонід Данилович вже проходив по першому колу шлях пошани та безслав'я.
Сергій Зубов, машиніст підземних установок:
«Я на цій шахті пропрацював небагато і маю намір звільнятися, оскільки не влаштовують мене тут умови праці. Наслухався і про «геройський» вчинок Леоніда Даниловича, що «ходив» у нашу шахту; читав, що недавно він і в «Глибоку» опускався. Все це, на мій погляд, не більш аніж показуха на передвиборній хвилі: що він там устиг побачити за півтори години перебування в шахті? Якщо вже на те пішло, то наші проблеми треба вирішувати не під землею, а в тих високих київських кабінетах, куди немає доступу простому робітникові. Щодо нагородження Президента почесним знаком, то навіть не знаю, що й сказати. Наскільки мені відомо, згідно з положенням цей знак присвоюється шахтарям, які мають не менше 15-ти років підземного стажу роботи та відзначилися трудовими досягненнями. Тому вважаю, що крім чергового звичного факту підлабузництва акт нагородження Л.Кучми «Шахтарською славою» нічого не додав його авторитетові. Та й взагалі, я здивований: як він міг прийняти такий знак?»
Євген Горбик, прохідник:
«Мене обурює, що наша шахта протягом п'яти минулих років опустилася так низько у вуглевидобутку. Тоді ми видавали на-гора щодобово до п'яти тисяч тонн якісного антрациту, а сьогодні лише 1100-1200 тонн. Керував в ті часи шахтою нинішній заступник міністра Анатолій Лисенко, і жили ми тоді значно краще, ніж сьогодні. На підприємстві був власний хороший автопарк, одна з кращих в Україні стоматологічна поліклініка, велике підсобне господарство, на шахті навіть печериці вирощували у відпрацьованих забоях. Тепер ось тягнемо злиденне життя, заробiтну плату видають не повністю, із затримками. Так важко жити шахтарям ще не доводилося, і не наша провина в тому, що недавно престижна професія шахтаря пускається в непам'ять. Вражений, що за таких умов роботи вуглевидобувної галузі Леонід Кучма, не моргнувши оком, ще й нагороди отримує. За розвал Мінвуглепрому й країни? Адже так виходить...»
Дмитро Кучерявий, підземний електрослюсар:
«І сьогодні я продовжую працювати на вентиляційному стовбурі східного блоку шахти, де опускався в забій п'ять років тому нинішній Президент. Ми тоді чекали великих змін і вірили Леонідові Даниловичу, думали: зможе ця людина допомогти шахтарям в їх нелегкому житті. Доходило інколи до дитячості: спецівка, в якій Кучма опускався в шахту, була, як пам'ять, розібрана нарозхват. Сашкові Саприкіну, пам'ятаю, дісталися рукавиці, він їх якийсь час беріг. А потім плюнув і на ці рукавиці, й на шахту, та й пішов на іншу роботу, де хоч малі гроші, але зате платять регулярно. І скільки таких професіоналів пішло з «Шахтарської-Глибокої»! Бувало й таке, що ми за весь рік не отримували ані копійки... І за все це Кучмі вручають ще й знак «Шахтарська слава» I ступеня. Цікаво, чи має він подібні, так би мовити, попередні знаки III і II ступеня? Чи дармоїди коло президентського столу діють за принципом: що призначено Юпітеру, не призначено бику?»
Микола Полозюк, в минулому бригадир комплексної бригади, працюючий пенсіонер:
«Повірте, мені нелегко дісталися звання кавалера трьох знаків «Шахтарська слава» і почесного шахтаря СРСР. Все життя я працював чесно та сумлінно, і мені не соромно перед дітьми й своїми товаришами. А ось за Президента Л.Кучму, що не відпрацював в шахті жодної «запряжки», але зараховує себе до нашого стану, — соромно. Якщо він зробив внесок у розвиток нашої галузі, то де він, цей внесок? Чому я не можу прожити на 86 гривень пенсії і змушений продовжувати працювати за якісь копійки? До яких же пір нас будуть обманювати гарант Конституції України та його оточення?»
Павло Буйвол, гірник:
«Важко нині живеться всім, думаю, і Кучмі нелегко. Тільки ось труднощі в нас різні: ми, робочі, хочемо хоча б вижити і не дозволити померти з голоду дітям, а Леонід Данилович прагне будь-якою ціною утриматися при владі. Невже він не розуміє, що його можливості керувати Україною були вичерпані ще до кінця 1994 року? Мені здається, якби він щиро любив свій народ і піклувався про його благополуччя, то добровільно б пішов на пенсію, відмовившись від президентства. Але, як показало життя, Кучма з тих керівників, які самі не йдуть з високого поста. Тому я не хочу навіть говорити про цю людину, що посміла по-блюзнірському прийняти знак шахтарської доблесті з рук підлабузників, а не за велінням людей, котрi знають справжню ціну цієї відзнаки. І нехай пам'ятає Леонід Данилович: гірники «Шахтарської-Глибокої», на відміну від нього, слів на вітер не кидають і третю поспіль помилку у виборі свого президента не допустять».
Зрозуміло, не всі так вважають і щиро кажуть на шахті «Шахтарська-Глибока». Гірники з тих, кому властива осторога, все ще сподіваються, що власті якось вплинуть на ситуацію. Ось, мовляв, скоро обнародують нову програму оздоровлення, тоді й подивимось. А скільки вже було подібних програм розвитку та реструктуризації галузі? Що новий міністр — то й нова (а то й декілька) програма. А шахтарям живеться і працюється все важче й важче, з кожним роком їх гине все більше і каліцтв стільки, що неможливо змиритися з подібним в мирний час. Нещодавно, на День шахтаря, звели на Донеччині ще декілька нових пам'ятників загиблим шахтарям. Невже ми будемо мовчки спостерігати, поки такі пам'ятники заполонять увесь Донбас?
