ArtVilnius («АртВільнюс») відбувся вперше 2009 року, будучи однією з найважливіших подій у проекті «Вільнюс — Європейська столиця культури». Поступово ярмарок розширився й утвердився на місцевій та міжнародній артсцені. Це підтверджується статистикою. Щороку ArtVilnius відвідує понад 20 000 глядачів. У ярмарку беруть участь понад 60 художніх галерей із десятків країн-учасниць, зокрема Бельгії, Німеччини, Естонії, Латвії, Польщі, України, Білорусі, Нідерландів, Італії та Франції. ArtVilnius організовує Литовська асоціація артгалеристів, очолювана Діаною СТОМЕНЕ, котра є також засновницею та незмінною директоркою ярмарку.
Завдання «АртВільнюсу» не обмежуються стимулюванням артринку в Східній Європі та оприявленням сучасних художніх тенденцій. Організатори інтегрували Вільнюс у систему найважливіших центрів сучасного мистецтва в Європі й допомогли йому стати мостом між Сходом і Заходом.
ArtVilnius відбувається на одному з найкращих спеціалізованих майданчиків у Литві — виставковому центрі LITEXPO. Цей експозиційний простір площею в 33 600 кв. м дає можливість провести повний комплекс усіх потрібних заходів. Сама побудова ярмарку протягом останніх кількох років зазнавала змін завдяки роботі команди архітекторів.
Комітет мистецтвознавців обирає переможців у п’яти категоріях: найкращий художник, найкраща галерея, найкраща іноземна галерея, найкраща інсталяція і найкращий молодий художник. Крім того, відвідувачі на виставці можуть голосувати за художників та галереї, які їм найбільше подобаються. Найкращому молодому художнику виплачують грошову премію із меценатських фондів.
ГРА І РОЗМАХ
Цьогорічний ArtVilnius став ювілейним — десятим. Тематична країна — Франція. Організатори зібрали навдивовижу різноманітну програму: від балету до книжкових презентацій, від живопису до перформансу.
Звісно, перше, що вражає — розмах. Експозиції розміщені у трьох гігантських залах, у свою чергу розбитих на десятки виставкових просторів; кожне з цих приміщень — це окрема галерея. Найбільша зала — п’ята; зала №3 була присвячена переважно французьким та іноземним галереям; зала №4 — окремим проектам і молодим митцям. Потік відвідувачів не припинявся всі п’ять днів, незважаючи на віддаленість комплексу від центру.
Це справді загальнонаціональна подія. Наприклад, немає розділення по поколіннях, яке панує в нас, коли живописці старшої генерації майже не перетинаються з молодшими експериментаторами. Наприклад, зала №5 починалася з робіт провідного майстра литовського абстракціонізму — Рамунаса ЧАПОНІСА. Його полотна з їхньою щільною кольоровою експресією упорядники обіграли несподіваним чином: помістивши на темному тлі, спроектувавши на них спеціальне освітлення, на зовнішній білій стіні. У підсумку вийшла кількарівнева гра світла і кольорів, де задіяні не лише картини, а й сам простір галереї.
Майже кожна галерея намагалася знайти свій окремий експозиційний прийом, який привертав би увагу. Наприклад, галерея Vilkamirges — із маленького містечка, населення якого становить менш ніж 30 тис. мешканців, проте добір митців там цілком солідний: один робить іронічні фотоколажі про провінційне життя, друга багато років продукує власні оголені фотопортрети, на яких фіксує своє старіння — відверто, сміливо й гідно.
У центрі експозиції групи Routers опинилася доволі химерна інсталяція із різних приладів і магазинного візочка для покупок, автор якої — ніхто інший, як водій тролейбуса. Сам тролейбус, розмальований «роутерами», продовжує їздити Вільнюсом.
Організація Apiece вирізняється таємничістю. Невідомо, хто за ними стоїть, виставляють вони завжди лише один об’єкт. Цього разу виставили навіть не скульптуру, а фотознімок скульптури — поролонового об’єкта, садомазохістськи зв’язаного золотими мотузками, — замкнувши її всередину великої прозорої шафи, як у музеї.
Крістіна НОРВІЛАЙТЕ перетворила свій сімейний побут на об’єкт мистецтва — перефарбовуючи іграшки своїх дочок, організовуючи з сили-силенної різних дрібничок на кшталт використаних автобусних квитків особливий світ на перетині дорослості й дитинства, який живе за власними, не завжди зрозумілими законами.
Родіон ПЕТРОВ (галерея Baroti, Клайпеда) у проекті «Шум» зголеним волоссям витворює на поверхнях умивальників дуже дотепні картини — майже в стилі древнього наскельного живопису. Центральний митець галереї-студії Irenos Mikuliciutes dailes (Каунас) Андреус МАКАРЕВІЧЮС малює експресивні жанрово-побутові полотна із життя привокзальної бідноти, реконструюючи, по суті, зниклий світ. «Вільнюська дитяча й молодіжна галерея» виставила двох цілковито несхожих митців: радісно-наївну Далію ЮОДАКІТЕ і нервового, хаотичного Довідаса ТІЛА — художника, про якого ніхто нічого не знає. Фотографій його немає, хіба що швидкі шкіци окремих частин тіла. Лише утаємниченим відомо, що другий насправді створений першою.
І таких прикладів — десятки. По суті, ArtVilnius — це одне велетенське поле для багатофакторної гри, яка триває за участю сотень гравців.
Ще одна особливість є предметом окремих заздрощів. П’ять просторів були відведені під галереї, у свою чергу створені при Вільнюській академії мистецтв. Причому байдуже, чи це факультет текстилю, чи департамент сучасних медіа: практично кожна частина студентської спільноти в Академії має свою власну, активно працюючу арторганізацію з приміщеннями, менеджментом і коштами. Про таку активність у нас можна лише мріяти.
ПРИЗЕРИ
Журі розподілило призи цілком зважено. Щось дісталося концептуальним проектам, щось — більш традиційним. Країною-тріумфатором стала Франція: галереї Bubenberg, Eric Mouchet, Thomas Bernard/Cortex Athletico; до них долучилися Kogo (Естонія) та Maksla XO (Латвія). Від господарів ярмарку до числа переможців увійшли The Rooster Gallery і Titanikas. VDA parodu sales. Найкращими художниками визнали так само французів — Емілі БРУТ і Максима МАРІОНА, представлених галереєю «22,48 кв. м».
Наскрізною темою ArtVilnius-2019 був взаємовплив природи і людської цивілізації. Це дуже яскраво відобразилося в інсталяції Брут і Маріона «Вовкодав»: кілька мисливських курток помаранчевого кольору з малюнком дерева на спинах, зшитих по вертикалі так, щоб утворити власне це дерево в натуральну величину. Помаранчевий — це колір, який не розрізняють тварини; так їх простіше вбивати — і в такий спосіб люди створюють свою власну, штучну природу, що винищує життя.
Той-таки дует створив «Повернення розбитих екранів» — набір розбитих смартфонів та планшетів, для кожного з яких знято окреме авторське відео. Тут теж є певна іронія: у щоденному користуванні прилад нічим не вирізнявся серед мільйонів інших типових виробів, а вийшовши з ладу, раптом набуває унікального артстатусу. Теж еволюція в певному сенсі.
Bubenberg скомпонував майже буддійський спокій: монохромна графіка на стінах, біле каміння на підлозі, мінімалістичний металевий каркас-інсталяція по діагоналі. Thomas Bernard/Cortex Athletico досягли відчуття ідеальної врівноваженості простору, представивши трьох взаємодоповнюючих за кольором і формами митців, продумавши навіть такі деталі, як лавиця посередині кімнати, — тобто сконструювали такий собі мінімузей. Сусідні Eric Mouchet, навпаки, зробили акцент на індивідуальностях, на розмаїтті жанрів — від відеоарту до виразно антиклерикальної фотографії, від скляної аплікації з висушеними рослинами до гуаші самого Ле КОРБЮЗЬЄ — презентація твору класика сучасної архітектури була проведена окремо.
The Rooster Gallery представив понад десяток переважно молодих авторів та авторок, але з цікавим колористичним знаменником — на глибоко-лазурових стінах. Роботи, де також були порушені теми природи, екології та навіть мутацій, на такому тлі виглядали особливо химерно.
Maksla XO зіграв з образом жінки. При вході до секції стояв великий барельєф — обличчя Мілди — жінки-символу латвійської війни за незалежність 1918 — 1920 рр., втілений, зосібна, й у знаменитому монументі в Ризі. Поруч, на відео Ольги ШИЛОВОЇ, демонструвалися різні спроби знайти конкретне втілення цього символу. Низка картин Ієви ІЛЬТНЕРЕ зображувала глядачів — прикметно, здебільшого матерів з дітьми — на різних стадіях злиття з краєвидами і творами мистецтва. Нарешті, образний ряд замикала низка портретів тої-таки Мілди у стилі модерної французької графіки (Мішель КАСТАНЬЄ).
Нарешті, Titanikas. VDA parodu sales (можна перекласти як «Титанік. Виставкові зали Вільнюської академії мистецтв») явив собою тріумф технологій. Три окремі роботи були виконані в техніці віртуальної реальності; ще дві являли собою концептуальний відеоарт; ще одна стосувалася долі насіння, відбракованого із насіннєвого фонду, — паростки можна було побачити в землі прямо на виставці. Дивні й трохи моторошні життєві форми, віртуально-звукова реконструкція автомобільної аварії, що перетворюється на притчу про парадокси людської пам’яті, — діапазон винахідливості вільнюських студентів не міг не вражати.
УКРАЇНА У ВІЛЬНЮСІ
Окремо слід зазначити, що ArtVilnius провадить політику, дружню до нас. Так, 2015 р. темою ярмарку була саме Україна, бо, як відзначила Діана Стомене, «ми просто хворіли на ваші події». Центральним твором фестивалю тоді стала велика інсталяція Микити ШАЛЬОНОГО (нар. 1982 р., живе у Дніпрі). Цього року у Вільнюсі традиційно мала свій відділ київська галерея «Цех» (здобула приз як найкраща 2015 р.), яка представила своїх постійних авторів: Миколу БІЛОУСА (найкращий художник ярмарку 2013 р.), Рустама МІРЗОЄВА, Ярослава ДЕРКАЧА, Євгена ПЕТРОВА. Всі вони — доконані формалісти й цим цікаві; Петров створив свою стилістику акварельного малюнку, в якій досягає фотографічної точності. Деркач, зі свого боку, — біженець із Луганщини, у Вільнюсі представив об’єкт простий і по-своєму трагічний: куб з вирізаною в ньому короною, вкритий спеціальною металевою фарбою, причому по всій поверхні повільно розтікаються капіляри корозії. Через кілька років цей об’єкт буде цілком іржавим; кращого висловлення про токсичність влади годі й придумати.
В «імпортному» третьому залі також знайшлося місце для щойно утвореного київського креативного простору Set. Інара БАГІРОВА, цілком вкладаючись у лейтмотив ярмарку, створює кінематографічно-метафізичні полотна з чоловіками, які проводять незрозумілі маніпуляції з оленячими рогами; Андрій СІГУНЦОВ робить недобрі політичні колажі з телевізійних та анімаційних образів. Найцікавіша тут — графіка швейцарки Маріанни ХОЛЛЕНШТАЙН «Стан людини». В її основі — листи німецько-американської філософині єврейського походження Ганни АРЕНДТ до її чоловіка Генріха БЛЮХЕРА, до психіатра та філософа Карла ЯСПЕРСА, до кабаліста Гершома ШОЛЕМА; так чи інак присутня й персона вчителя та коханця Арендт, філософа Мартіна ГАЙДЕҐЕРА, котрий заплямував себе колаборацією з нацизмом. Нерозбірливі, але до краю експресивні шрифти-орнаменти немовби утворюють власну історію ба навіть драму.
Окремо у французькій галереї Suzanne Tarasieve експонувалися чотири класичні — ще 1960-х — роботи видатного українського митця Бориса МИХАЙЛОВА із серії «Вчорашній бутерброд», — незважаючи на півстолітню дистанцію, досі сміливі та провокативні. Загалом же на ArtVilnius побували вже десятки українських галерей і митців.
Головне спостереження наостанок: литовське мистецтво — це мистецтво добре забезпечене. Воно престижне. Під нього існує потужний ринок. Усі дні на ArtVilnius приходили десятки колекціонерів та меценатів із усієї Європи. Я запитав одного з патронів ярмарку, чому, власне, заможні люди в Литві інвестують у мистецтво, і він відповів, що це давно вже не питання грошей чи навіть іміджу: литовський митець — сама по собі престижна, визнана постать, і підтримати його — честь для будь-якого капіталіста, здатного це зробити.
Отакий взаємовигідний альянс між митцями, владою та бізнесом дав вершинний результат: напередодні відкриття ArtVilnius стало відомо, що саме литовський павільйон з проектом «Сонце і море» (авторки — Ліна ЛАПЕЛІТА, Вайва ГРАЙНІТЕ і Ругіле БАРЗДЗІУКАЙТЕ) став найкращим на Венеційській бієннале, здобувши «Золотого лева».
Чи можемо колись досягти такого рівня?
Великий шлях починається з маленьких кроків.
ПРЯМА МОВА
Ось як зародження і розвиток ArtVilnius коментує Діана Стомене.
— Як ідея ArtVilnius зародився давно — 12 років тому. Ми думали про те, як підняти наш художній ринок, який, як і скрізь у Східній Європі, був доволі слабким. Продажі йшли погано, люди не дуже ходили по галереях. Потрібна була велика міжнародна подія з гарною комунікацією, гідною рекламою, щоби запрошувати більше учасників, глядачів. На наше щастя, 2009 року Вільнюс оголосили столицею європейської культури. Це, серед усього іншого, надало нам можливість здобути фінансування, що важить дуже багато.
— Люди спочатку не купували мистецтво активно. Приходили, як на виставку. Але зараз уже всі знають, що це ярмарок, що це всього чотири дні й що варто швидко прийти, вибрати роботу, купити, а галереї та художники бачать, що «АртВільнюс» дає результати. Залучено також дуже багато міжнародних компаній. Ми дуже раді, до речі, що в Києві проходить Art Week, — можливо, організатори чогось навчилися у нас. А минулого тижня відкрився «АртТбілісі». У цього процесу є майбутнє.
— Ми їздили по іноземних ярмарках, дивилися й училися, як це відбувається. Читали про це, дивилися, які результати. Ми зрозуміли, що коли тільки будуть галереї, то нічого не вийде. І тому ми зібрали велику програму із семи частин. Там є і територія проектів, і зона освіти, і виставка «Дорога» з концептуальними роботами й великими скульптурами, які складно показувати в галереях. Багато можливостей для молодих: конкурси, премії, нагороди. Плюс — дискусії, презентації, зустрічі. Сам ярмарок займає 12 000 квадратних метрів палацу LITEXPO, і ще є виставковий двір, тож можемо втілювати будь-які формати. Тобто потрібно щонайменше два дні, щоб усе подивитися.
— У нас є фонди. Ми подаємо проекти в Раду культури, яка їх розподіляє, так само отримуємо підтримку від муніципалітету. Є також багато спонсорів. Можемо багато чого робити, бо нас підтримують фонди.
Таке міждисциплінарне мистецтво ніхто не купить. Матеріали для проектів так само потребують коштів. А приватних спонсорів, доки ти нікому не відомий, знайти не так уже й легко. Треба розвиватися, і через десять років купуватимуть. Але потрібен час і ті гарантії, про які ви казали.
— Нас включили в туристичну мережу. Але раніше дивилися зі скепсисом: «Подивимось, що буде». Завжди на початку складно. Але треба робити від серця, не звертати уваги, і це все завжди спрацьовує. У нас дуже хороша команда. А починали ми лише вдвох. Головне — вірити у свою ідею, тоді виходить. Просто вірити. Щосили.
Фото надані організаторами фестивалю «АртВільнюс»
