Кульчицькі належать до найбільш розгалужених шляхетських родів, чиї родові гнізда лежать на мальовничих пагорбах українського Прикарпаття. Від кількох власників села Кульчиці неподалік Самбора, які зафіксовані в джерелах початку XV століття, походить великий рід, з якого нині в самих лише Україні та Польщі проживає до 15 тисяч носіїв прізвища. А скількох Кульчицьких доля чи недоля спровадила по різних континентах? Скільки українців мають із роду Кульчицьких маму, бабцю чи більш далеких предків? Вочевидь справжня чисельність Кульчицьких та їхніх нащадків є, принаймні, у кілька разів більшою.
Рід Кульчицьких із давніх часів, як і більшість автохтонної галицької шляхти, користується гербом Сас чи Драго-Сас. Цей символ — півмісяць зі стрілою і двома зірками — досі є живим та єднає громадян різних держав, різних релігійних обрядів, різного світогляду в єдину гербову спільноту із сильним почуттям обов’язку. Їх також єднає пам’ять про славних предків, які, згідно з поширеним уявленням, господарювали й захищали рідні терени вже за часів знаменитих руських королів — Данила Галицького та його сина Лева І.
Кульчицькі досі живуть у Кульчицях, проте більша частина цього роду давно оселилася поза родовим гніздом. Як кожен маєток, Кульчиці мали свої межі та господарські можливості. Вже в XVI столітті Кульчицьким було затісно на рідних ланах, і ці горді люди, які однаково впевнено володіли і шаблею, і пером, виходили у світ, шукаючи кращої долі. Тому розселялися вони в різних воєводствах давньої Речі Посполитої, опинилися, зокрема, у Великому князівстві Литовському, а також записувалися до козацьких реєстрів.
Напевно, найбільш знаменитим Кульчицьким, ім’я якого відомо далеко за межами України, є герой битви під Віднем 1683 року. В Україні він відомий як Юрій, а повне його ім’я — Єжи-Францишек. Був він, судячи з імені, римо-католиком. Про його життя відомо більше легенд, аніж документованих фактів. Кульчицький начебто козакував, потрапив до османського полону, там навчився по-турецьки і згодом заробляв працею перекладача. В часі облоги османами Відня Кульчицький жив у місті й був свідком відчаю, що охопив усіх перед загрозою можливої катастрофи. Тим часом на допомогу Відню підходила армія Речі Посполитої на чолі з королем Яном ІІІ Собеським. Додамо, що у складі цієї армії були й козацькі підрозділи, набрані на Київщині. Доля битви значною мірою залежала від координації дій між оборонцями Відня та коронною армією, між якими знаходилося величезне військо Османської імперії. Зв’язковим погодився стати Кульчицький. Йому двічі вдалося перетнути османський табір: із Відня до табору армії Речі Посполитої й назад. Завдяки цьому були узгоджені терміни удару по ворогу. Відтак кількісно переважаючі сили османів зазнали нищівної поразки, Відень було звільнено від облоги, а Європу — від турецької загрози. Подвиг Кульчицького був належно поцінований, а в нагороду він попросив великі запаси кавових зерен, що були захоплені в османському таборі. Йому вдалося відкрити першу у Відні й одну з перших у Європі кав’ярню. Відень увічнив Кульчицького пам’ятником, назвою вулиці та, звичайно, кав’ярні.
Проте Кульчицькі відзначилися не лише військовим талантом та звитягою. Сучасником Єжи-Францишка був єпископ пінський і туровський Петро-Порфирій, який також претендував на київську митрополію. Він був генеральним офіціалом ордену оо. Василіан. Помер 1716 року.
Не бракувало також серед Кульчицьких власників маєтків, які, завдяки своєму статусу, брали участь у виборах польських королів і великих князів литовських. Наприклад, Ян із Кульчиць підписав від Берестейсько-Куявського воєводства елекцію (акт обрання) згаданого вище Яна ІІІ. Пізніше від Руського воєводства елекцію Августа ІІ Сильного підписав Петро Кульчицький, а 1733 р. Стефан Кульчицький від Київського воєводства зробив те саме щодо обрання Станіслава І Лещинського.
Хоча згодом, уже в XVIII і ХІХ століттях, більша частина Кульчицьких належала до дрібної шляхти й мала, вочевидь, досить скромні можливості, проте своє місце в традиційній структурі суспільства вони добре пильнували. Так, наприкінці XVIII та впродовж ХІХ стст., тобто вже в монархії Габсбургів, понад триста Кульчицьких довели, згідно з вимогами законодавства, своє шляхетство. Також дуже багато членів цього роду за тих само часів було визнано в російському дворянстві на Волині, Київщині та Поділлі.
Багато Кульчицьких у ХІХ столітті увійшло до складу інтелігенції. Чимало членів роду господарили по селах, орендували невеликі маєтки, брали участь у громадському житті. І тут не можна не згадати гілку Кульчицьких у Ясениці-Сільній і Підбужі (нині у Львівській області). Тут 1835 року в родині Миколая Кульчицького і Людвіки з Гвоздецьких народилася Марія, яка згодом подарувала Україні й світу геніального Івана Франка. Результати його титанічної праці стали помітною частиною новітнього культурного й інтелектуального надбання української нації. Виховані на творах Тараса Шевченка й Івана Франка, Кульчицькі воювали за Україну в лавах армії Української Народної Республіки, Української галицької армії, Української повстанської армії, в антинацистському й антирадянському підпіллі, а також їхні імена прикрашають українське мистецтво, красне письменство та науку.
