Вечір пам’яті Євгена Дергунова, що відбувся у школі джазового та естрадного мистецтва, вийшов далеко за звичні рамки подібних акцій. Не було жодного натяку на офіціоз, навіть у найбільш, здавалося б, сприятливій цьому частині — відкритті музейної експозиції. Спогади друзів і соратників ніби воскресили «винуватця торжества», ожививши для одних приємні хвилини спілкування з ним, для інших — відкривши цю незвичайну особистість. А концерт став своєрідним апофеозом, що показав, якою великою є повага музикантів та любителів джазу до Євгена Дергунова. У ньому взяли участь як джазові, так і академічні музиканти: Лідія Кондрашевська, Наталя Заболоцька, Елеонора Пірадова, Леонід Сандуленко, Валентина Купріна, Наталя Гура, Ольга Войченко та Сергій Капелюшок, Ольга Крюкова, «зірочка» Всеукраїнського конкурсу артистів естради Олена Добрицька, квартет саксофоністів, тріо Тимура Полянського, біг-бенд зразково- показового оркестру Збройних сил України...
ОСОБИСТІСТЬ
До Євгена Дергунова мало хто звертався по батькові. Усі називали його просто Женя або дядя Женя. Вихований у сім’ї генерал- майора ВПС і драматичної актриси, він з дитинства любив музику, навіть писав батькам зворушливі «музичні листи». Один із них можна побачити в музеї, експозиція якого — до речі, постійно діюча — зібрана по крихтах його дружиною та соратником Галиною Макаренко-Дергуновою.
«Женя захопився джазом дуже рано, — пригадує Галина Гуріївна, — і залишався вірним йому до останнього дня. Він був дуже талановитою людиною, але це, я вважаю, від Бога. Головне — він до нестями любив музику. Не дорожив життям в обивательському розумінні. Був дуже скромним, тільки фанатично працював. Говорив: «Якщо я не буду працювати, то це для мене не життя». Адже він писав і класичну музику, і джазові композиції, і естрадні пісні. Я не знаю, як він усе встигав...»
Він був одним з фундаторів першого в Україні естрадно-джазового відділення у Київському державному музичному училищі ім. Р. Гліера, де викладав до останнього дня свого життя, виховавши не одне покоління джазових професіоналів. Багатьом допомагав — знаходив спонсорів та відправляв своїх учнів вдосконалювати майстерність за кордон.
Жоден серйозний музичний форум не обходився без аранжувань Євгена Дергунова. Їх виконували оркестри Ю.Силантьєва, В.Здоренка, біг-бенди Олега Лундстрема, Костянтина Орбеляна, Марка Рєзницького. Він навіть грав із Лайзою Мінеллі в Америці, а знаменита п’єса Дергунова «Не обганяй» була записана оркестром Теда Джонса. Останнім часом дуже багато співпрацював із квартетом саксофоністів, який об’їздив увесь світ із його авторськими творами. А на Міжнародному фестивалі «Слов’янський базар у Києві» Гран-Прі «отримала» його джазова обробка популярної української пісні «Чорнобривці». Останній проект Євгена Дергунова — вокальний джаз-квінтет «Beauty band».
«Мало хто знає, що Женя — піонер дельтапланеризму в Україні, — продовжує Галина Макаренко- Дергунова. — І, напевно, тут є якийсь зв’язок — він надзвичайно смілива і ризикова людина. Так само й писав. Багато хто каже: «Дергунов так складно пише». Адже музиканти звикли так: поставили ноти, прочитали з листа — і все. А він був дуже вимогливим до музикантів і ніколи не писав легко та під когось».
ЧАС
«Женя — це особистість, яка увібрала в себе усю трагедію, яка може бути в душі справжнього музиканта. Він був неймовірно обдарованим від Бога, неймовірно працездатним і щедрим своєю душею, серцем, теплом. Це була людина максимально чуйна, таких сьогодні практично вже немає. Будемо вважати, що він тут, з нами — його музикою, учнями, друзями, які його пам’ятають».
Ці слова сказав відомий композитор Олександр Злотник на відкритті музею Євгена Дергунова. Точніше, того, що згодом стане справжнім, стовідсотковим музеєм. Поки що це невелика експозиція у холі другого поверху школи, де невтомною Галиною Дергуновою зібрані фотографії, афіші, програмки, дипломи та грамоти, ноти Євгена Олексійовича. У кутку стоять рояль та електроорган. На роялі — свічка. Тут прозвучали перші номери концерту — молоді музиканти виконали фортепіанні твори Дергунова.
«Моє завдання — зібрати всю спадщину Жені та систематизувати її, — розповідає Галина Гуріївна. — Уся ця експозиція зроблена моїми руками. Я запросила художника, який допоміг мені все оформити. Зараз я працюю над тим, щоб зібрати всі його твори — як естрадні пісні, так і класичні фортепіанні збірки — та надрукувати. Адже за життя Женя мене навіть близько до комп’ютера не підпускав. Сам працював день і ніч, а мені казав: «Йди, не заважай». «Давай систематизуємо, — кажу, — розкажи мені. Погано себе почуваєш — усяке може статися». А зараз мені колосально складно».
Експозиція музею діятиме постійно. Ймовірно, «куточок Дергунова» стане місцем проведення концертів, творчих вечорів — перший крок вже зроблено. Тут офіційно буде жити джаз — адже школа джазового та естрадного мистецтва наприкінці минулого року отримала статус державної.
МІСЦЕ
Ще на початку цього навчального року тут була звичайна музична школа. Після призначення її директором Петра Полтарєва — музикознавця, шанувальника джазу та близького друга Євгена Дергунова — школа стала єдиним в Україні дитячим навчальним закладом, де викладають джаз.
Зрозуміло, спочатку ідея створення джазової школи зустріла опір. Найскладніше було переконати педагогів. Джазу неможливо навчити «з нуля», обов’язково повинна бути класична підготовка — постановка рук, музична грамотність. Але, навчаючи джазу, важливо самому розуміти та вміти оцінювати це явище, а цього багатьом педагогам школи бракувало. Однак піврічна «боротьба» закінчилася на користь джазу.
«Женя колись мріяв відкрити школу, справжній джаз-клуб, — розповідає Галина Дергунова. — І сталося так, що навіть після смерті він сюди, до мене, привів друзів. Адже я вже 30 років працюю в цій школі. У нас, звичайно, залишилася класична освіта, просто додалися джаз та естрада. Діти самі можуть вибирати, чи хочуть вони цим займатися». «А бажання у дітей неймовірне, — говорить Петро Полтарєв. — Діти — природні, вони дуже гостро відчувають обмін енергії. Джаз все ж таки досить складний для сприйняття, але реакція дітей настільки адекватна, що це просто вражає».
ДІЯ
Після відкриття музею Євгена Дергунова розпочався концерт, що зібрав велику кількість виконавців та глядачів. (До речі, це вже не перша така акція. Рік тому, через 40 днів після смерті Євгена Олексійовича, його друзі та шанувальники зібралися у залі Київського будинку вчених.) Перед публікою виступили як найвідоміші майстри джазу, так і юні музиканти. Свій вірш- присвяту прочитала Марина Свириденко, багаторічний співавтор Дергунова. Вийшли на сцену друзі та соратники маестро — відомий радіожурналіст Олексій Коган, композитор Інна Пушкар, чудова співачка Валентина Купріна. Молоді і не дуже, соло і в ансамблі, вживу та під фонограму (тільки супровід!) музиканти виконували джаз, естрадні пісні, академічну музику, написану чи аранжовану Євгеном Дергуновим або присвячену йому.
Концерт аж ніяк не справляв враження акції пам’яті, навпаки — здавалося, що Женя Дергунов ось-ось вийде на сцену, сяде за рояль і зіграє одну із своїх чудових речей. Втім, так воно й було — звучала музика, а з портрета на нас дивилися ласкаві очі Жені. «Сьогодні немає скорботи, — сказав Олексій Коган, — є тільки невимовний смуток, що він не з нами».
Неймовірна відвертість, дружелюбність та доброзичливість — ось що відрізняє джазових музикантів від багатьох музикантів академічних. У них немає й натяку на «зіркову хворобу», хоча практично всі вони — майстри своєї справи, лауреати численних конкурсів, які присвятили джазу все своє життя. Банальні вислови на кшталт «Джаз — це музика серця», «Джаз — це стан душі» отримували тут матеріальне втілення, бо ці люди — породження джазу. Потужний енергетичний потік, випромінюваний ними, примушує слухача полюбити джаз так само, як люблять його вони.
Практично всі музиканти, які виступали на сцені, — друзі Євгена Дергунова. Ніхто не відмовився прийти, і ніхто не взяв за це грошей.
СПРАВА
Зі смертю музиканта не закінчується музика. Вечір пам’яті Євгена Дергунова вкотре підкреслив це. Більше того: смерть Дергунова немов спровокувала підйом джазового руху в Україні. «Дуже цінно, що вже вдруге на такому концерті збираються люди, які не бачилися років десять, — радіє Галина Макаренко- Дергунова. — Це започаткувало приємні, творчі зустрічі музикантів у невимушеній обстановці».
Обстановка дійсно була невимушеною. Якоюсь мірою сприяла цьому й роздача «слонів» — кави «Парадиз». Музиканти та слухачі вільно спілкувалися у фойє. «Ця акція має стати традиційною, — впевнена Ольга Войченко. — Перерости у масштабний, міжнародного рівня, фестиваль. Мені здається, Женя Дергунов на це заслуговує. А так воно й буде. Адже це чудово — зібрати такі різношерсті сили — поп, класика, естрада, джаз. Це показує, наскільки багатогранний талант Дергунова».
«Мені хотілося, щоб за життя Женю більше цінували, — призналася Галина Дергунова. — Але я — як дружина його та соратник — щаслива, що хоча б після смерті він отримав широке визнання. Я вважаю, Україна може пишатися таким музикантом».
