Посол України в Лівані Ігор Осташ віднайшов у фондах Національної бібліотеки ім. В. Вернадського історичний раритет — київський примірник Мазепинського Євангелія. Це унікальне видання, яке належить до національної історичної спадщини, було надруковано в січні 1708 р. в Алеппо коштом гетьмана І. Мазепи й містить присвяту гетьманові-меценату, написану Антіохійським патріархом Афанасієм ІІІ Даббасом. Київський примірник Мазепинського Євангелія вважався втраченим, і на сьогодні в сучасних наукових дослідженнях видань друкарні Алеппо (1706 — 1711 рр.) згадано лише про бухарестський та петербурзький примірники цього видання. Посольство України в Лівані у співпраці з Національною бібліотекою України ім. В. Вернадського та Фондом пам’яті Митрополита Володимира готують до друку факсимільне видання, яке побачить світ найближчим часом.
Мазепинське Євангеліє — це книга, яка оповідає нам про спільні величні сторінки історії України та Близького Сходу і є свідченням історичної підтримки гетьмана Івана Мазепи з боку православної духовності Близького Сходу на зламі XVII — XVIII ст. Розпочну з розповіді про те, що таке Мазепинське Євангеліє. Так ми називаємо титульне Чотириєвангеліє, надруковане в січні 1708 р. в Алеппо коштом гетьмана І. Мазепи. Важливою складовою цього видання є передмова авторства Антіохійського патріарха Афанасія ІІІ Даббаса, присвячена гетьманові-меценату. Євангеліє було надруковано у друкарні м. Алеппо (це стародавнє місто називали також «Афінами Азії») в Сирії, яка працювала з 1706-го до 1711 рр. і випустила у світ 11 різних християнських видань: Псалтир, Євангеліє, Євангеліє-апракос, Апостол та інші богослужебні книги. Основними меценатами цієї друкарні були волоський господар Константин Бринковяну, гетьман Іван Мазепа та майбутній гетьман Данило Апостол, котрий був на той час миргородським полковником.
Підтримати алеппську друкарню гетьман І. Мазепа вирішив 1707 р., і ми сьогодні розуміємо, що ті роки були найскладнішими і найтрагічнішими в його житті. Це були роки Північної війни, коли гетьман І. Мазепа вирішив укласти союз зі шведським королем Карлом ХІІ та польським королем Станіславом Лещинським і зробив спробу створити на українських землях незалежну державу і вийти з-під протекторату Московської держави. На жаль, ця спроба завершилася трагічно для гетьмана. У листопаді 1708 р. було знищено гетьманську столицю Батурин, у червні 1709 р. союзники Карл ХІІ та Іван Мазепа програли Полтавську битву, після чого вони були змушені вирушити на південь до Молдавського князівства, до Бендерської фортеці. Там, біля Бендер (у селі Варниця), великий гетьман у вересні 1709 р. відійшов у Вічність. Згодом був перепохований у монастирі св. Георгія в місті Галац (нинішня Румунія).
За свідченнями актів так званої Бендерської комісії, яку було створено за наказом шведського короля Карла ХІІ після смерті І. Мазепи для розв’язання майнових спорів навколо спадщини гетьмана, ми знаходимо відповідь на питання про фінансування арабського книгодрукування: «Для друкування Євангелія арабською мовою на руки Александрійського патріарха було передано 3000 зол(отих), і для нього ж — 3000 зол(отих)». Ми цитуємо акти Бендерської комісії за статтею М. Возняка «Бендерська комісія по смерті Мазепи», яка була надрукована в книзі «Мазепа: збірник: у 2-х ТТ.» (Варшава, 1938 р.). Щоправда, в цій публікації замість «Антіохійського патріарха» зазначено «Александрійського», але це могла бути неточність у свідченнях козацької старшини або ж неточність при перекладі матеріалів комісії з латини. Однак сам факт передмови до Євангелія Антіохійського патріарха, а точніше яскравого панегірика грецькою (на двох сторінках) та арабською (на п’яти сторінках) мовами усуває будь-які сумніви. Загалом Антіохійський патріарх отримав від І. Мазепи 6000 золотих монет, 3000 з яких пішли на книгодрукування і ще три тисячі — на розвиток церкви.
Донині в наукових дослідженнях були широко відомі описи двох примірників Євангелія з присвятою гетьманові. Один із них зберігається в Петербурзі в Російській національній бібліотеці, у відділі літератури країн Азії та Африки. Другий — бухарестський примірник книги належить Бібліотеці Румунської академії. Відомий румунський бібліограф Іоан Біану під час засідання Румунської академії 18 травня 1917 р. зазначив, що цей примірник був надісланий патріархом у подарунок воєводі Константину Бринковяну, позаяк у двох місцях можна побачити маленьку печатку сина воєводи Григорія Бринковяну із зазначенням дати — 1762 р.
Ще один, третій за рахунком примірник цього Євангелія може зберігатися у фондах Ватиканської бібліотеки (Biblioteca Vaticana).
Свого часу відомий український бібліограф С. Маслов у своїй книзі «Етюди з історії стародруків» описав також четвертий примірник Євангелія. Однак публікація науковця 1925 р., передрукована навіть у відомому французькому бібліографічному журналі Echos d’Orient, залишилася майже непоміченою. При цьому сам примірник Євангелія тривалий час вважався втраченим.
Історичні події, які розгорталися навколо діяльності православної друкарні в місті Алеппо та видання Мазепинського Євангелія, тісно пов’язані з Сирією, Ліваном та Антіохійською православною церквою. Тому після мого призначення Надзвичайним і Повноважним Послом до Лівану я розпочав майже «детективні» пошуки цих історичних одинадцяти видань, надрукованих в Алеппо в 1706 — 1711 рр., адже серед них були й титульні видання двох Євангелій, присвячені гетьманові Івану Мазепі та миргородському полковнику Данилові Апостолу.
ГЕРБ МАЗЕПИ, ПОДАНИЙ НА ЗВОРОТІ ЗАГОЛОВНОГО АРКУША
З благородною метою дослідження українського внеску в арабське християнське книгодрукування в Алеппо я відвідав багато ліванських монастирів, бібліотек, архівів та університетів і виявив унікальні знахідки тієї історичної доби, які раніше не були описані й не були відомі науковому світу. Мені вдалося знайти три унікальних Євангелія, корпус яких цілковито збігається з Мазепинським — щоправда, без вступної частини з присвятою Іванові Мазепі. Загалом ми зафіксували й описали сім примірників Євангелій та ще понад десяток інших алеппських стародруків початку XVIII ст.
Але воістину всі дороги ведуть до Києва. Коли виникла ідея видати факсимільне видання Мазепинського Євангелія, то ми спочатку відмовилися від ідеї видати ліванські стародруки і все-таки зупинилися на ідеї видання Євангелія, яке зберігається в Бібліотеці Румунської академії. Уже був виготовлений макет видання у співпраці з моїм колегою-дипломатом Теофілом Риндюком, який здійснив велику роботу щодо популяризації бухарестського Євангелія.
Але в останній момент перед друком бухарестського Євангелія у гру вступила «її величність інтуїція», і я вирішив пересвідчитися, чи немає в наших давніх київських колекціях стародруків того самого Мазепинського Євангелія, яке свого часу описав видатний бібліограф С. Маслов. У руках я мав лише поданий ним шифр стародруку, який зберігався у книгозбірні Київської духовної академії. І цей «магічний» шифр став нашим ключем до сенсаційної знахідки. На моє прохання шановні колеги із Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського перевірили історичні фонди й колекції і... знайшли цю довго розшукувану нами історичну реліквію.
Тому насамперед хочу висловити щиру подяку нашим колегам із Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського: Л. Дубровіній, Н. Бондар, Т. Добко, О. Заєць, К. Лобузіній, Г. Ковальчук. Завдяки нашій співпраці ми «повернули до життя» унікальний примірник Мазепинського Євангелія, а ще до цього підготували до виходу в світ важливі публікації, присвячені Василю Григоровичу-Барському, Агатангелу Кримському, Лідії Липковській, а також мої книгу та фільм з однойменною назвою «Український Ліван» (режисер С. Литвинов).
Опис Євангелія, зроблений С. Масловим, має велику цінність бодай тому, що транскрипцію та переклад з арабського тексту зробили два відомих сходознавці — учень А. Кримського П. Лозіїв і Т. Кезма, який на той час працював в очолюваному А. Кримським Кабінеті арабо-іранської філології. А перевірив переклад не хто інший, як академік Агатангел Кримський. Здійснений у такому складі великими майстрами перекладу, він має високу художню цінність. Тому зважаючи на це, хочу подати переклад назви книги та уривок із панегірика на честь І. Мазепи з арабської мови, зроблений «метрами» арабського перекладу.
Отже, назва Євангелія повністю звучить так: «Книга чесної непорочної Євангелії, світильника, що сяє й освітлює, що належить чотирьом апостолам і євангелістам-богословам, вони суть: Матвій і Марк — благовісники, Лука та Іван — провозвісники. Надрукована тепер знову коштом преславного пана Івана Мазепи («Ювані Мазаба»), гетьмана, з надією на відплату та прощення. І це року від Різдва Христова тисяча сімсот восьмого, місяця січня».
А тепер — переклад панегірика на вшанування українського гетьмана: «О, високий пане, що перевищуєш усіх своєю високістю, Іване Мазепо, що охороняєш грані Руси, ти заслугував на хвалу від арабів, віра яких вища тих, що ганьблять їх і сміються з них. А тому, що слава твоя, безсумнівно, є стовп для віри чистої, виправдовуючої та святої, то ти даруєш їм з високости своєї, яко ласку, божественний текст в пречистій Євангелії.
ЗАПИТАННЯ. О, хто буде нам за помічника і дасть цю чесну книгу, що обдаровує освітою, має в собі добру вість і має словеса благовіствування Господа нашого Ісуса? Хоча з’ясувалося правдиве походження наше і найточніше встановлено, що ми є сини арабів, але по вірі підлягаємо ми всечеснішому престолу Антіохійському.
ВІДПОВІДЬ. Іван Мазепа, гетьман, той, що славився щедротами і істочав блага і милості: він піднісся мудрістю начальствування над Руссю Малою, віра котрої розквітла і вславилася; він вміщує в собі славу її і заразом є честю для неї; він, що звеличив величність її вище від високости небесної; він від лишків властивих йому чеснот, що напувають душі, скоро вони запрагнуть, оголосив для нас своїм коштом дорогоцінну книгу на славу Господню з найбільшою ретельністю, що виявилася в нього. А тому, що обдарував він нас від щедрот своїх, нехай щедро прийде на нього довговічність!
Молитвеники за Вашу високу особу — сонм священнослужителів та мирян православної віри, котрі мешкають в землях арабських».
С. Маслов зазначає, що на звороті титульного аркуша надруковано викарбуваний на дереві герб Мазепи: «У його кругло-довгастому щиті прикріплені до поземного бруска перехрещені розвилки, прикрашені орденом Андрія Первозваного. У лівій від глядача частині щита півмісяць, а в правій — диск сонця з дванадцятьма променями. Верхня частина щита увінчана головою херувима; в долішній частині — військове приладдя: гармати, стяги, гетьманські інсигнії і т. ін. Серед того приладдя другий щит з тими таки геральдичними фігурами, але без Андріївського хреста».
Навколо герба зображено кириличні ініціали з однією грецькою літерою «?»: Г. Ї. М. В. Є. Ц. П. В. З. ?. Ч. С. А. А. К. Ця гетьманська криптограма розшифровується таким чином: «Гетьман Іван Мазепа Війська Його Царської Пресвітлої Величності Запорізького, Славного Чину Святого Апостола Андрія Кавалер».
Як пояснює С. Маслов, київський примірник міститься у старовинній оправі з дошок, обтягнутих рудуватою шкірою; на шкірі витиснено золотом на передній та сріблом на задній кришках. Передня кришка серед стилізованих рослин, що в’ються, має середник, у якому намальовано Розп’яття з предстоячими. Над середником міститься невеличкий медальйон з іншою композицією Розп’яття; на долині аналогічно розміщено печатний образ царя Давида. Праворуч та ліворуч від середника — тавра, заповнені арабесками. По кутках розташовано постаті чотирьох євангелістів з їхніми символами. Орнамент задньої, висрібленої кришки повторює те, що витиснено на передній, тільки в середникові зображено не Розп’яття, а Богородицю у вінці, на троні, з Антонієм і Феодосієм, котрі стоять перед нею. Написи на всіх образах слов’янською мовою. Обріз книжки зо всіх трьох боків визолочений.
Я порівняв оправи київського та бухарестського примірника, і виявилося, що вони мають ідентичні передні (із зображенням Розп’яття), але різні задні кришки. У бухарестському примірнику в середнику задньої кришки зображено Воскресіння, а в київському примірнику на задній кришці зображено Богородицю з Антонієм і Феодосієм з написами на образах слов’янською мовою, що може свідчити про те, що цей примірник виготовлявся спеціально для Івана Мазепи. І символічно, що незважаючи на всі трагічні перипетії історії, він усе-таки потрапив до Києва. Можна лише припустити, що до Києва він потрапив із Бухареста, де зупинялася місія із Дамаска і де було також передано Євангеліє Константинові Бринковяну. Той факт, що Євангеліє зберігалося в бібліотеці Київської духовної академії, може свідчити про те, що до Києва він міг потрапити, говорячи мовою дипломатії, «церковними каналами».
Для факсимільного видання я привіз із Лівану кілька тоненьких дощечок ліванського кедра, щоб символічно пов’язати наше видання з Антіохією та Ліваном і зробити його «автентичнішим». І для нас ще також символічно, що це Євангеліє повернеться й на ліванську землю, де в місті з символічною назвою Біблос постав один із найдавніших у світі фінікійський алфавіт.
«Замість десерту» розповім про майже «детективну» історію, яка проливає світло на те, як виглядають «будні» дослідження. На останньому — 122-му аркуші (на останній сторінці) Євангелія подано стислі вихідні дані із зазначенням місця й часу друкування Євангелія: «Знову надруковано в богобереженому, богоспасенному Алеппо року 1708 доби християнської». Детальніше та «прискіпливіше» вивчення цієї останньої технічної сторінки київського примірника дало нам несподівані результати. Воно «документально» підтвердило гіпотезу щодо часу друкування основного корпусу Євангелія — 1706 р. У самому низу сторінки ми виявили виправлення (!) від руки дати виходу книги. У надрукованому спочатку році виходу книги — 1706 — число «6» було виправлено на «8». Ми також перевірили цю сторінку в «бухарестському» примірнику, і наші висновки ще раз підтвердилися. Отже, основний корпус Мазепинського Євангелія було видрукувано 1706 р., а його вступна частина з передмовою Афанасія Даббаса — в січні 1708 р.
Мазепинське Євангеліє уже має багату історію — з цікавими легендами, домислами, відтак було б доречно спростувати деякі міфи, які ми часто-густо любимо творити.
* 1. «Це Євангеліє називають першим друкованим Євангелієм на Близькому Сході». Насправді, перше Євангеліє було надруковано в Алеппо двома роками раніше — 1706 р. Але саме цей наклад Чотириєвангелія було використано як корпус для Мазепинського Євангелія. А вступну частину було набрано уже новішою версією арабського шрифту в січні 1708 р. Отже, коректніше говорити: «одне із перших Євангелій на Близькому Сході».
* 2. «І. Мазепа замовив і оплатив переклад Євангелія». Насправді, текст Євангелія було перекладено з грецької дияконом Абдаллою Ібн аль-Фадлом ще в ХІ ст., його переглянув алеппський митрополит Мелетій Карма в ХVII ст., а упорядкуванням та підготовкою до друку керував Афанасій ІІІ Даббас на початку ХVIIІ ст., який «речення за реченням, слово за словом» редагував арабський текст.
Мені як Послу України в Лівані також приємно розповісти читачам про те, що в процесі моїх досліджень я знайшов багато доказів того, що друк цього Євангелія здійснив Абдалла Захер, якого вважають також одним із перших ліванських першодрукарів (першу ліванську книгу «Псалтир» було надруковано в монастирі св. Антонія в Козхайя раніше, 1610 р.). Після роботи в алеппській друкарні (1706 — 1711 рр.) він заснував у 1733 — 1734 рр. ще одну друкарню, але на ліванській землі, в монастирі св. Івана Святителя в Шуейрі (Хиншарі). Це була надзвичайно освічена й талановита людина. Походив він із роду ювелірів на прізвище Саєґ (у перекладі «ювелір») і насправді був майстерним ювеліром та гравером. Однак в історію він увійшов зі своїм прізвиськом Захер, що означає в перекладі «ерудит, освічена людина».
Під час роботи над цим проєктом я мав також честь зустрітися з ліванськими нащадками Антіохійського патріарха Афанасія ІІІ Даббаса — Робером та Сезаром Даббасом, які зберігають пам’ять про свого великого предка і ознайомили мене з генеалогічним деревом роду Даббасів. А от з одним із наймолодших представників цього роду — Сезаром Даббасом познайомився цілком випадково. Підписуючи консульські документи, я побачив знайоме прізвище Даббас і запросив цього чоловіка на каву. У підсумку з’ясувалося, що Сезар одружений з українкою із Києва, і до цієї родини належить Марко Даббас — український нащадок великого Антіохійського патріарха.
Гетьман Іван Мазепа хотів бачити Українську Церкву під омофором Константинопольського патріарха, і ці його прагнення увінчалися успіхом через кілька століть завдячуючи проголошенню автокефалії Вселенським патріархом Варфоломієм 5 січня 2019 р. Наша особлива вдячність належить Предстоятелю Православної Церкви України (ПЦУ) митрополиту Епіфанію, який здобув Томос про автокефалію і благословив цей проєкт і чемно консультував нас з питань грецьких перекладів.
Нашим основним партнером у цьому проєкті став Фонд пам’яті Блаженнійшого Митрополита Володимира, який очолює духівник Фонду митрополит Переяславський Олександр (Драбинко). Завдяки старанням духівника Фонду 2011 р. побачила світ ще одна наша історична реліквія — «Пересопницьке Євангеліє».
Тепер ми маємо цей унікальний історичний фоліант і в Україні і сподіваємося, що здійснене нами факсимільне видання потрапить також у руки всіх Антіохійських та близькосхідних ієрархів як своєрідне нагадування про ті часи та свідчення мудрої політики гетьмана Івана Мазепи щодо підтримки православних Близького Сходу.
