Скорочення персоналу, закриття закладів і навіть перетворення приміщень на торгово-розважальні центри — такими побоюваннями діляться між собою керівники коледжів і технікумів. Переживають, що це станеться, якщо фінансування перейде на місцевий рівень.
Зміна форми утримання закладів профосвіти почалася ще 2016 року. Але торік уряд дав задній хід, і виділив з бюджету кошти на їхнє утримання. Проте це була остання поблажка. Відповідно до державного бюджету на 2018 рік державні вищі навчальні заклади I-II рівня акредитації, крім таких, що входять до складу державних вищих навчальних закладів III-IV рівня акредитації, без статусу окремих юридичних осіб, переходять на фінансове забезпечення місцевих бюджетів. Нещодавно уряд затвердив постанови, які деталізують цей процес. На думку урядовців, зміна фінансування — не причина складати руки. Навпаки, треба шукати інші напрями розвитку колишніх ПТУ, перетворюючи їх на осередки якісної та модернізованої освіти.
«МИ ЗІТКНУЛИСЯ З ТИМ, ЩО ТРЕБА УРІЗАТИ ВИДАТКИ»
Думки керівників закладів профосвіти наразі не такі оптимістичні. «Раніше ми фінансувалися з державного бюджету, з січня цього року нас передали на київський обласний бюджет, — розповідає Юрій МАКОВЕЦЬКИЙ, директор Таращанського державного технічного та економіко-правового коледжу. — Уряд декларує, що з січня підвищують зарплати вчителям і доплати за престижність праці. Але нам не вистачає на це коштів у межах нашого фінансування з обласного бюджету. Реального підняття зарплати немає. Уряд хоче, щоб за престижність праці ми платили 20%, та ми платимо лише 5%. Щодо коштів на енергоносії, враховуючи, що в нас автономне опалення, ми встановили сучасні котли на дровах, все одно не вистачає десь 200 тисяч гривень на дрова. Штатний розклад ще не затверджений, тому поки що не можу коментувати, чи будуть скорочення. В усіх моїх колег, чиї заклади перейшли на обласне фінансування, коштів бракує. Ми зіткнулися з тим, що треба урізати видатки. Станом на зараз фінансування нам не збільшать. Ми повинні працювати у межах затвердженого кошторису. Тобто реально доведеться або скорочувати людей, або переводити їх на неповний робочий день. А якщо збільшать мінімальну зарплату до 4100 гривень, буде ще більше проблем».
Як раніше наголошувала міністр освіти і науки Лілія Гриневич, професійно-технічна освіта має фінансуватися з кількох джерел, передусім із державної субвенції на здобуття загальної середньої освіти в рамках професійно-технічної освіти. Також — завдяки двом видам замовлення на підготовку робітничих кадрів. Державному, пов’язаному з гостродефіцитними професіями національного значення, і регіональному, яке здійснюють область і міста обласного значення для місцевого ринку праці. Ще одне джерело — залучення коштів бізнесу. Утім, цей варіант можливий лише за умов модернізації бази ПТНЗ. На що в принципі й робить ставку уряд, змінюючи форму фінансування.
КОВТОК ПОВІТРЯ НА СТО МІЛЬЙОНІВ
Щоб підтримати курс на модернізацію, Міносвіти запропонувало уряду виділити з бюджету на 2018 рік 100 мільйонів гривень для створення і розвитку центрів профтехосвіти в усіх областях. Заклади професійної освіти мають пройти шлях реформи так само, як це сьогодні відбувається у середній та вищій освіті. Тим паче, технікуми та коледжі, в рамках переходу на 12-річку в школі, зможуть навчати учнів 10—12 класів виробничим професіям і видавати їм відповідні документи про профосвіту.
Для ПТНЗ це може стати ковтком свіжого повітря. «Ми хочемо розвиватися цим шляхом і бути базою для отримання профосвіти старшокласниками, — додає Юрій Маковецький. — У МОН нам поки нічого не кажуть щодо цього, але в нас є потужна виробнича база, ми маємо 13 ліцензій на різні виробничі професії. Ми вже зверталися з пропозиціями щодо такої співпраці до керівників району. Але немає механізмів такого перепрофілювання. Як на мене, це буде поштовхом для розвитку, а коледж зможе щось заробити».
МАЙНОВИЙ «ПОВІДОК»
Та це все час, кошти і — далека перспектива. Керівники ПТНЗ не знають, що їм робити вже зараз. Крім змін у фінансуванні, уряд ініціює передачу таких закладів із державної до комунальної власності, при цьому обіцяє, що упродовж 2018—2021 років не допустить закриття чи перепрофілювання цих навчальних установ. Та який механізм зміни форми власності — незрозуміло. Так само керівники навчальних закладів прагнуть роз’яснень, як їм стати самостійними, якщо вони входять до структури вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівня акредитації.
«Нас лякають тим, що невдовзі ми маємо вийти зі структури університету, бо тільки за такої умови зможемо стати самостійними, — коментує Наталя ПАХОВИЧ, директорка Маслівського аграрного коледжу, що входить до Білоцерківського національного аграрного університету. — Але є перепони. Оскільки юридичною особою визначено університет, усе наше майно є його власністю. Він повинен нам його відчужувати. Є приклади, коли навчальні заклади хочуть вийти зі структури університету, але він не хоче відчужувати майно. Якщо фінансування повинно бути через університет у межах його кошторису, то він має свої зобов’язання, фінансує свій навчальний заклад. До Білоцерківського НАУ входять вісім навчальних закладів. Як він може фінансувати їх усіх? У нашому випадку навчальний заклад без поля та ферми не зможе існувати, втратиться зміст освіти. Практично ми самі виходити з університету не хочемо, та й не бачимо, як це буде. Якщо уявити, що всі ПТНЗ Київщини переходять на рівень обласного фінансування, чи достатньо для цього коштів? А яким буде державне замовлення? Чи буде взагалі таке держзамовлення? Перехід на місцевий рівень взагалі не розглядають. Наша сільська рада ледь себе забезпечує».
Наразі освітяни очікують ґрунтовних роз’яснень від Міносвіти. «День» теж, бо досі не отримав відповіді на редакційний запит про те, яким бачить шлях розвитку профосвіти міністерство.
