Кожного дня, вранці й увечері, мільйон киян проходять білим підземним тунелем Хрещатик-Майдан і спостерігають одну й ту ж картину. У неймовірній тисняві, притиснуті під стінку стоять дивні люди. Дивні тому, що нікуди не поспішають. Це обивателі підземного переходу. Стоять тут не тому, що їм немає чого робити. Вони зайняті своїми турботами.
Піднімаючись сходами від станції «Хрещатик» у напрямку «Майдану Незалежності», відразу бачиш промоутерів, вони ж менеджери, вони ж розповсюджувачі. Роздають свої листівки з рекламою мовних курсів, рефератів на замовлення, меблів (того, що користується найбільшим попитом), які найчастіше відправляються в найближчу урну. Далі розташувався дивний дядечко з табличкою, текст якої викликає величезний сумнів: «Лікую рак». Іноді на цьому ж місці можна зустріти його «колегу», який лікує СНІД. Якщо ці горе-цілителі кожного дня стоять у переході, то попит є. Йти підземним тунелем ніколи не нудно, а навпаки, весело і з музикою: торговки кричать, рекламуючи товар, циганки пропонують поворожити, а акомпанують їм баяністи. Їх у переході кілька. Працюють по змінах, щоб не відбирати один в одного хліб. Кажуть, що вже багатьох пасажирів знають в обличчя, є своя клієнтура.
Якщо вам пощастило повертатися додому з пересадкою з Хрещатика на Майдан, то ви позбавлені «приємності» бігати за покупками. Дорогою з роботи в переході між станціями можна купити все: від цукерок (три штуки на гривню) до книжки поезії, а якщо залишаться гроші, то й дешеву ширпотребну кофтинку. На додачу вам подарують кілька брошур якоїсь релігійної секти.
Виходиш ти з цього переходу з покупками, подарунками, обновками, навороженою долею й думаєш: не від хорошого життя там стоять інженери, вчені, артисти та поети. Ситуація в країні робить із вчителя вуличного торговця, а поета-пенсіонера змушує продавати власні вірші, видані на власний кошт. Ось так і вийшло, що центральний підземний перехід країни Хрещатик — Майдан став лакмусом соціальних проблем нашої країни. Вже час нашим можновладцям спуститься в підземку на екскурсію, щоб побачити на власні очі проблеми свого народу.
