Щоб виявити «копанку», не потрібно проводити багатоденне і складне розслідування. Не рідше ніж раз на рік обстежують гирла всіх старих виробок, і в процесі цього легко виявляють численні «лази» на поверхню, через які здійснюється нелегальний видобуток вугілля. Складність полягає в іншому: «Ці «копанки» я би порівняв із кораблем «Летючий Голландець» — сьогодні вони є, а завтра їх немає. Досить важко їх ідентифікувати, оскільки немає господаря. Ми навіть можемо знати, що якийсь господар має цю шахту, але якщо вона знаходиться у його дворі, ми не можемо туди потрапити, для цього потрібна санкція прокурора. Ми знаходимо «копанки» тільки за межами приватних володінь».
Здебільшого вони знаходяться у східному регіоні — там, де закриваються діючі шахти, і де люди залишаються без роботи і без вугілля. Ось особливо винахідливі жителі Донбасу, переважно ті, які раніше працювали на сьогодні закритих шахтах, і вигадують свій спосіб видобутку копалин, які потім дуже зручно продавати чи використовувати на власні потреби. Вони досить непогано обізнані про розташування виробок й або розкривають старі, або викопують нові. Шахти-копальні розташовуються де завгодно — у городах, підвалах будинків, уздовж трас і доріг… Вглиб вони не перевищують 35 метрів і вшир — до 600.
Видобуток вугілля проводять, звичайно ж, без дотримання вимог з охорони праці, що є небезпечним для здоров’я самих працюючих. Вони по- справжньому ризикують життям. Роботи проводять без запасних виходів і за недостатнього провітрювання, використовують саморобні інструменти, кріплення покрівлі часто просто відсутнє, наявність вибухонебезпечних газів не контролюється. Крім того, проекту на виробку і плану гірничих робіт немає, медичного обслуговування також. Управління Держнаглядохоронпраці цю діяльність теж належно не контролює, оскільки контроль існує тільки за офіційно зареєстрованими підприємствами. Більш того, якщо раптом станеться нещасний випадок, рятівники навіть не завжди зможуть знайти потерпілого. При цьому вони й самі можуть отримати травми.
Але слід відзначити, що ця діяльність шкідлива не тільки для тих людей, хто безпосередньо працює в «копанках», а й для зовсім сторонніх, ні в чому не винних громадян. Так, від підробіток пошкоджує житлові будинки. У місті Сніжне, наприклад, зафіксовано випадки провалу землі на проїжджій частині вулиць та в дворі дитячого садка № 15. Надалі це загрожує пошкодженням водопровідних і каналізаційних мереж, телефонних та енергопостачальних ліній, руйнуванням житлових будинків і загибеллю їхніх мешканців. А у деякі виробки, які знаходяться на відкритому місці і, звичайно ж, не охороняються, дуже легко можуть потрапити прості перехожі, в тому числі й діти. Крім того, через «копанки» можливе надходження води і токсичних хімічних речовин до діючих шахт.
Усе це відбувається, незважаючи на те що, зі слів А. Близнюка, державні шахти укомплектовано кадрами тільки на 72%. «У нас на сьогодні 98 діючих шахт. Є також 88 підприємств, які займаються гірничими роботами. Із них приблизно 20 — офіційно зареєстровані. На всіх цих підприємствах вистачає вільних робочих місць, вони можуть працевлаштувати всіх, хто працює на нелегальних шахтах», — розповідає Віктор Бойченко. На перший погляд, повно робочих місць. Здавалося б, чому б не працювати легально? Але тут вимальовується специфічна проблема. Сьогодні легальна робота для багатьох просто не становить особливого інтересу, передусім, у зв’язку з необхідністю працювати «на господаря» і платити податки. Ось люди і знаходять інші способи заробітку, за яких увесь прибуток йтиме тільки їм, а за якість і способи роботи відповідати доведеться тільки перед собою. Та й на шахті бувають затримки зарплати, а на «копанці» за кожну тонну ти одразу отримуєш щонайменше 45 гривень, які до того ж аж ніяк не оподатковуються. А видобуток із цих точок досить солідний — орієнтовно видобувають близько 3 тисяч тонн вугілля на добу загалом. Отже, теоретично на одну «копанку» припадає близько 10 тисяч. Ось і виходить пристойна сума. А якщо є можливість найняти робітників, вийде ще більше. В одному з селищ Донецької області був навіть випадок, коли сім’я експлуатувала працю своїх дітей-приймаків. За ніч вони мали дуже великий видобуток, що приносив непоганий прибуток. Зрозуміло, люди, які хоч раз бачили такі гроші, обов’язково боротимуться за них і ніколи не підуть на легальну шахту, де вони зароблятимуть ті самі гроші з однією різницею, що на «копанці» реально заробити п’ятсот на день, а на шахті всього лише на місяць. Бувають, до речі, і такі, хто працює на державному підприємстві, а у вільний від роботи час спускається в «копанку».
Усього цього можна було б уникнути, якби діяльність «приватних підприємців» була легалізована. Але тут виникає нова складність. Щоб її легалізувати, необхідно витратити багато часу і коштів.
Передусім слід змінити порядок закриття збиткових шахт, надавши їхньому колективу можливість відпрацьовування частини решти запасів вугілля для побутових потреб. Далі необхідно знайти потенційні точки, де можуть розташовуватися «копанки». Потім потрібно розробити спеціальний проект видобутку вугілля з обмеженими запасами, що залягає на невеликих глибинах, із застосуванням відповідних технологій та методів розробки. Необхідно виробити механізм оформлення документів, що дозволяють узаконити видобуток вугілля. Це — додатковий тягар проблем. Крім того, для ліцензії потрібно безліч дозволів, документів, проектів, які чимало коштують і забирають багато часу. Навряд чи простий безробітний шахтар погодиться на це. Та й щоб розпочати свій проект, у нього також потрібно вкласти капітал. А люди його просто не мають. А навіть якщо мають, вони бачать можливість його не витрачати. Тому їх треба якось зацікавити у легалізації їхньої діяльність, а це зробити дуже складно.
Крім того, згідно з Кодексом України «Про надра», ліцензію надають тільки тим, хто має відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні й економічні можливості для користування надрами (стаття 16).
Напевно, саме з цих причин простіше закрити ці точки, визнавши діяльність власників «копанок» незаконною. Щоправда, із цим також пов’язано чимало проблем. Для цього необхідно із залученням правоохоронних органів провести інвентаризацію всіх ділянок і спеціальні рейди з метою уточнення місцезнаходження розробок і вилучення транспортних засобів, обладнання для видобутку вугілля. Необхідним видається також вилучення актів на право володіння землею, власник якої займається несанкціонованим видобутком вугілля. Найімовірніше, адміністрації міст та області підуть саме цим шляхом. Відтепер кожен факт має закінчуватися для «видобувача» притягненням до кримінальної відповідальності.
Хоч і це здійснити складно. Під час розгляду вже існуючих матеріалів правоохоронні органи, як правило, приймають рішення про відмову у порушенні кримінальних справ, оскільки законодавчо точно не встановлено об’єкт посягання. Наприклад, стосовно Сніжного проблема полягає у тому, що новоявлені шахтарі використовують уже відпрацьовані пласти, що не дає можливості розцінювати цей видобуток як крадіжку. Крім того, не завжди зрозуміло, на якій території знаходяться самі «копанки» — на приватній чи на державній.
Отже, поки що це на запитання нема однозначної відповіді і просто вирішити цю проблему не вдасться. Глава донецької облдержадміністрації підкреслив, що якщо ця проблема існує — її необхідно вирішувати спільно: Мінпаливенерго, Міністерству праці і соціальної політики, місцевій владі, правоохоронним органам. Анатолій Близнюк вважає, що одними каральними методами проблему не вирішити. Потрібен комплексний підхід. Але поки цей підхід шукають, виробництво на «копанках» розвивається. На сьогоднішній день воно поставлене на досить високий рівень: з’явилися господарі і наймані робітники, організовано пункти збуту вугілля, його вивіз і розподіл. Частину його витрачають на побутові потреби, частину відвозять на південь, де воно відсутнє (наприклад, до Запорізької області), частину віддають на приймальні пункти. Для багатьох жителів Донецької області це дуже прибутковий бізнес, і вони відмовляться від нього тільки в особливих, унікальних обставинах, яких поки що не вигадали.
