Число лицарів на Галичині різко зросло. У Львівському оперному, нарешті, відбулася церемонія оголошення і привітання найвідоміших і найзаслуженіших особистостей, які перемогли в боротьбі «за лицарські обладунки», а саме в конкурсі «Галицький лицар-2003». В Україні ставлення до нього вельми неоднозначне. Хоча не можна не відзначити, що це одна з найцікавіших міських подій, яка ось уже вчетверте проводиться в стародавньому Львові. Не лише тому, що кожен, хто бажає, може зайти на iнтернет- сайт проголосувати за любого для його серця обранця (цікаво, що церемонія збігається з Днем святого Валентина), але ще й тому, що в світоглядному сенсі це — подія, що заслуговує на пильну увагу.
Звичайно, час наш, чесно кажучи, не лицарський. Але все ж таки Галичина має рацію, намагаючись прилучитися до сторіччя елітарності, яка відроджується, як називають часом ХХI сторіччя. Хочеться відзначати гідних, спостерігати вершини і самим теж, може, спинатися. Хоч круть, хоч верть, а природна аристократія була в усі часи, навіть якщо її свідомо відтирали. Я маю на увазі духовну аристократію, яка базується на доброчесності і таланті.
Упорядники не домішують до лицарського звання матеріальний компонент. Кожен, хто вступає до лицарського звання, отримує вінок на голову, оригінальне видання Євангелія вартістю 100 доларів США і подарунок від Nemiroff, якого відразу ж, з відомих причин, і позбавляється.
Колись доволі мудрий Швебель сказав, що «найбільш задоволених громадян має та держава, яка створює ілюзію, неначе всі вони — маленькі королі». Звичайно, не всі, але дехто в лицарському королівстві встигне хоча б рочок та поцарювати. Королем минулого року був Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету, великий прихильник галицької ідентичності. А цього року — Тарас Возняк, редактор часопису «Ї». Як сказав про нього Маринович, «цей часопис вписує Україну до різних контекстів: польського, австрійського, загальноєвропейського чи центральноєвропейського». Сам Тарас перший, так жартома називали його на церемонії, признався, що з його сходженням на трон грядуть зміни! Щоправда, він мав на увазі мантію, яку доведеться урізати (у них із Мариновичем різний зріст), але, мабуть, можна очікувати й на інші новини.
Абсолютно всім, хто сидів у залі, імпонувала атмосфера гумору та розкріпаченості, яка панувала в театрі. І коли Тарас Чубай порадив членам журі піти сповідатися після церемонії, і коли відверто засміялися на надмірну кількість «фірмачів», які перемогли, і коли гість церемонії — «ВВ», а саме Скрипка, засвистів під склепіннями оперного — всі лише усміхалися. Проте абсолютно серйозно сприйняли обіцянки Тараса Возняка докласти всіх зусиль, щоб на львівській Ратуші засяяла золотом королівська корона. Якщо був Львів королівським містом, то чому й досі він живе без корони? Галицькі лицарі її відвоюють!
