У день, коли до Луцька надійшов журнал «Твой малыш» з підсумками акції, Домка Іларіонівна вела прийом у поліклініці обласної дитячої клінічної лікарні. І прийняла 52 дитини! Той, кому хоч раз доводилося бачити чергу до її кабінету, довго її не забуде. Адже лікує вона дітей, яких називаємо особливими: з церебральним паралічем, наслідками черепно-мозкових травм, після перенесеної нейроінфекції. Для багатьох батьків діагноз їхньої дитини може стати життєвим вироком.
Але її недарма розшукують рідні хворих дітей навіть з інших міст. Ось як написала про це у журнал «Твой малыш» лучанка Ольга Киричук: «Коли нашому синові було два місяці, йому поставили діагноз, через який ми перестали спати й їсти. Мій чоловік сказав: «Треба показати його іншим лікарям і вислухати їхню думку». Так ми й познайомилися з лікарем Боярчук. Спасибі Боговi, що зустріли на своєму шляху настільки висококласного спеціаліста, чуйного й безвідмовного. Своєчасне і правильне лікування не залишило хворобі жодного шансу. Домка Іларіонівна у буквальному значенні слова поставила нашого сина на ноги. Завдяки їй наш малюк, якому вже два з половиною роки, здоровий, веселий і енергійний. Він бігає, стрибає і радіє життю. А разом з ним щасливі й ми!»
Лист був несподіванкою для лікаря. Адже, як призналася, візуально вона не дуже пам’ятала цю жінку та її дитину: минув час, а він привів до неї багатьох нових пацієнтів з новими бідами. Що там 52 дитини за один прийом! Навіть недавно, на початку нинішнього березня, Домка Іларіонівна поставила черговий власний невеличкий рекорд: прийняла 67 дітей. Приймала з перервами на короткий відпочинок, з 9-ї до 18-ї, бо ж не могла відправити жодного додому. Та прийом дітей у поліклініці вона веде лише раз у тиждень. В інші дні її клопоти стосуються вихованців Луцького спеціалізованого будинку дитини і санаторію «Дачний», який належить до системи Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання.
Тут, за кілька кілометрів від Луцька, на околиці лісу, відчувається свіже повітря. Вражає спів пташок, якого у місті не почуєш. Якби ми сюди потрапили влітку, могли б побачити і розкішний сад з яблунями, черешнями, абрикосами та обліпихою. На лужку вже пасуться загальні улюбленці — коники поні. Вони потрібні для іпотерапії: так називається метод лікування, який запозичили в одному з французьких центрів реабілітації дітей-інвалідів. У коників температура тіла трохи вища, ніж у людини. Під час їзди на них працює ціла група м’язів. Вони прогріваються і стають пластичнішими. А емоційний заряд, який отримують дітки від спілкування з поні, ні з чим не зрівняний. Санаторій, в якому Домка Іларіонівна працює завідуючою відділенням медичної та соціальної реабілітації, не нагадує лікарню. Вона сама — без білого халата, бо дітки, яким довелося лікуватися часто з перших днів життя, білих халатів бояться. Звичайно, хворобу долають і уколами, і пігулками. Проте все iнше нагадує своєрідну країну ігор. Граючись, дітки одужують. Є тут для них «сухий» басейн (наповнений маленькими м’ячиками, борсаючись між ними, дітки отримують і масаж, і поліпшують координацію рухів). У кабінеті Монтессорі (терапії за допомогою унікального методу італійського педагога) дітки з обмеженими рухами вчаться і шнурок розв’язати, і гудзика розстебнути. А великі м’ячі, на яких з дітками займаються реабілітологи, батут, підводний душ-масаж!.. Не всі процедури бувають приємні, проте після них немало дітей саме у «Дачному» роблять перший крок у житті.
Всеукраїнську соціальну акцію «Золоте серце» журнал «Твой малыш» проводить не перший рік. Учасників її називають самі читачі, але журналісти, звичайно, збирають про кожного своєрідне досьє: чи справді ця людина заслуговує на всеукраїнське визнання? Цього року в акції брали участь хірург столичного Центру термічних опіків, керівник клініки захворювань суглобів у дітей і підлітків НДІ травматології та ортопедії, педіатр з Чорткова, завідуючий пологовим відділенням райлікарні з Хмельниччини, засновник Центру реабілітації для дітей-інвалідів з Чернігова, президент доброчинної організації «Служба порятунку дітей», головний лікар Будинку дитини з Луганська, вихователь зі спеціалізованого дитсадка для дітей з вадами зору з Кіровограда і наша Домка Іларіонівна Боярчук. Між іншим, дитячим неврологом вона стала не відразу. Землячка Софії Ротару (родом з Новоселицького району Чернівецької області, з села, що за сiм кілометрів від Ротариних Маршинців). Народилася у новорічну ніч... Закінчила педіатричний факультет Чернівецького медінституту і п’ять років завідувала приймальним відділенням дитячої лікарні у Луцьку. Потім закінчила курси з дитячій неврології й згодом стала тим, ким є нині.
Її часто запитують, як залишається спокійною, врівноваженою, доброзичливою, безвідмовною, працюючи з такими дітьми? Це ж великий тягар не лише на плечі, а й на душу.
— Я їх люблю, — каже Домка Іларіонівна. — Не охаю і не ахаю над ними, а думаю, що зробити, аби перемогти хворобу. А якщо і не побороти її зовсім, то досягати побільше маленьких перемог.
