— Здрастуйте, товариші психіатри!
— Здрастуйте, здрастуйте. Проходьте, сідайте, ні, ось сюди, тут зручніше.
Уважний швидкий погляд — що там у мене всередині. Та немає там нічого цікавого, крім чотирьох запломбованих зубів і дещо зіпсованої печінки.
— Дякую, лікарю, у мене, знаєте...
— Розповідайте, розповідайте, не ніяковійте.
Чого мені ніяковіти. Я й перед Богом не соромився б. Ось він я, Господи. Допоможи, навчи, захисти! А Бог би мені: «Розповідай, сине мій, розповідай, не бентежся».
Сину мій... Бачите, Господи, дорослі сини завдають багато клопоту.
— Ось такі справи, лікарю.
— Ну що ж, ну що ж. Невдачі в особистому житті, а тут iще загальний розвал, втрата цінностей, інфляція, чорти б її взяли! Даруйте, голубчику, вихопилося. А ось ми транквілізаторчика вам випишемо.
— Горілки б мені, лікарю, адже не даремно ж сказано: «Хворому — зцілися сам!» Тільки трішечки, мені багато не можна.
— А ви не хотіли б з'їздити куди-небудь, розвіятися, може, навіть за кордон. У вас як із English?
— У мене з English гаразд. Ось WRITELN, наприклад, — «з нового рядка». Давай WRITELNем наше життя спочатку.
— Це вже постмодернізм якийсь.
— Та не постмодернізм, життя це, життя це моє таке чудово- нещасне!
— Ви, голубчику, прямо купаєтеся і перекидаєтеся в словах, у мене голова йде обертом.
— А у мене, лікарю, знаєте, патологічна пристрасть до купання.
— Знаємо, знаємо, де ж це ви бачили непатологічну пристрасть? Про це є навіть у Фрейда.
— Навіть у нього? Не читав і, ймовірно =Р*Х, не буду,
де Р — число випадання решки,
а Х — зозуля.
Задача: Скільки я буду жити, якщо зозуля кукає тільки тоді, коли випадає решка?
Подивитися б на того, хто ці всесвітні годинники із зозулею заводив, поговорити б із ним. Він би мені сказав: «Розказуйте, юначе, розказуйте, не ніяковійте». А я б його попросив: «Нумо ще раз монетку киньмо, раптом на сьогоднішню ніч решка випаде».
— А ви, отже, ще й математику?
— Та що математика, ви мені краще скажіть, ранок настане?
— Настане, голубчику, настане.
— Ось це й вражає мене над усе, лікарю!
— Що, ранок?
— Ні, те, що він настане.
— Гм, а ви не пробували полікуватися стаціонарно?
— Це де ж?
— А в божевільні.
— А ви самі там бували, лікарю?
— Ех, голубчику, ми всі там живемо.
— Що за натяки, лікарю, я не потерплю!
— Потерпіть, голубчику, потерпіть, зараз полегшає.
— Я вже тридцять років терплю. Лікарю, найцікавіше, що психіка у мене здорова. Тільки ви нікому. Це я вам по секрету, це ж лікарська таємниця!
