Про цю екологічну проблему «День» писав торік. І ось здається, що 30-річне страхіття мешканців Татарбунарського району Одеської області, які живуть по сусідству з озером Сасик, ймовірно, скоро закінчиться. Багаторічне прагнення — повернути Сасик до природного стану морського лиману і тим самим врятувати його від смерті — нарешті починає розвиватися в практичному напрямі.
БАТЬКИ ЗАБОРОНЯЮТЬ ДІТЯМ НАБЛИЖАТИСЯ ДО ВОДИ
Спекотного травневого дня, коли курортний сезон на півдні Одещини давно розпочався, біля одного з найбільших внутрішніх водоймищ Одеської області, яким є Сасик, — жодного купальника. Хвороби, що переслідують їх в останні кілька десятиріч, місцеві мешканці прямо пов’язують з деградуючим водоймищем.
Загибель Сасика розпочалася в 70-ті роки минулого століття. 30 років тому з лиману планували зробити водосховище для прісної води, і відгородили його від моря греблею довжиною 14 кілометрів і шириною 150 метрів. За задумом проектантів, споруди Дунаю-Дністровської зрошувальної системи мали б відкачувати й скидати в море солону воду, а дунайська вода самопливом по каналу — надходити в Сасикське водосховище. Солону воду міняли на дунайську багато разів, не зважаючи на витрати, і навіть зрошували поля. Проте остаточно опріснити Сасик так і не вдалося. Дунайська вода знищила екосистему лиману: він втратив свої цілющі властивості, перетворившись на каламутну калюжу. За десятиріччя існування греблі рівень озера піднявся на 1,2 метра вище рівня моря, забравши у берега 50 метрів землі.
Сасик, який не потерпів насильства, так і не став прісним, полив його водою припинили. І залишили вмирати. Відгороджене від моря водоймище, яке першим прийняло удар шаленого проекту, який на своєму прикладі довів абсурдність меліоративної ідеї і зупинив згодом цей водогосподарчий проект, все більше деградувало. Разом з ним залишилися страждати і люди, що мешкають на його берегах.
ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА — ПИТНА ВОДА
У колодязях вода забруднена і настільки насичена мінералами, що не придатна для пиття. Далеко не всі можуть дозволити собі купувати воду.
— Щоб прати, ми збираємо дощову воду, бо в колодязній пральний порошок не розчиняється, — розказує мешканка селища Лиман Євгенія Величко.
Гребля знищила курорт, який деякий час був на території водоймища. Раніше тут були бази відпочинку, відомі своїми грязелікарнями.
— Грязь на озері відзначалася лікувальними властивостями, — каже перший заступник голови Татарбунарської райадміністрації Анатолій Чиханцов. — Тут лікувалися люди із захворюваннями шкіри і опорно-рухового апарату. Тепер замість лікувальної грязі смердюче болото.
Про проблему водоймища місцеві жителі писали в усі інстанції, до всіх керівників країни, уряду, парламенту і регіону, які є і які були. Першим результатом великої роботи екологів і вчених було рішення Татарбунарської райради, в якому конкретно йшла мова про необхідність роздамбування Сасика як єдиного варіанту розв’язання проблеми. Датоване воно 1999 роком. Серйозно влада регіону і країни на проблему не подивилася. Всі протести, які висловлювали кілька тисяч мешканців селищ, що межують з лиманом, залишилися не почутими. Проте, в серпні минулого року, не чекаючи дозволу влади, люди самотужки почали демонтувати греблю, що знищила одне з найбільших водоймищ регіону. Взявши в руки лопати, сотні жителів навколишніх селищ самі почали копати канал.
Символічна акція з несанкціонованим демонтажем греблі викликала першу серйозну реакцію. Були створені ряд комісій різних рівнів. Потім зібрали експертну групу з 60 фахівців із провідних науково-дослідних інститутів області і України, а також Національної Академії наук. Проведені дослідження довели, що розв’язання екологічних і соціальних проблем можливе тільки при варіанті з’єднання Сасика з морем, для чого потрібно роздамбування. Цей висновок став рішенням обласної науково-технічної ради, в якому наступним пунктом записано — рекомендувати облдержадміністрації за участю Інституту проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України підготувати пропозиції з розробки і фінансування проекту «Відновлення екосистеми морського лиману Сасик шляхом будівництва з’єднувального каналу і реабілітація прилеглих територій».
ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ?
Попередні розрахунки фахівців свідчать, що вже при ширині прориву в 100 метрів кратність водообміну Сасика становитиме 4—5 разів за рік, а при ширині прориву 300 метрів за рік буде забезпечено природний 7-разовий обмін води. На думку фахівців, для робіт із з’єднання озера з Чорним морем потрібно приблизно 9 місяців. Пропонується прорити дві протоки завширшки 135 і 50 метрів. Голова Одеської облдержадміністрації Микола Сердюк повідомив, що ці роботи обійдуться приблизно в 40 млн. грн. Висновки фахівців підтримала і обласна влада і центральна. І вже є бачення подальшого розвитку водоймища.
Природоохоронне використання передбачає включення всього лиману до складу Дунайського біосферного заповідника, що дозволить у короткі терміни відновити екосистему. Рекреаційно-туристичне використання Сасика передбачає перебудову каналу Дунай — Сасик під весловий канал і реанімацію грязьового курорту. Пріоритети рибного господарства потребують відповідного облаштування вузьких каналів Сасик — море, розробки заходів для мінімізації загибелі прісноводного світу. Найбільш цікавим і масштабним є включення водоймища в систему транспортного розвитку Придунав’я. Це може бути пов’язане, за твердженням фахівців, з ідеєю створення суднового ходу Дунай — Чорне море. Основний розвиток перевезень Дунаєм сьогодні є сенс пов’язувати з транспортуванням контейнерів, обсяг яких може вирости в декілька разів, і поромних перевезень великовантажних автомобілів, як це прийняте концепцією розвитку морського транспорту Євросоюзу. Для цього потрібен надійний гирловий глибоководний порт, яким і може стати морський порт на Сасику.
Та ось тільки проблема одна — криза. Зараз не ясно, які суми взагалі можна планувати в бюджеті. Мабуть, треба мешканцям Південної Бессарабії ще зачекати. Поки, щоправда, незрозуміло скільки.
