Дорогий Ігоре!
Я все життя писав з тобою пісні, але ніколи не писав тобі листів. Це перший.
Мені його диктує Час. Час, який колись вибрав тебе з тисяч хлопчиків і дівчаток, що займалися музикою. Вибрав для того, щоб твоїми мелодіями розказати про себе. І ти це зробив. Ти перший з талановитих хлопчаків нашого покоління голосно сказав: «Здрастуйте, це ми! У нас є своя пісня!» Це було на початку шістдесятих. Тобі тоді було років вісімнадцять. І ти вже був автором тієї пісні, з якої почалася сучасна українська естрада. І пісня ця називалася «Кохана». І це була перша українська естрадна пісня, що ані в чому не поступалася російським і західним шлягерам. Її окрилив на «Золотому Орфеї» голос Юрія Богатікова, її блискуче інтерпретували польські «Трубадури». Її співав увесь світ. А ти був тоді худеньким хлопчиськом, учився в консерваторії, створював ансамбль «Мрія» і ще не уявляв собі, скільки тисяч людей освідчуватимуться одне одному, наспівуючи: «Кохана!» або «Коханий!»
Ти був сповнений музикою і не знав, що ти ще напишеш «Дикі гуси», «Чарівну скрипку» і «Зелен клен», «Я так люблю тебе» і «Доленько моя», і ще сотні пісень, які стануть класикою; ти був юний, прозорий і закоханий в життя, в музику і в дівчат, які любили тебе і мріяли стати твоїми дружинами. Ти багато чого тоді ще не знав: не знав назв своїх майбутніх пісень, не знав імен своїх коханих, не знав, хто твій брат, а хто твій ворог. Було чудове безтурботне майбутнє, яке ще треба було наповнити собою, своїми мелодіями, завоювати, полонити своєю талановитістю, помножити на себе.
І ти ще не знав, що тебе мені вже напророкували. Прочитали мені мій гороскоп, в якому писалося, що своє свідоме життя я займатимуся музикою. Як я тоді сміявся! Я? Музикою? З моїм слухом? Та я не знаю нот. І причому тут я і музика, коли я пишу вірші? Та це якась безглуздість!
І ось через два тижні журналіст Слава Усенко знайомить нас у коридорі Радіокомітету. Ти пам’ятаєш? Я тоді дуже здивувався, побачивши хлопчиська, ще більш худющого, ніж я. Для нас це був історичний день. Для мене вже точно. Саме з цього дня я, завдяки тобі, став займатися музикою і займаюся до сьогоднішнього дня. Цей день був поворотним у моїй долі. І я вдячний тобі і, звичайно, Славі Усенковi за цю зустріч.
Тепер я вже знаю, що все це було не випадково, що мені судилося все життя бути оточеним такими Стрільцями, як ти. Але тоді я не вірив ще нi в які гороскопи і, природно, не знав, що і майбутня дружина, і майбутній син у мене також будуть Стрільцями.
Я й гадки тоді не мав, де і коли ти народився. Вже пізніше твоя золота матінка — Лідія Іванівна, розповіла мені, як з тобою у чреві в божевільному сорок першому році вона з України дісталася до Середньої Азії. Як боялася за ту музику, яка билася в ній і мала з’явитися на світ 10 грудня сорок першого, страшного року. А батько на фронті, на передовій, і невідомо, живий чи ні, так само, як невідомо, чим кінчиться ця війна... І коли я слухаю твою музику, мені здається, що весь цей біль і страхи твоєї мами, її сльози і молитви розчинилися у твоїй душі ще до того, як ти з’явився на світ. І тому твоя музика так хвилює, примушує плакати, відкриває в душах щось таємне.
І непідвладна твоя музика Часовi. Він, змінюючись, змінює аранжування твоїх пісень, а душа залишається та сама — тонка, уразлива, дуже самотня в цьому бездушному світі, який би давно задихнувся, якби не твої пісні і пісні тих, кого надихала твоя творчість, хто разом з тобою творив нову українську естраду.
Я хочу назвати імена твоїх послідовників, успіхам яких ти завжди щиро радів. Як ніхто, ти був позбавлений заздрості і умів радіти. За іншого. Рідкiсна в Україні якість. Але, можливо, тому тебе так любили Володя Івасюк і Боря Монастирський. Не помилюся, якщо те ж саме скажу про Миколу Мозгового і Олександра Злотника, Володю Бистрякова і Володю Засухіна, Левка Дуткiвського і Валеру Громцева. Всі вони сьогодні поздоровляють тебе і бажають написати ще тисячі пісень. Не маю сумніву, що сьогодні привітають тебе і всі дівчата ансамблю «Мрія». Навіть ті, які іноді були твоїми дружинами. Чим можу розрадити їх? З одного боку, добре, коли «кохана» — одна, але бути композитором однієї пісні, навіть «Коханої» — доля дуже вірних однолюбів, позбавлених дару фантазії.
Не віриться, що тобі вже шістдесят. Учора ще ми були з тобою у військовому ансамблі... Учора ще... Та що «вчора»? Адже у тебе є ще і «сьогодні», і «завтра». І хай сьогодні тобі, що озвучив своєю музикою 60-і, 70-і, 80-і і 90-і роки, так важко живеться, хай бракує грошей на апаратуру, концерти, хай держава не завжди розуміє, що твоя скромність — це тільки захист для серця, пораненого неувагою оточуючих, але у тебе є «завтра».
А завтра ти обов’язково поставиш свою геніальну рок- оперу про царя Ірода, обов’язково напишеш нові геніальні пісні. І багато хто, від кого сьогодні залежить твій добробут, говоритимуть онукам: «Ми жили в один час з геніальним композитором Ігорем Покладом» і хвалитимуться, що знали тебе. І замовчувати, що коли тобі потрібні були гроші на ювілейний концерт, не простягли тобі руку допомоги. Пробач їм. Вони ж бездарні. Талановиті лише щедрі люди.
Твій Юра Рибчинський
ВІД РЕДАКЦІЇ. «День» приєднується до поздоровлень Юрія Рибчинського і бажає Ігорю Покладу напередодні його ювілею і в усі інші буденні дні багато щастя. А для того щоб бути щасливою людиною, у Ігоря Дмитровича є все: любов і повага друзів, вдячнiсть мільйонів шанувальників і талант, що продовжує нас дивувати і приносити радість. І це — головне. Все інше додасться. Краще, звичайно, тут і зараз.
