У фасадній стіні Красилівської загальноосвітньої школи (Хмельницька область) було замуровано «Послання комсомольцям 2017 року від комсомольців 1967 року». Та хтось у ці дощові дні літніх шкільних вакацій намагався «одержати» передчасно цього історичного листа. «Виявлено ганебну спробу зняти табличку, де написано, кому й від кого адресовано послання. Хоча не знаємо достеменно, що саме цікавило невідомого зловмисника — металева табличка чи зміст листа», — говорить для «Дня» вчителька Алла Піглінська.
О тій далекій порі, коли писався лист у світле комуністичне майбутнє, наша співбесідниця була старшою піонервожатою цієї школи. Пам’ятає піднесення, з яким «підростаюче покоління разом з усім радянським народом і прогресивним людством готувалося до гідної зустрічі 50-річчя Великого Жовтня». Була й серед найактивніших авторів підписаного комсоргами класів послання у майбутнє. Пригадує усі подробиці хвилюючої події: «На врочистій лінійці кращий учень школи озвучив текст листа, діти рапортували про свої успіхи у навчанні та позакласній роботі на честь вікопомного ювілею».
Пам’ятає Алла Василівна й зміст замурованого у шкільну стіну документа: «Висловлюючи впевненість, що адресати- потомки житимуть при комунізмі, розповіли їм про свої тодішні турботи. Особливо плідною була робота шкільного клубу «Червона гвоздика». Наполегливо шукали й, нарешті, знайшли могилу полеглого смертю хоробрих у боях за Батьківщину нашого земляка Миколи Павлова. Тоді згорьована його мати із вдячністю подарувала школі синового ордена Великої Вітчизняної війни І ступеня. Де вже той орден? Не зберегли...».
На жаль, не дотягнула навіть до цих днів алея, посаджена комсомольцями 1967-го. А писали ж у листі до комсомольців 2017-го року, що вже уявляють, якими пишними, великими та міцними будуть ці дерева, просили адресатів, аби «доглядали посаджене і завзято продовжували роботу з озеленення Союзу РСР».
Наразі Алла Василівна Піглінська очолює райосередок Компартії України. Вона не без ностальгії згадує свою комсомольську юність. Уважає, що тоді була активна робота з підростаючим поколінням, а тепер мало що робиться. Говорить: звістка про те, що хтось намагався передчасно «одержати» листа у майбутнє, геть стривожила наставників. Питання про долю послання було проголосовано й одностайно внесено до порядку денного зборів районного партосередку. Хто ж, мовляв, одержить листа, якщо сьогодні у Красилівському районі немає жодного комсомольця? Отож ухвалили: посилити роботу з виховання молоді, залученню її до лав спілки.
Про результати цієї ухвали говорити ще рано: «Активно працюємо з дев’ятьма хлопцями та дівчатами. Ті поки що вагаються. Запитують, що це дасть для громадського життя?». У цій дискусії сама А.Піглінська і її однодумці тут-таки згадують про замуроване у стіні послання. Невже, запитують, ні в кого не болить серце, що лист не знайде адресата? Говорять і про те, що воліли б виховати собі гідну зміну...
Із преси А.Піглінська знає, що в столиці відбувався установчий з’їзд Української комуністичної спілки молоді. Засновники цього союзу, сказати б, усіляко відхрещуються від опіки КПУ, говорять про самостійність, нові підходи і под. «Але молодь нашого району поки що ніяк не відгукнулася на поклик київських ініціаторів. А може, й поклику ще не було?» — гадає колишня старша піонервожата школи. Згадує, що пише листоноша, коли не має кому вручити листа: «Адресат вибув». Уже й сама сумнівається, що колись той адресат повернеться до Красилова.
