«Сучасний розвиток університету базується на принципах спадкоємності та збереженні освітніх, наукових і культурних традицій. Водночас перед нами стоїть завдання реалізації нових перспектив. Це формування умов для становлення Львівської політехніки як дослідницького університету, інтеграція освіти, науки та інновацій».
Юрій БОБАЛО, ректор.
Коли ви зайдете до Львівської політехніки, то, мабуть, будете здивовані, почувши класичну музику. Виконують її майбутні інженери, менеджери, геодезисти, айтішники та професори, які об’єдналися у симфонічний та камерний оркестр «Поліфонія». Мелодіями Брамса, Бетховена, Моцарта, Лисенка, Скорика, Сильвестрова часто наповнюється простір залів університету, фойє, актової зали — однієї з найкращих в Україні, розписаної учнями школи видатного польського художника Яна Матейка. Ці звуки видаються такими органічними в інтер’єрі найстарішої вищої технічної школи Східної та Центральної Європи, в якій дивовижно поєднуються європейськість та українськість, у такий спосіб творячи традицію цього славного університету, добре відомого і знаного в Україні й світі!
Львівська політехніка формувалася протягом 170 років завдяки спільній діяльності найпотужніших інтелектуальних сил — професорів і науковців різних національностей: українців, поляків, австрійців, євреїв та інших, які, всупереч викликам історії, силоміць насаджуваної чужої ідеології, переслідування вільнодумства, перешкодам бюрократизму і чиновницького невігластва зуміли утвердити дух наукової істини, справжнього гуманізму, ідею служіння рідній землі.
У період формування політехніки було чітко окреслено центральні функції нашого закладу, про які свого часу писав відомий філософ Х.Ортега-і-Хассет у праці «Місія Університету», а саме: навчання професій, розвиток наукових досліджень, формування науковців та передання культури. Litteris et Artibus (Наукам і Мистецтвам) — напис на фронтоні головного корпусу — саме таке завдання поставила перед собою політехніка, і воно міцно закорінене в освітній та науковій традиції університету. Політехніка йшла цим обраним шляхом через роки і століття. Знання студентам передавали десятки визначних педагогів і вчених, світил технічної освіти і науки, авторів наймайстерніших винаходів. У літописі університету — інтелектуальні звершення десятків видатних особистостей: будівничих нетлінних храмів, архітекторів, хіміків, математиків, механіків, геодезистів. Вони стали символами Львівської політехніки, забезпечили їй поступ та розквітання, здобули для неї славу високого закладу освіти та науки. Наукові досягнення кожного з них — це не лише прояв таланту і невичерпної енергії, а, передусім, результат невтомної праці.
Європейська ідея завжди мала український національний серпанок. Варто лише згадати улюблене місце студентів — місток Тульє, який, за прикметою, приносить успіх на сесії, варто лише перейти через нього. Це був перший залізобетонний виріб не лише у Львові, а й у Європі, який, з ініціативи та за проектом професора статистики споруд і будівництва мостів поляка Максиміліана Тульє, спорудила фірма українця Івана Левинського. Для випробування міцності на місток наклали мішки з піском заввишки з будівлю головного корпусу. Лише через рік подібну арку спорудили в Японії. А як не згадати головний корпус університету — центральної будівлі Політехніки — свідка багатьох подій суспільного розвитку Галичини, символу технічного прогресу. Збудований за проектом архітектора, професора і ректора Політехніки Юліана Захарієвича у 1877 році, він увібрав найкращі європейські та національні будівельні традиції, які втілила когорта фахівців, серед яких італієць Леонардо Марконі, австрієць Шредель, українець Іван Долинський та багато інших.
Уже в ХХ столітті Політехнічна школа (саме таку назву мав учбовий заклад на той час) стає складовою частиною європейської технічної науки. Плеяда блискучих педагогів та науковців, наснажених ідеями європейських університетів, працювала тут для розвитку інженерної думки та технічного прогресу Галичини. Згадаймо лише Стефана Банаха, всесвітньо відомого математика, творця знаменитої Львівської математичної школи функціонального аналізу, який працював на кафедрі математики Львівської політехніки (1920—1922). Хто не знає його «Шкоцьку книгу», збірника математичних задач, поставлених та розв’язаних у львівській кав’ярні за філіжанкою кави з друзями? Хіба можна оминути Домініка Зброжека — першого завідувача найстарішої в Україні кафедри геодезії і сферичної астрономії, засновника і першого керівника єдиної в XIX ст. у Західній Україні астрономічної обсерваторії, а згодом — ректора Львівської політехніки, чи Ігнація Мосціцького — вченого-хіміка, винахідника, професора та ректора (1925—1926), який був третім президентом Польщі. 1912 року за визначні заслуги в розвитку науки серед професорів, яким присвоєно почесний титул доктора Honoris Causa, була Марія Склодовська-Кюрі, яка на врученні диплому прочитала лекцію. У Львівській політехніці збереглися документи, зокрема її повідомлення, датоване 1922 роком, про те, що вона може через Лігу націй посприяти в наданні Львівській політехніці фінансової допомоги. В іншому документі ректор просить М. Склодовську-Кюрі представляти Львівську політехніку на урочистостях, присвячених ювілею відкриття радію, у Сорбонні,
Без сумніву, в цих умовах (з часу заснування 1844 року по 1918 рік Галичина входила до складу Австро-Угорщини, а з 1918-го по 1939 роки була під Польщею) пріоритет у викладанні та адмініструванні надавали чужинцям. Українцям — студентам та викладачам — доступ до Політехніки був дуже обмежений. Проте заборони не могли конкурувати з силою таланту і фаховістю українців. Гордістю політехніків та й усього Львова був і залишається Іван Левинський — український архітектор, педагог, підприємець, громадський діяч, професор Політехніки, який фактично створив Львів на початку минулого століття. Йому вдалося не лише будувати чудові споруди (понад 300!), а й вплести українську традицію в європейський модерн, збагативши архітектуру новим стилем — львівською сецесією. Роман Залозецький — ще один великий українець Львівської політехніки, науковець-хімік, який досліджував поклади нафти в Галичині. У Політехнічній школі розпочав наукові дослідження з хімічної кінематики Юліан Гірняк, автор українського підручника з хімії для гімназій. А українець, професор Юліан Медведський, якого тричі обирали ректором Політехнічної школи, започаткував дослідження в галузі мінералогії й петрографії Прикарпаття. Не злічити українців, які творили історію і славу цієї вищої технічної школи. Українська Політехніка пройшла важкий, але гідний шлях.
У 1930-х роках лише п’ять відсотків українських абітурієнтів, згідно з Numerus Klausus, могли претендувати на здобуття вищої освіти. Українська молодь, яка у 1920-х роках, після поразки національно-визвольного руху, не мала можливості здобувати вищу освіту, не захотіла миритися з такою ситуацією. 1922 року за ініціативи членів Наукового товариства ім. Шевченка та за підтримки митрополита Андрея Шептицького було створено Українську вищу політехнічну (таємну) школу, яку очолив ректор Віктор Лучків, колишній випускник офіційної Львівської політехніки. Професори таємної школи — знані вчені та громадські діячі: Микола Чайківський — відомий математик, Іван Фещенко-Чопівський, який читав спецкурс металознавства, був одним із найбільших спеціалістів у цій галузі (обоє пройшли пекло сталінських репресій). «Маю багато технічних знань і хотів би вступити до Львівської політехніки більше з патріотичних почуттів. Хочу своєю особою збільшити кількість осіб української інтелігенції, якої є мало», — це рядки з біографії Ярослава Мельника, українського політичного і військового діяча, провідника ОУН, який подав заяву про вступ до Таємної української політехніки у Львові. У 1925 р. Таємна політехніка припинила існування.
Проте український дух свободи витав у стінах нашого університету. «А чи відомо вам, що тисячі студентської молоді Галичини, Волині, Холмщини, Підляшшя за те, що хочуть здобувати знання у Львівському університеті і Львівській політехніці рідною мовою, караються в’язницею, мов злочинці? І це діється в країні, де українське населення складає понад 80%!» — зверталися політехніки, члени організації «Основа» до Спілки польських студентів. У цих умовах багато української молоді стали членами ОУН та УВО.
Незважаючи на обмеження та утиски під час вступу, до Політехніки приходили найкращі: з її стін, окрім відомих українських науковців і висококваліфікованих інженерів, вийшли видатні політичні діячі, провідники й учасники національно-визвольних змагань — Степан Чарнецький, автор славнозвісної пісні «Червона калина», Степан Бандера, Роман Шухевич, Олекса Гасин, Катерина Зарицька, Петро Франко. Участь політехніків у боротьбі за незалежність України — це окрема велика сторінка в історії національно-визвольних змагань. Львівські політехніки — це січові стрільці, упівці, члени ОУН, політв’язні радянських таборів, дисиденти. Дух боротьби за свободу як найбільшу цінність живе і в наших дітях — студентах, які стояли під кулями на Майдані. Сьогодні, коли наші випускники боронять Україну на сході, в Політехніці народився потужний волонтерський рух — понад мільйон гривень зібрали на підтримку українського війська, купили бронежилети, апарат штучної вентиляції легенів, тепловізори, броньовану бойову машину, здійснюємо опіку над сиротами та пораненими бійцями. Бо сила Львівської політехніки — це її академічна громада, вирощена і виплекана на традиціях університету. Основи, закладені українськими професорами, науковцями, педагогами, студентами, такі міцні, що складні історичні обставини, політичні катаклізми та зміни суспільно-економічних формацій не змогли зруйнувати їхню сутність. Громада політехніків уже вдруге довірила професору Юрію Бобалу керувати університетом. І він, як вправний капітан, уміло веде свою команду. Тому сьогодні ми здатні відповісти на вимоги сучасного мінливого світу, реагувати на виклики сьогодення, втручатися в життя суспільства і пропонувати новітні академічні підходи до вирішення проблем. Адже Львівська політехніка першою в Україні запровадила багатоступеневу підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями — «бакалавр», «спеціаліст», «магістр» — на засадах нових навчальних технологій, першою в Україні розробила та запровадила нову концепцію підготовки фахівців для потреб Збройних сил України на основі інтеграції цивільної й військової компонент освіти. Результатом реалізації цієї концепції стало створення в структурі університету Львівського інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (згодом — це Академія Сухопутних військ). Львівська політехніка вперше в Україні запровадила схеми реалізації трансферу знань, що відповідають ідеології Болонського процесу. У нашому вищому навчальному закладі вперше в Україні розроблено і запроваджено систему підтримки молодих науковців. Це лише короткий перелік досягнень, якими можна пишатися. І це теж у традиції Політехніки — вести перед у всьому. Академічна спільнота Львівської політехніки готова сьогодні втілювати фундаментальні передумови успіху університету — академічну свободу та інституційну автономію, готова долучитися до реалізації реформ в Україні, щоби наші випускники працювали на розвиток своєї власної економіки, а не чужих держав.
У чому ще секрет успішності Львівської політехніки? Мабуть, у тому, що тут є завжди місце для гуманітарного простору — духовної основи особистості. Сотні зустрічей викладачів і студентів з діячами України і світу, з духовними особами, зокрема з Блаженнійшим Любомиром, Блаженнійшим Святославом, Його Святістю Філаретом, закладають підвалини для духовного зростання. Бесіди з Богданом Гаврилишиним дають орієнтири для професійного зростання. Спілкування з Ларисою Івшиною (і це теж уже традиція!), головним редактором газети «День», членом Наглядової ради Львівської політехніки, — це потужний поштовх для самоосвіти, до пізнання самих себе, а газета «День» — це ще один університет, в якому ми усі вчимося.
ДОВІДКА «Дня»
Національний університет «Львівська політехніка» сьогодні це:
• 18 інститутів;
• 49 навчально-лабораторних корпусів;
• 36 тисяч студентів та екстернів;
• 64 бакалаврських напрями та 127 спеціальностей, із них 125 — магістерського рівня;
• 2000 викладачів, з яких понад 300 — доктори наук, професори та понад 1 000 — кандидати наук, доценти.
2009 року університет отримав статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу.
* Litteris et Artibus (Наукам і Мистецтвам) — напис на фронтоні головного корпусу університету
