Знаючі люди кажуть, що можна проїхати сусідньою Польщею до 200 кілометрів і на узліссі ніде не побачити рекреаційного пункту. А в тих, які є, беруть плату за їх відвідування... На Волині ж лише у Граддівському лісництві (територія навколо контори котрого і сама по собі є зразком декоративного мистецтва) — 15 рекреаційних пунктів, і 8 з них — у глибині обходів. Лісники давно зрозуміли, що одними гаслами примусити бути чемними у лісі не вдасться. А треба створювати умови для цивілізованого відпочинку.
...Лісники нас пожаліли. До крайньої точки екологічної стежки «Гориньські крутосхили» ми добиралися, як і всі люди, традиційним маршрутом. А назад — через повалені дерева, понад самою Горинню, але все ж не над урвищем, коли душа, згадували очевидці, з грудей вискакує! Проте моментів для емоційних сплесків вистачало. Одна з журналісток вирішила роззутися, щоб легше було іти. На горі, де починається і закінчується маршрут, її запитали:
— Що, не наступила?..
Адже буквально перед ногами одного з учасників журналістського десанту проповз вуж... Він і сам, мабуть, трохи налякався появи у своїх заповідних володіннях людей. А якби ноги, перед якими він майнув у зарості, були босі?..
У лісі гарно і добре. У будь-яку пору року. Але інженер лісового господарства Цуманського держлісгоспу Анатолій Дорошук (і наш гід по горинських крутосхилах) каже, що сюди треба приходити навесні. Тоді, коли розквітає медункова поляна, нагадуючи жовто-червоно-фіолетовий килим. Тут добре не лише двом видам медунок і рясту, чотирьом видам підмаренників, трьом видам фіалок, а ще вероніці з анемонами і восьми видам лісових орхідей... Аж не віриться, що природа подарувала нам можливість бачити на одній галявині сотню видів трав’янистих рослин. Куточок унікальний, і його особливість лісівники давно помітили, взяли його під охорону, і те, що створено екологічну стежку «Гориньські крутосхили», — цілком їхня заслуга.
Але недарма один з політиків колись сказав, що «відбувається охудоблення України»... Не «гомо сапієнс», а «гомо бидлус» проникло і сюди. На вершині Білої гори, з якої відкривається небаченої краси вигляд на протилежний берег Горині, на близькі села, здається, за земну кулю тримається старезний дуб. Він не має такого вигляду, як його ровесники у лісі, бо зростає фактично у піску.
— Йому літ зо 150, але цікаво, що він давно такий, як зараз. Питаєш діда років 80-ти — каже, що він таким був і за його молодості...
Могутні його корені повисли у повітрі. На одному — надріз ножем чи сокиркою. Диву даєшся, як заїжджі дикуни не побоялися провалля. Хіба лише відгалуження від кореня хотіли стесати на кострище?.. Підпалюють дерева, обдирають з них кору... Ліс, як висловився колись начальник обласного управління лісового господарства Богдан Колісник, «не банк», сторожу скрізь не поставиш. Проте масове створення рекреаційних пунктів, де б людина цивілізовано змогла відпочити, все ж справляє, вважають лісники, і позитивну роль. Можливо, ми ще не цінуємо того, що маємо.
Розказують, що коли на Волині урочисто відзначали річницю Луцького (Брусиловського) прориву у Першій світовій, то неофіційна частина святкувань відбулася у знаменитій «Колибі». Поруч неї — рекреаційний пункт «Лісова пісня». Таку назву дали, каже директор Цуманського держлісгоспу Віктор Тарасович Слива, бо тут — межа Волині і Рівненщини, тут — в’їзні, образно кажучи, ворота у нашу область, а ім’я Лесі Українки, авторки безсмертної «Лісової пісні», тісно пов’язано з Волинню. Хоча як на мене, то назвати її можна було приземленіше, але точніше: «Барвінкова поляна». Барвінок навесні тут квітує щедро. Високих гостей, серед яких був і посол Росії в Україні Віктор Черномирдін, посли Австрії, Узбекистану і Казахстану, зачарувала територія. Між іншим, рекреаційний пункт біля «Колиби» — одне з улюблених місць відпочинку рівненчан (хоч у них є і свій аналогічний). Тут вчилися екологічній культурі і учасники недавнього всеукраїнського семінару, який проводило Товариство лісників України.
Високі гості у свій час побували і у Граддівському лісництві Колківського держлісгоспу. Створений у 70 хроках минулого століття дендрарій нараховує нині понад 60 видів дерев і кущів, оформлених у вигляді куль, конусів і т.п. Тут не раз зупиняються проїжджі, щоб сфотографуватися. Але і ми скільки тут не бували, не зауважували, яка цікава альтанка — з трьох ялин, що сплелися кронами, справа від входу на територію! Той, хто її закладав кілька десятків років тому, вже бачив її теперішній вигляд... Можна сидіти тут за столиком, на дерев’яних лавках, і ніхто тебе не побачить, а ти помітиш усіх, хто іде мимо.
Директор Колківського держлісгоспу Олександр Павлович Рибчинський пригадує, як побували тут колишній Президент України Леонід Кучма з дружиною.
— Людмила Кучма так вже захоплювалася, стільки разів казала, як тут гарно, що дружина лісничого — не того, що нині, попереднього — пожартувала: «То залишайтеся тут на кілька тижнів! Молочка свіжого поп’єте, попрацюєте на повітрі...»
Неподалік контори лісництва — один з найцікавіших рекреаційних пунктів. Він задуманий як ілюстрація до казок Пушкіна. На великій території понад дорогою, углиб лісу — альтанки, столики, фігурки казкових персонажів і навіть пісочниця, оточена пеньочками. Рибчинський жартує, що батьки прив’язують до них дітей, аби гралися і не заважали відпочивати...
Та якщо серйозно, то, наприклад, територія біля популярної і в лучан зони відпочинку «Білі береги», на стариці Стиру, до того, як її офіційно оформили на себе лісники, була не просто «безхозна».
— Приїдуть, було, з міста хлопці бритоголові — і ніяких зауважень не слухають: не твоє!
Тепер територія біля «Білих берегів» вражає порядком і... умиротворенням, доброю аурою. Можливо сприяє цьому дубова алейка, а в альтанці під старим розлогим дубом взагалі хочеться попросити, як кажуть, «екологічного і політичного притулку у природи». У вихідні при добрій погоді тут нема вільного місця, до цього місця прикипають душею й не зраджують йому навіть з Чорним морем...
Всього ж подібних рекреаційних пунктів — більших чи менших, але всі представляють щонайменше мінімум для цивілізованого відпочинку — у лісах, підпорядкованих обласному управлінню лісового господарства, на Волині є 500. І їхні господарі просять про одне: любити не лише відпочинок у лісі, а й думати про те, чи полюбить ліс тебе після відвідин...
