Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Любов повинна бути великою

Репортаж із заключного концерту джазового фестивалю «До#Дж 2006», що відбувся в концерт-холі «FreeДом»
20 квітня, 2006 - 00:00
ЕРОТИЧНА ТОКАНБО АКIНРО (ВОКАЛIСТКА «ТОК ТОК ТОК») / ФЕЄРИЧНИЙ ХАЙРАМ БАЛЛОК

ВIД ГIМНАСТИКИ — ДО ВIК-ЕНДУ

Джазовий фестиваль «До#Дж 2006» (Донецький Джаз), як і минулого року, відбувається в новому форматі: в Донецьку концерти для масової аудиторії в БМ «Юність», а в Києві для вузької аудиторії — в нічному клубі «FreeДом» (організатор компанія «ICMG», спонсори ТМ «Азмол» і ТМ «Олімп»). Обстановка, відповідно, в клубі більш інтимна, аніж у Будинку молоді. На столиках — свічки, затишна напівтемрява, шампанське та сири.

Першим у програмі був квінтет Сергія Крашенінникова «Cherkasy Jazz Quintet», (географічна приналежність якого зрозуміла з назви).

Досить професійний колективчик. Як яскраво виблискували їхні духові інструменти, та й їхня музика була непогано «відполірована», всі «деталі» підігнані, все на своїх місцях. Не було особливих проривів, але і падіння непомітні. Міцний джазовий квінтет, що сповідує помірно імпровізаційну, помірно гармонійну музику. Щось у ній є від гімнастики — така «пружна бадьорість».

Потім з’явився квартет із Німеччини «Tok Tok Tok». Заявлені вони були як джазові хлопці, які експериментують з електронними стилями — техно, електро, хаос, хардкор. Але це було великим перебільшенням. Усі ці стилі (переважно діджейські) характеризуються пришвидшеним ритмом (хардкор — 150— 220 ударів на хвилину). Я прикидав, як це все можна поєднати з джазом? Усе виявилося набагато прозаїчніше — як такого електро-ударника не було зовсiм. Його роль виконував голено-лисий учасник групи, звуки барабана він імітував ротом у мікрофон. А це далеке від жорсткої хардкоровської спрямованості.

Група сповідала «прохолодний» джазчик, але з додаванням психоделії, такий злегка «підкислений».

Можна відзначити клавішника (із зосередженим відстороненим обличчям) — у його синтезатора був своєрідний «плаваючий» звук, чимось характерний для блюзу, але в дуже повільному темпі. Заплив у басейні власної вілли після добрячої дози спиртного! I чорношкіра еротична вокалістка дуже доречно підхоплювала тему «вiк- енду». Це була ставна фігуриста дівчина в коричнево-золотистій футболці та блакитних джинсах із широким ременем, що надавав її стегнам ще більшої привабливості. Вона зі стандартною негритянською хриплуватістю в голосі переконувала в дусі «все буде добре, треба лише розслабитися».

Однак у «Tok Tok Tok» надто все релаксаційно, свідомість не має за що зачепитися (крім стегон!) I навіть злегка починає хилити в сон. Але тут, облишивши удавати ударника, голомозий музикант зовсім непогано заграв на саксофоні, окресливши мелодію iмпресiонiстськими штрихами.

Через рівномірні проміжки часу з публіки почала виходити жінка в помаранчевій футболці, підходячи ближче до вокалістки. Вона довго за допомогою мобільного виставляла картинку, намагаючись краще сфотографувати співачку. Здавалося, глядачка дивилася на артистку по телевізору — настільки байдужою була її реакція.

Ця сценка характеризувала атмосферу — до цього моменту концерт був трохи нудний.

ВСЕЇДНИЙ ХИЖАК

Усе миттю змінилося, щойно на сцені з’явилася американська група «Hiram Bullock Band».

Хайрам Баллок — величезний негр у футболці із зображенням тигра та синіх спортивних штанях (які так палко любить наш народ). На ремені його гітари кумедно висів білий рушник. Здавалося, що він зараз додасть гарту, якщо банна приналежність напоготові? I він додав!

Ведучий Олексій Коган оголосив його як людину, яка грала з такими легендами джазу, як Майлз Девіс і Жако Пасторіус. Можна додати, що Хайрам також грав і з такими зірками року, як Стінг, Біллі Джоел і Ерік Клептон. Він був задіяний у нью-йоркських нічних телешоу, куди його запрошували грати «живцем» iз зірками першої величини, де грати треба було вміти все. До того ж екстракласно.

Ця «всеїдність» Баллока позначилася і на репертуарі концерту. «Проковтнути» Хайрам здатен багато: від різних музичних напрямів до небаченої кількості харчів, про що одразу ж розповів. I які він любить страви, і як обожнює вибирати меню, і як офіціанти підносять наїдки (він зобразив це з допомогою рушника). I далі на цю «гастрономічну» тему він видав прекрасний блюз. А співав він, треба зазначити, «смачно».

Його волосся було у вигляді шнурків, сідниці скидалися на дві половинки шкiльного глобуса, а живіт нагадував величезний музейний глобус. Але обличчя при цьому не позбавлене витонченості. Коли я пізніше понишпорив в Iнтернеті, з’ясував, що ще років десять тому в Баллока була атлетична фігура. Мабуть, підвела його любов попоїсти, про яку він щойно артистично розповів залу.

Слід сказати, хоч що б він казав, хоч куди б повертав голову чи просто здійснював якісь пересування по сцені, увага публіки незмінно переміщалася слідом. А якщо він просто стояв (що було рідко), то, здавалося, тигр з його футболки починав пильніше вдивлятися в публіку своїми зеленими очима. Все в Хайрамi було виключно динамічним! От уже справді «помітна» особистість: і за аурою, і за шармом, і за габаритами!

Його колектив складався з білошкірого невисокого лисого басиста та чорношкірого клавішника з ударником. Басист був другим повноправним учасником шоу Баллока, він уміло підгравав патрону, завзято переморгуючись в експресивних місцях композицій.

Баллок видав наступний блюз у дусі Бі Бі Кінга — знаменитого блюзового гітариста. Однак виконання Хайрама було більш пластичним і грайливим, стаючи продовженням його невгамовної життєлюбної натури. З аудиторією він витворяв усе, що хотів! Вона з ще більшим захопленням почала стежити за найменшими проявами його активності: кректанням, побіжним рухом мізинця, порухом брів — практично всіма частинами тіла Баллок додатково ілюстрував свою музику. Точно так само і пісні були відображенням Хайрама.

З ОСОБИСТОЇ СПРАВИ

Народився він у японському місті Осака в сім’ї військовослужбовця. Потім переїхав до США. Переграв у сейшнах із багатьма зірками. Я думаю, значно більше, ніж у студіях. Судячи з його невеликої дискографії (всього декiлька альбомів із 1986 року) Хайрам як студійний артист — ледар. Йому, мабуть, важко загнати себе в студію. Для інших — він грав охочіше. Для нього процес важливіший за результат. Що не заважає йому залишатися геніальним артистом. Манера його гри зазнала певних змін у бік року. I зараз він демонстрував все, на що здатний. А здатен вiн, буквально, на все!

ДЖАЗ, РОК I КЛОУНАДА В ОДНIЙ ОСОБI

Третім номером була балада. Співав він її зворушливо. Затишна інтонація з помітною гіркотою чується в голосі. Потім у тому ж дусі він продовжує розмову з публікою, лише вже в паузі між піснями.

Усі його репліки викликали найщирішу реакцію. Хоча щонайменше половина аудиторії слабко розуміла англійську (в тому числі і я), Баллок був зрозумілий без перекладу. Його промова, наприклад, перед черговою ліричною баладою про кохання вельми нагадувала номер всесвітньо відомого клоуна В’ячеслава Полуніна (Асісяя) «Біля телефону». Хайрам майстерно копіював уявний дiалог чоловiка та жiнки.

При цьому вiн примудрявся тримати в голові, як вигідніше показати себе фотографам, які на нього, звісно, летіли як оси на мед, оскільки будь-який його жест яскравий.

Йому вдавалося навмисно вихитувати своїми величезними сідницями та животом, й у всьому цьому було багато мило-кокетливого. I, хоч це дивно, не справляло враження кривляння. Межi він не переступав.

Колектив заграв блюзи, і вже просто не було сил не танцювати. Я зі своєю дівчиною пішов у танок. I якийсь час лише ми продовжували танцювати.

Позначалася специфіка аудиторії київських елітарних нічних клубів — більшість продовжувала сидіти з серйозними обличчями. Нібито вони були присутні на прелюдії Баха в стінах Органного залу.

I проте енергія Баллока передавався абсолютно всім. Народ соромився танцювати, але в усьому іншому реагував жваво. А поки що маленький басист бігав навколо туші Хайрама, як шакал Табакі навколо Шерхана з «Мауглі» (це, звісно, умовно кажучи, оскільки басист теж був вельми привабливим хлопцем).

Але музика Баллока дедалі більше потребувала танців, оскільки він сам по собі був людиною-шоу!

Через деякий час до нашої парочки приєдналися двоє дівчат. Й відчайдушно затанцювала та жінка, яка впритул фотографувала мобільником.

Тут Баллок почав витворяти просто чортзна-що — він повалився, наче слон, який спіткнувся. Це можна було назвати і так — «раптово приліг». На сходи, що ведуть зі сцени в зал. Уявіть, як навколо нього одразу заметушилися фотографи!

I, попри цю клоунаду, він ні на йоту не збився, не сфальшивив. А видавав же вельми складні інструментальні штуки! Приголомшливо, як примудрявся створювати шаленої краси переходи, ледве торкаючись пальцями грифа. Нібито мимохіть. Це — диво!

I проте серйозність елітарної публіки він «пробивав» насилу. Зрештою, Хайрам заявив, що якщо зараз усі не підуть танцювати, він піде зі сцени. Цей жартівливий ультиматум спричинив невеликий приплив танцювальної аудиторії.

Тут він «обважнив» звук і вдарив класику року: «Роллінг стоунз», «Діп Пьорпл», «Даєр Стрейтс».

З одного боку, він максимально використав енергетику світових хітів, водночас повідомляючи їм щось своє, інтерпретуючи затерте «Smoke On The Water» або «I Can’t Get No Satisfaction». Танці, звісно, посилилися!

Подейкують, у Донецьку Баллок для аудиторії БМ «Юність» «вишивав» до ранку. Сьогодні він також працював не слабо — години зо три. Але до світанку «не дотяг». Треба отримати більше «калорій» від аудиторії, яка сьогоднi не була молодіжною.

У фіналі виступу він зістрибнув у зал і забігав від одного столика до іншого, залазив на дивани під регіт публіки (не перериваючи майстерної гри). «Тигра» мало бентежила така презентабельна скутість відвідувачів «FreeДома» — у «Будинку свободи» він був найвільнішим! Він, як кажуть, не заспокоївся б, поки не витяг би всі душі з дорогих костюмів і не примусив би їх, забувши про все на світі, перетворитись на маленьких (але таких великих!) дітей! За інших умов він навряд чи вважав би своє завдання виконаним. Наприкінці його виступу приєднався саксофоніст із групи «Ток Ток Ток» і теж видав кілька приємних «моментів».

От уже другий поспіль джаз- фестиваль (я маю на увазі «Єдність-2006») закінчується потужними роковими акордами (хоч той же Баллок є «офіційно» джаз-фанковим виконавцем із ухилом у ф’южн).

Це свідчить про те, що зараз жанрові відмінності (беручи до уваги, що і джаз, і рок вже пережили час розквіту і зароджується щось нове) стираються! Залишається УНIВЕРСАЛЬНА МУЗИКА, що ввібрала в себе найсильніші сторони обох жанрів!

Я бачив багато зірок першої величини, але те видовище, яке має назву Баллок, за емоційною розкутістю та насиченістю одна з найяскравіших! У моєму особистому хіт-параді він виходить на перші місця. У частині драйву я би порівняв його з виступом Iєна Андерсена зі своїм «Джетро Таллом» у палаці «Україна» рік тому.

Баллок — шоу-майстер найвищого рівня й артистичного впливу. Усі свої недоліки (мала кількість студійних робіт) він уміло переплавляє на переваги концертного образу. З аудиторією він почувається у своїй тарілці. А вона з ним — тим паче! (I не захочеш відповісти взаємністю, а доведеться!)

Йому, за великим рахунком, однаково, де виступати — чи в нічному клубі, чи на стадіоні. Своїм магнетизмом і майстерністю він може «підняти» будь-яку кількість глядачів, і всі вони залишаться задоволені! Оскільки кожному з них він зуміє спрямувати добрий, славний, позитивний заряд любові.

Цього року організатори «До#Джа», запросивши цю «вагому» (в усіх значеннях) зірку джазу- року, явно не помилилися!

Костянтин РИЛЬОВ, «День». Фото надане компанією «ICMG»
Газета: 
Рубрика: